Таємниця Потоцьких

ПОДАЧА ПЕРША

Європейські володарі сімнадцятого-вісімнадцятого століть знаходилися на перетині різноманітних окультних впливів. При дворах Бурбонів і Габсбурґів від часів Катерини Медічі і Рудольфа Другого охоче приймали провидців і магів.

Різноманітні ворожки і містики, від калічної іспанської селянки Капітор до блискучого аристократа графа Сен-Жермена, хвилювали уяву та спустошували гаманці коронованих

вершителів світової політики. Монархи один перед одним хвалилися своїми окультистами, немов породистими жеребцями. Рідко яке важливе політичне рішення приймалося без астрологічних прогнозів та секретних консультацій з чарівниками.

Засновники і патрони нашого міста не стояли осторонь цієї моди. Родина Ревери Потоцького славилася меценатством у царині «ужиткової метафізики». Засновник Станіслава краківський каштелян Андрій Потоцький, воєвода та коронний гетьман Юзеф Потоцький та правителька Катажина Коссаковська з Потоцьких виявляли свою прихильність до магів і кабалістів настільки бурхливо, що потрапили на сторінки окультної історії Європи.

Перша європейська згадка про щедрих меценатів метафізиків родини «Potoszki» з «далекої Сарматії» міститься у передмові М. Л. Л. де Валлемонта до третього видання його славетної книги «Окультна фізика» (Париж, 1698). У «Memoires secrets contenant…»

франко-італійського спірітуаліста і розенкройцера Отавіо Оноріоло де Спадо (Рим-Неаполь, 1750) ім’я Юзефа Потоцького знаходимо у переліку князів і володарів, які на час написання книги нібито мали діючі алхімічні лабораторії і виробляли дорогоцінні метали ледь не фабричними партіями.

Про таємничу лабораторію магната Юзефа писав у листі кардиналові Дельфіно високовчений єзуїт Раймонд Варус (1731). В цьому листі згадується зокрема і духівник воєводи Потоцького Томаш Заленський, якому брат Варус (що знаходився на вищішому за духівника щаблі орденської ієрархії у Товаристві Ісуса) закидує зайву та маловмотивовану поблажливість до неблагодатних окультних вправ володаря землі Галицької. У листі також йдеться про «таємничих і темних осіб», що часто-густо навідували резиденцію воєводи.

Деякі дослідники переконані, що Юзеф Потоцький мав тісні та плідні зв’язки з окультними товариствами не тільки Речі Посполитої, але й Імперії Габсбурґів. В алхімічному «Кодексі Одескалькі» (Турин, 1765) також повідомляється про три загальновизнані успішні алхімічні проекти середини вісімнадцятого століття: Амазія Траппи у Пізі, Кальвасіно у Сполето і Абрама Панакосаса у Галісіі Сарматській (себто, в Галичині).

Легендарна постать алхіміка, некроманта, астролога і кабаліста Абрама Панакосаса впродовж півстоліття хвилювала фантазію адептів і любителів Філософського каменю як у володіннях Пишних Османів, так і в куртуазній Європі. Грек за походженням, Панакосас організував свою першу алхімічну робітню при дворі Кармаз-паші у Фессалоніці. Кармаз-паша витратив немалу частину своїх сапфірів і діамантів на обладнання, необхідне для пошуків еліксирів безсмертя та технологій перетворення свинцю на щире золото. Нагла смерть покровителя (якому вкоротили життя за наказом султана Махмуда І) та вбивча ненависть мусульманських улемів змусили Панакосаса вдатися в мандри. Він певний час був астрологом та радником при дворі могутнього валаського і молдовського князя Костянтина Маврокордата (правив з перервами у 1730 1763).

У Валахії вчений грек знайшов послідовників древнього знання некромантів і повідомив про це європейських містиків через свій реферат «Новий виправлений, звірений та впорядкований Некрономікон Магів. Трансільванські та мізійські вчення допитувачів мертвих», розповсюджений у середині сорокових років вісімнадцятого століття. Реферат справив шокуюче враження, зокрема на Якоба Перріса-Еліотта, конфідента і астролога графа Солсбері. Про що сер Якоб записав у своєму щоденному нотатнику, прокоментованому і виданому лондонськими окультистами у 1919 році (російський переклад В. Одінарова, 1998). Близько 1748 року Панакосос залишає Валахію і їде до Галичини, щоби зустрітися (чи не при дворі воєводи Юзефа Потоцького?) зі славетним кабалістом Пінхасом.

Пінхас був далеко не першим кабалістом, що з’явився на сторінках фамільної хроніки роду Потоцьких. Легенди стверджують, що Ревери Потоцькі вчилися окультній науці в легендарного кабаліста ребе Еліяху, що жив у печері недалеко від Станіслава. Є також згадки про зустрічі Андрія Потоцького із хасидом-відлюдником Ізреелєм бен Еліезером, що молився Єдиному Богу на Сокільському хребті. Останнім часом ім’я Ізрееля стало популярним серед українських шанувальників містики завдяки книзі Громовиці Бердник «Знаки Карпатської магії» (Київ, 2006).

В часи розквіту роду Потоцьких кабалісти вважалися носіями найдавнішої традиції людства. Тієї традиції, яка дала нашій цивілізації філософські карти Таро, алхімічні трактати Гермеса Трісмегіста та магічні жрецькі практики Єгипту. При тому, що насправді чиста Кабала — це вчення про подолання людського егоїзму, самовдосконалення та Пізнання Унівесального. Аристократи, бажаючи «користати» з неї, розпитували кабалістів про майбутнє, отримували вміння оточувати себе охоронними амулетами, знаходити підземні скарби, передбачати підступи ворогів та ефективно захищатися від відьомських прокльонів. Ну й, зрозуміло, магнати випитували у відлюдників знання про магічні засоби здобуття грошей.

Золота.

Щодо алхімічного золота, то ми можемо лише припустити, що Панакосас і Пінхас з’єднали зусилля в пошуках заповідного еліксиру. «Кодекс Одескалькі» натякає, що золото робилося в Галичині за технологіями Луллія Тричі Щасливого, найпопулярнішими серед алхіміків вісімнадцятого століття. Воєводі потрібно було багато золота.

Він кілька десятиліть очолював старопольську шляхетську опозицію до правлячого в Речі Посполитій Саксонського Дому, а голоси шляхти на сеймах і сеймиках завжди коштували недешево. Якщо трансформаційні досліди «фірми» Панакосаса-Пінхаса дійсно вдалися, то цим можна частково пояснити різке збагачення та зміцніння політичної партії Потоцьких в середині маньєристичного віку.