Калуш на межі екологічної катастрофи

Якщо у найстисліші терміни на вищому державному рівні не будуть вжиті заходи і проблеми ДП „Калійний завод” не отримають гідного фінансування, то Калуш очікує екологічне лихо: вже сьогодні стоїть питання про те, що ніде дівати 8 млн. кубометрів розсолів, а на Домбровському кар’єрі розпочався процес самозатоплення, що може призвести (якщо відбудеться прорив річки у кар’єр) до засолення водозаборів міста.

15 січня у Калуші відбулася виїзна нарада за участю заступників голови ОДА, представників Мінпромполітики, заступників міського голови, науковців та дирекції заводу з метою вивчення ситуації на Домбровському кар’єрі та хвостосховищі №2.

На сьогодні навколо калійного заводу склалася критична ситуація.

— Питання стоїть надзвичайно гостро, — твердить директор ДП „Калійний завод” Ігор Корчинський. — Річ у тім, що у кар’єрі та хвостосховищі №2 накопичилася велика кількість розсолів, які потрібно утилізувати.

Проте невідомо, куди їх дівати.

Уже протягом десяти років розсолами із Домбровського кар’єру заповнюють відпрацьовані порожнини шахти. Проте шахти на сьогодні — на межі ресурсу. Так до рудника Ново-Голинь можна ще закачати близько 1 млн. кубометрів розсолів, а є 10 млн. кубометрів. Плюс 1,1-1,4 млн кубометрів щороку додають атмосферні опади.

Перша проблема — розсоли хвостосховища №2. За словами Ігоря Корчинського, потрібно найближчим часом понизити рівень розсолів, оскільки рідина перевищує проектну відмітку на 34 см і вже йде насичення тіла дамби. Отож, найперший шлях вирішення — скид принаймні 500 тис. кубометрів у відпрацьовані пустоти рудника „Ново-Голинь”.

— На виїзній нараді розглядалися два шляхи зняття екологічної напруги на хвостосховищі №2, — каже керівник ДП „Калійний завод”. — Їх можна скинути у відпрацьовані шахти рудника „Ново-Голинь”, а можна — у кар’єр. Це стало предметом дискусії на виїзній нараді.

Науковці ДНДІ галургії висловлюють незгоду із тим, щоби закачувати розсоли у шахти, адже на поверхні хвостосховища насиченість розсолів становить 150 грам солі на літр рідини, а для закачки у шахту потрібно, щоб цей показник сягав 300 грам на літр (інакше розсоли розмиватимуть стінки шахти і можливе суттєве просідання ґрунту). Донаситити ті розсоли ми не маємо можливості, бо це — додаткові витрати. Інший можливий варіант — закачати розсоли з хвостосховища у кар’єр, а вже звідти — у шахту (з кар’єру розсоли закачуються з семиметрової глибини, тому насиченість відповідає вимогам). Проте для того, щоб тільки розпочати закачувати розсоли у кар’єр, потрібно додатково затратити 400 тис. гривень (для прокладення трубопроводу). Якщо врахувати, що закупівлі у нас зараз усі проходять через тендери, а також те, що перші кошти минулого року надійшли аж у серпні, то, якщо піти цим шляхом, може статися екологічна катастрофа.

Обговоривши всі аспекти проблеми, було прийнято компромісне рішення: проводити закачування у шахти рудника „Ново-Голинь” з хвостосховища та кар’єру паралельно. Зокрема, скид розсолів з хвостосховища №2 треба невеликими порціями у ті відпрацьовані камери, під якими немає житлових масивів.

Поряд із закачуванням розсолів у відпрацьовані камери шахт маркшейдерська служби заводу проводить постійний моніторинг щодо просідання грунту. За словами Ігоря Корчинського, результати проведених спостережень свідчать: у жодному із досліджуваних місць досягнуті просідання не вийшли за межі передбачуваних. Наприклад, розраховано, що за 100-150 років територія рудника Ново-Голинь просяде приблизно на 28 метрів (на сьогодні там зафіксовано просідання у межах 0,26 метра). Аналогічно у Сівці Калуській (19,6 і 0,07 метра відповідно). А загалом просідає територія площею 80 га. Однак ці розрахунки зроблені виходячи із того, що рудник „Ново-Голинь” не був заповнений розсолами. Тобто, якщо не проводити його ліквідацію, то теоретично можливі такі просідання грунту. Тому, каже Ігор Корчинський, робота по заливці відбувається безперервно (навіть при відсутності коштів). Водночас проводиться спостереження.

Щодо рудника „Калуш”, то там спостерігається процес „затухання”. Отож керівництво калійного заводу звернулося з листом до міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій про призупинення спостережень через відсутність фінансування.

Друга масштабна проблема — самозатоплення кар’єру. Цей процес уже розпочався і важко спрогнозувати, коли може трапитися лихо: це може статися через 5-10 років, а може і через місяць.

— Вся біда у тому, — пояснює Ігор Корчинський, — що поряд із кар’єром протікає річка Сівка. З водоносного горизонту (на північному борті, де пошкоджена дренажна канава) просочується вода, тож може статися лихо — прорив вод річки у кар’єр. Тоді за кілька днів чи тижнів відбудеться затоплення кар’єру і це вже буде незворотній процес. Як наслідок — Калуш опиниться без води, бо засолиться міський водозабір, а також відбудеться засолення Лімниці.

Варіант вирішення проблеми — утилізація розсолів (адже закачуванням рідини у шахти проблему можна тільки відтер мінувати. — Авт.). Проте для цього потрібні чималі кошти. Так, одним із найреальніших методів утилізації є випарювання. Для цього потрібно відновити калійне виробництво або ж створити окремий міні-завод по випарюванню розсолів. Швидше за все, це і стане остаточним варіантом.

— Невелику кількість розсолів у нас бере Долина і закачує їх у нафтові свердловини, — зауважив Ігор Корчинський. — Стебник, наприклад, має порожнини 12 млн. кубометрів і гостро потребує розсолів для їх заповнення. Але постачати розсоли з Калуша до Стебника — надто дорого. Питання на сьогодні залишається відкритим. У першій декаді лютого відбудеться засідання обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, на якій і розглядатиметься ця проблема.

Друге життя „калійного”

Раніше розглядалося два варіанти вирішення питання із калійним заводом у глобальному сенсі: перша — відновлення виробництва, друга — повна ліквідація. Другий варіант був відкинутий як неприйнятний: він не тільки потребував значно більших капіталовкладень, але й абсолютно не вирішував екологічних проблем Калуша. Тому у 2006 році (за вказівки Мінпромполітики) було розроблено проект відновлення, який називався „Комплексним проектом ліквідації рудника „Ново-Голинь” та встановлення екологічної рівноваги у зоні діяльності ДП „Калійний завод”.

— Проект пройшов державну експертизу і нам його повернули на доопрацювання, — каже директор ДП „Калійний завод”. — Зокрема, інститут проблем національної безпеки РНБО України запропонував виконати додатково комплексне еколого-геофізичне обстеження території зони діяльності ДП „Калійний завод” на наявність карстових утворень. Комплексний проект розрахований на 514,5 млн. гривень і спрямований на відновлення виробництва калімагнезію, тобто відновлення однієї лінії виробництва. З цих коштів близько 60 млн. гривень будуть направлені на вирішення екологічних проблем, зокрема — випарювання розсолів в об’ємі приблизно 1 млн. кубометрів на рік.

Крім того, на сьогодні першочергово стоїть питання про виділення ДП „Калійний завод” зі складу „Оріани” і створення державного підприємства. У такому випадку держава могла б опікуватися цим підприємством і виділяти кошти на капітальні видатки.

— Річ у тім, — пояснює Ігор Корчинський, — що ми отримуємо щороку кошти на виконання природоохоронних заходів. Але ці кошти класифікуються як поточні видатки, які ми можемо використовувати на якісь дрібні роботи. На те, щоб зробити якісь масштабні роботи, потрібні капітальні видатки. Минулого року ми освоїли 3 млн. гривень, позаминулого — 3,9, на цей рік заплановано 5 млн. Цими коштами ми не можемо робити такі роботи, які б поліпшили екологічну ситуацію, наприклад, — рекультавицію відвалів (це те джерело засолення, яке „повзе” зараз до водозабору міста Калуша, до річки Лімниці). Виділення калійного з „Оріани” може відбутися тільки у процесі санації ВАТ „Оріана”, а з цим зволікають і переносять з року у рік.

Коментар завідувача геологічною лабораторією Державного науково-дослідного інституту галургії Юрія Садового:

— Якщо закачувати розсоли з хвостосховища №2 (які не насичені до потрібної концентрації) у рудник „Ново-Голинь”, то вони можуть ослабити стійкість земної поверхні і потрапляти до водоносного горизонту. Остаточне рішення з цього питання ще не прийнято. Але річ у тім, що закачування розсолів відбувається з порушенням проектних рекомендацій. Так, згідно із цими рекомендаціями, при закачування розсолів половину заповненої площі має становити тверда порода (пульпа, сіль), проте зараз рудник „Ново-Голинь” заповнюється суто рідиною. А дані про стан земної поверхні над рудником є неповні, оскільки заміри дуже обмежені (велика площа, де потрібно проводити моніторинг).

Для порівняння: при заповненні шахтних виробітків рудника „Калуш” частково застосовували тверду породу, тобто більше дотримувалися проектних рекомендацій. Проте навіть за таких умов поверхня є нестабільною. Так, розрахунки просідання грунту на різних ділянках різняться. Але є прогнози, що за 500 років поверхня над рудником „Калуш” просяде на 8-16 метрів. У той же час минулого року у підніжжі гори Височанка утворилася воронка глибиною 10 метрів. Загалом це 13-а воронка, а з часу ліквідації рудника минуло тільки 20 років. Інша річ — земна поверхня під старою частиною міста. Тут велика кількість виробітків, які ще за польських часів частково закладали твердими породами. Просідання тут відбувається, але повільно і не так помітно.

Щодо самозатоплення кар’єру, то цей процес відбувається насамперед через неуважність чи байдужість держави, адже нічого не робиться для того, щоб затоплення не відбувалося. А для цього потрібно перехоплювати воду від атмосферних опадів і відводити її за межі кар’єру. Технічно це було передбачено, але ті канали уже давно зруйнувалися, оскільки за ними ніхто не стежив.

Коментар депутата райради, екс-сільського голови с. Кропивника Любомира Бреславського:

— На мою думку, екологічні проблеми як Домбровського кар’єру, так і хвостосовищ можна вирішити значно меншими коштами, ніж ті, про які йдеться зараз. Суть методу наступна: потрібно відновити старе русло річки Кропивник, яке колись пролягало між хвостосховищем №2 та шламоуловлювачем. Для цього потрібно перекопати у двох місцях недобудовані дамби хвостосховища №3.

Нормальним вважається вміст солей з розрахунку 1 грам на літр води. Отож, після відновлення старого русла річки Кропивник (яка підживлюється приблизно з 12 джерел), можна мінімальними порціями зливати розсоли з хвостосховища №2 до річки. Для цього розсоли засифонити із хвостосховища трубою малого діаметра з розрахунку 1 грам солі на літр води (на виході). За кілька років такого процесу у хвостосховищі №2 залишиться тільки тверда фракція. А „екологічні” кошти можна використати на рекультивацію цього ж хвостосховища.

Грунтом, який буде вийнятий у процесі розкопки дамби, можна укріплювати хвостосховища, а також проводити укріплювальні роботи у Домбровському кар’єрі (щоб нейтралізувати ситуацію із самозатопленням). Зрозуміло, що самостійно проводити такі роботи керівництво ДП „Калійний завод” не може: потрібно дозвіл Кабміну та Фонду держмайна. Проте принаймні подати такі пропозиції — цілком у силах підприємства.

Також у мене виникає сумнів: минулих років були великі повені, проте жодного переливу через дамбу хвостосховища №2, яке майже повністю заповнене, не було. За моїми спостереженнями, під час весняної повені та великих дощів розсоли із хвостосховища №2 через насосну зливають трубопроводом у продовження за дамбами річки Кропивник, яка проходить через Мостище і вливається у річку Сівку. Думаю, краще, дотримуючись всіх норм та після проведення розрахунків, розчинити розсоли у воді та таким чином нормалізувати ситуацію, ніж час від часу скидати розсоли на Мостище та перебувати у передчутті екологічного лиха. Варто зауважити, що мешканці села Кропивника живуть під постійною загрозою обвалу тунелю відвідного каналу (оскільки він виконаний з неякісного бетону), що загрожує затопленням великої частини села.