Земельні війни та дерибани започаткували ще далекі наші предки. Не є таємницею те, що і в наш час земельними зловживаннями не нехтують як прості селяни, так і чиновники та бізнесмени. Різниця тільки в тому, що колись земля цінилася родючістю, а в наш час, грубо кажучи, землю розглядають як можливість щось на ній збудувати і заробити на цьому немалі гроші. Крім того, людська жадібність та бажання володіти землею вже призвели до того, що дехто, кинувши око на ласий шматок землі, можливо, позбавляє потенційного житла дітей‑сиріт.
У «Репортері» № 25 (370) від 19 червня 2008 року у публікації «Вантажте апельсини бочками або Рейдерство у законі» йшлося про те, що у нашій області є об’єкти, які невідомо кому належать. Під час підготовки вищезгаданої публікації
обласне бюро технічної інвентаризації відмовилося надати редакції інформацію про те, кому — місту чи області − належить Івано-Франківська школа-інтернат по вулиці Чорновола, 130, Івано-Франківський обласний художній музей по вулиці Низова, 2 та народний дім «Княгинин» по вулиці Галицька, 140. Проте після опублікування матеріалу та деякого листування між ОБТІ та редакцією, ОБТІ все‑таки надало інформацію, що всі згадані об’єкти належать місту. Така таємничість і настороженість з боку ОБТІ викликала підвищену зацікавленість до цих об’єктів. І не тільки у журналістів…
На черговій сесії обласної ради чотири депутати (Костянтин Бородайко, Богдан Романчук, Дмитро Гринишин, Роман Шевчук) звернулися до голови облради із депутатським запитом, у якому просили перевірити факти, викладені у газеті «Репортер». Тимчасову комісію не створили. Зате депутатський запит доручили вивчати постійній комісії обласної ради з питань соціально-економічного розвитку, комунальної власності та приватизації, яку очолює заступник голови Івано-Франківської обласної адміністрації Василь Брус.
Не дорахувалися одного гектараНа перший погляд виникає запитання: хіба важливо, хто буде опікуватися соціальними об’єктами і з якого бюджету, міського чи обласного, будуть вони фінансуватися? А з іншого боку: звідки взялося таке всестороннє бажання «опікуватися» цими об’єктами? Адже, не в образу сказано, але чомусь не віриться у бажання «безкорисно» опікуватися об’єктами, які не приносять прибутку.
«Вдалося знайти документи, які підтверджують, що у 1960 році, коли інтернат належав області, за ним було закріплено 5,552 га землі. Зараз площа земельної ділянки, якою користується школа-інтернат становить 4,4521 га. Тобто інтернатської землі поменшало більше, як на 1 гектар (!!!)».Проте, проаналізувавши деякі факти, спробуємо пояснити на прикладі школи-інтернату, звідки може виникнути таке «безкорисне бажання». Для цього зробимо невеликий екскурс в історію.
З 1962 приміщення школи-інтернату по вулиці Чорновола,130 використовувалося Івано-Франківською міською радою. У 1992 році обласною радою був затверджений перелік майна області, у який увійшла і згадана школа. Доки область думала, що школа є їхньою власністю, міським головою Івано-Франківська у 2005 прийнято розпорядження про оформлення права власності на нерухоме майно, в тому числі на загальноосвітню школу-інтернат № 1 по вул. Чорновола,130. На замовлення управління культури та керуючись розпорядженням міського голови було виготовлене свідоцтво про право власності територіальної громади м. Івано-Франківська на вказану будівлю.
Та постановою Господарського суду від 15 серпня 2008 року визнано незаконним пункт розпорядження міського голови, за яким школа колись стала власністю міста. Отож, за рішенням господарського суду школа повернулася у власність області. Після цього обласне бюро технічної інвентаризації із незрозумілим поспіхом одразу виготовило свідоцтво про право власності на територіальну громаду області. Чомусь керівництво ОБТІ не подумало, що місто може подати апеляцію.
Голова постійної комісії обласної ради з питань соціально-економічного розвитку, комунальної власності та приватизації Василь Брус повідомив, що комісія ще не вивчила факти, запропоновані для вивчення у депутатському запиті. Тому з цього приводу ми звернулися до авторів депутатського запиту.
«Після цього обласне бюро технічної інвентаризації із незрозумілим поспіхом одразу виготовило свідоцтво про право власності на територіальну громаду області. Чомусь керівництво ОБТІ не подумало, що місто може подати апеляцію».Оскільки депутати, які звернулися із депутатським запитом, у комісію не увійшли, вони вирішили провести власне розслідування, звідки взявся підвищений інтерес до школи. Їм вдалося знайти документи, які підтверджують, що у 1960 році, коли інтернат належав області, за ним було закріплено 5,552 га землі. Після того один із ініціаторів депутатського запиту Костянтин Бородайко звернувся у головне управління Держкомзему у Івано-Франківській області, щоб дізнатися, скільки зараз землі знаходиться у користуванні загальноосвітньої школи-інтернату № 1 по вул. Чорновола,130. З’ясувалося, що Івано-Франківським міським відділом Івано-Франківської регіональної філії центру ДКЗ при Держкомземі України було проведено точні обміри земельної ділянки, якою користується школа-інтернат, і визначено площу, яка становить 4,4521 га. Тобто інтернатської землі поменшало більше, як на 1 гектар (!!!).
Де земля?На останній сесії Івано-Франківської обласної ради багато говорили про будівництво соціального житла для дітей‑сиріт. Депутат Олександр Сич запропонував два варіанти вирішення проблеми будівництва соціального житла.
Один з них — будувати таке житло цілеспрямовано, заклавши для цього державні кошти; Землю для будівництва такого житла, вважає Олександр Сич, можна знайти завжди: «Якщо є можливість маніпулювати землею і всім ці речі відомі, або вільну землю продавати з аукціону, то що є дорожчим: зайва тисяча гривень чи людське життя, — каже О. Сич. І продовжує, — Я вважаю, що на місцевому рівні можна знайти землю, хіба так багато треба землі, щоб на ній побудувати житло».
Другим варіантом, який запропонував О. Сич, є викуп житла у підприємств, які займаються будівництвом: «Звернімо увагу, що у будівництві є криза і зараз житло не викуповують, тому зараз є дуже багато вільного житла».
Депутат Костянтин Бородайко погодився порахувати, скільки можна побудувати житла на одному гектарі землі, якого недорахувався інтернат. За підрахунками спеціалістів там можна звести 25‑27 тисяч метрів квадратних житлової площі. Кожен добросовісний забудовник, якби йому запропонували будувати на цьому місці, віддав би мінімум 10‑15 % метрів квадратних від збудованого житла. Якщо рахувати 10 % від збудованого об’єму, то виходить на сьогоднішній день 2,5‑2,7. тис квартир, які могли передати безпосередньо на управління освіти. Якщо поділити 2,7 тис. метрів квартир на середню площу квартири, яка коливається у межах 35 метрів, то вийде понад 100 однокімнатних квартир.
«...чомусь не віриться у бажання «безкорисно» опікуватися об’єктами, які не приносять прибутку»Куди подівся гектар землі, залишається загадкою. Адже землею місто користується від 1962 року. З того часу важко знайти крайнього. Міська влада переконує, що питання потребує глибокого вивчення. Юрист міськвиконкому Ігор Сегін каже, що наразі справа знаходиться у апеляційному суді, але переконує, що суперечок навколо землі з областю не було.
Слід також зауважити, що, незважаючи на те, що, як повідомив Ігор Сегін, справа знаходиться у суді, Іване-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації вже скасовано реєстрацію права власності територіальної громади м. Івано-Франківська на школу-інтернат та виготовлено свідоцтво про право власності територіальних громад області. Про це повідомив керівник ОБТІ Михайло Онуфрак, відповідаючи на депутатський запит.
Складається враження, що у цій ситуації була чітко складена і продумана схема: коли школа була власністю області, було більше п’яти гектарів землі. Місто покористувавшись школою, програє суд, повертає школу, але чомусь не вистачає більше гектара землі. Нібито так і треба було. Тепер школа належить області. Цікаво, чи викличе у когось здивування, якщо через декілька років після проведеної інвентаризації землі, виявиться, що інтернатської землі поменшає ще на якихось один-два гектари.
Марія Гаврилюк,
«Репортер»
