Політична Еліта Прикарпаття. Частина перша. Народжені в СРСР

Четверта річниця помаранчевої революції в Івано-Франківську схоже відзначатися не буде. Зрештою другу й третю річницю тут також практично не відзначали. І це при тому, що Івано-Франківщина була одним з найбільш активних регіонів у проведенні революційних подій та першою з усіх областей не визнала результатів другого туру виборів Президента України. Сотні тисяч мешканців Прикарпаття поповнювали ряди учасників майдану у Києві та численних майданів в межах області.

Отже, як кажуть, є час розкидати каміння і час його збирати. Стосовно каміння помаранчевої революції, чи вірніше її дивідендів, то їх визбирали дуже швидко, причому люди, які були завжди на керівних посадах, при владі і при грошах - як за часів Кучми так і за часів демократичних перетворень. З огляду на методи, якими звикли керуватися ці люди можна назвати їх упевнено дітьми Кучми. Бо якщо навіть вони зреклися свого патрона (за якого на виборах 1999 року віддали свої голоси й ресурси) то в помаранчевому президенті вони намагалися побачити того самого Кучму тільки у перелицьованому жупані. Отже, хто ж вони учасники революційних подій і «держателі акцій» помаранчевої революції, як розподілились дивіденди?

Микола Круць

Людина, яка свого часу по-царськи гостила Леоніда Кучму на своєму знаменитому господарстві при «Цементно-шиферному заводі» з усіма його виробництвами, починаючи від виробництва цементу і клею, до сметани, яєць страусів та перепелиць. В ті часи пан Круць зумів вдало скористатися зі свого становища і прийняти участь у приватизації цього стратегічного підприємства. Прийняти так, що більшість акцій опинились в його руках. Відтак ставши депутатом Верховної Ради М. Круць в 2002 році втупив у фракцію «Наша Україна». Це дало йому можливість не тільки старе добро зберегти, а й суттєво розширити свої фінансові та ресурсні спроможності, зорганізувавши імперію цементної індустрії. Тижневик «Коментарі» № 123 за 2008 рік визнав М.Круця мільйонером з неймовірними як для простого галичанина статками в $63 млн. Хоча експерти вважають цю цифру явно заниженою.

Бізнес він контролює через сина Тараса Круця, який є найбільшим співвласником холдингу ТОВ «Івано-Франківськцемент-етерніт». Круцю-молодшому належить 51% акцій цього підприємства. Свій бізнес Микола Круць починав із ВАТ «Івано-Франківськцемент», яке сьогодні контролює майже 45% українського ринку шиферу й 5% — цементу. За підсумками 2006 року, прибуток підприємства склав $1,7 млн. Зараз до холдингу ТОВ «Івано-Франківськцемент-етерніт» входять ЗАТ «Завод будівельної індустрії» (Мукачеве, Закарпатська область), ВАТ «Долинський завод залізобетонних виробів» і ВАТ «Залізобетон» (Івано-Франківська область), а також три ВАТ у Львівській області — Дрогобицький і Червоноградський заводи ЖБІ й Миколаїв-Львівський комбінат будівельних конструкцій, із сукупним обігом понад 70 млн. грн. на рік. І це далеко не повний перелік надбань народного депутата від блоку НУНС Миколи Круця

Депутат Верховної Ради пан Круць отримав назву від журналістів «великий німий» — не за любов до кінематографу, але за звичку вічно мовчати і ні з ким не конфліктувати. А мовчати було чому. Адже Круць взявся був за допомогу мешканцям міста, які й обрали його до парламенту по одномандатному Івано-Франківському округу, і відкрив свій знаменитий кабінет-приймальню прямо у міськвиконкомі навпроти кабінету міського голови. Проте в «білому домі» пану Круцю швидко довелося стулити писок і сидіти тихо. З роками зникла ця приймальня, а відтак і кабінет. Залишилися хіба тільки тисячі безрезультатних звернень простих громадян із своїми насущними проблемами. Ці звернення не могли бути вирішені народний депутатом, оскільки тут же напроти в міській раді сидів інший політичний персонаж — міський голова Зеновій Шкутяк, якого більшість цих звернень стосувалася і з яким Круць не хотів конфліктувати.

Зеновій Шкутяк

Відомий на Прикарпатті як рядовий комуніст, який став учасником останнього пленуму Компартії України 1991 року. Це тоді, коли комуністи остаточно й на завжди програли вибори у Західній Україні пан Зеновій ще їздив радитися до Києва, щоб створити демократичну платформу в КПРС разом з такими одіозними і вже забутими діячами як Володимир Гриньов та компанія.

Однак, коли комуністична платформа (разом з комунізмом) заїхала в тупик історії, товариш, а згодом — пан Шкутяк, не пропав... і став мером Івано-Франківська. У 1998 році його обрано міською громадою на противагу націоналісту Богдану Боровичу, що посідав посаду мера столиці Прикарпаття (1994-1998 р.р.). Проте за чотири роки сам Шкутяк став націоналістом і об’єднав під своїм крилом усіх можливих націоналістів, а заодно й церковних достойників, що разом з націоналістами виховують місцевий електорат.

Все це, а також зайнята ним позиція на підтримку популярного на той час Віктора Ющенка, дали змогу З.Шкутяку повторно виграти вибори в 2002 році. З того часу Шкутяк став запеклим прихильником «Нашої України» і одноосібно керував в місті за рахунок контролю над всіма національно-демократичними силами в період підготовки до великої помаранчевої революції. Це дало змогу Шкутяку значно збільшити свої статки, за темпами роздачі землі він поступався хіба що меру Києва. Від того, що Шкутяк з головою поринув у велику політику і активно почав займатися «розбудовою Івано-Франківська» рейтинг його популярності в народі суттєво впав. Незадоволені представники народу зверталися до найнароднішого депутата М.Круця в сусідні двері, але той мовчав як сом на дні річки, і не подавав з «намули» тогочасного міського середовища жодних ознак активного життя.

В брудній водичці всі наші герої наловили багато рибки — і великої і малої, а після помаранчевих подій кинулися ділити захоплену владу на обласному рівні. І коли виникло питання: хто ж буде керувати областю, всі подумали, що це буде голова обласної НСНУ Зеновій Шкутяк. Але тут, «великий німий» ожив, почалася запекла боротьба за посаду і З. Шкутяка викинули за борт. Переможцем став М. Круць. Ні, він не став губернатором, але посадив близьку до себе людину — Романа Ткача, депутата Верховної Ради по сусідньому Тисменецькому округу (Тисменицький район — це колишній так званий Івано-Франківський район довкола обласного центру).



Р.Ткач отримав у придачу всю команду М.Круця, яка працювала в його громадській приймальні та Фонді ім. Короля Юрія. Призначення на посаду першого заступника голови облдержадміністрації члена цієї команди – двадцятисемирічного Андрія Романчука, викликало справжній шок в місцевого політичного бомонду. До високого призначення той був помічником-консультантом народного депутата України Миколи Круця. Але згодом усі звикли, оскільки були й інші екстраординарні високі посадовці (голови районних адміністрацій), які раніше працювали кочегарами котелень, вчителями музики та технологами в ковбасному цеху.

Перед такою кадровою ситуацією З.Шкутяк (як Лєнін з Сокольників) пробував посилати попередження й послання незгоди з політикою молодого помаранчевого уряду. І навіть коли Ющенко і Тимошенко в стінах Верховної Ради зачитували прізвища всіх міністрів та губернаторів, на «5-му каналі» бігла стрічка загрозливого змісту: «помаранчеві сили Прикарпаття вимагають призначити головою Івано-Франквської ОДА пана Шкутяка». Однак ця вимога так і залишилася непоміченою. А боротьба за крісла переросла в битву за подальший доступ до тіла Президента України, резиденція якого знаходиться в в підкарпатському селі Гута. Шкутяка всіляко не допускали до столу Президента, відсували на ослячу лаву й просто …ігнорували.

Але З. Шкутяк не дивлячись на перешкоди все ж зміг очолити обласну організацію політичної партії «Наша Україна», і навіть стати депутатом Верховної Ради в 2006 році. А в 2007 році на дострокових виборах він наважився кинути виклик своїм політичним конкурентам з команди Круця-Ткача і добровільно очолив Донецький штаб НУНСу. Тоді Шкутяк заявляв, що саме він забезпечить високий результат блоку В.Ющенка на Донбасі. Проте НУНС в Донецькій області набрав би те саме без Шкутяка, що і з Шкутяком, та тільки ресурсів було вкладено значно більше.

Тепер, коли засвітили нові вибори, Шкутяк розуміє, що потрапити в списки буде вже не так легко, тому нещодавно відзначився в парламенті при голосуванні кількома картками колег по фракції з НУНС, що спричинило бійку всередині партнерів по Демократичної коаліції.

Усунення від влади Р.Ткача восени 2007 року з його командою «технократів» (самоназва) спричинило до поступового повернення впливу Шкутяка на владу в місті Івано-Франківську та в області. Після призначення Миколи Палійчука головою ОДА в жовні того ж року, відбулися значні преференції на користь команди Шкутяка. Так, 25 грудня 2007 року першим заступником міського голови став близький до Шкутяка будівельник Зіновій Фітель, а заступником міського голови з економічних питань — 30-ти річний Ярослав Яцишин — партнер по бізнесу сина Шкутяка Петра. Сам же Петро Шкутяк, 1980 року народження, став першим заступником голови Долинської районної адміністрації. І ще один родич Шкутяка — його зять Олег Коржак очолив міську організацію партії «Наша Україна» та став заступником голови ОДА.

Отже, внаслідок демократичних перетворить влада на Прикарпатті набула ознак сімейно-кланового підряду.

А ось ще один сімейний (медичний) кланчик – беззмінного народного депутата України з 1994 року Лілії Григорович (Малофій).

Лілія Григорович

За професією Лілія Григорович простий лікар-алерголог. А от вже її рідний брат Любомир Малофій, лікар патологоанатом, став начальником головного управління охорони здоров'я Івано-Франківської облдержадміністрації, депутатом Івано-Франківської міської ради по квоті НУНС.

Чоловік пані Лілії — Василь Григорович — лікар-стоматолог, працює заступником начальника управління в МОЗ України.

Злетіла по кар’єрній драбині і двоюрідна сестра Лілії Григорович — Гошовська Емма Іванівна, колишній рядовий гінеколог Івано-Франківської жіночої консультації №1, а нині вже заступник головного лікаря центральної міської лікарні.

Пані Григорович відома в політичних колах України як та жінка-депутат, яка хотіла вчинити суїцидний акт в парламенті, обливши себе речовиною з флакончика з під парфумів, щоб не допустити усунення Віктора Ющенка з посади прем’єр міністра України в 2001 році.

Акція виявилася невдалою — запалювальної речовини виявилося замало, Ющенка зняли, а ось сама пані Григорович з того часу продовжує стійко коливатися з позицією Віктора Андрійовича і є його вірною соратницею в парламенті та в політиці.

В наступній статті про політиків народжених помаранчевою революцією...

Олексій Довбуш, Острів

Далі буде...