Колись поляки та австрійці, вибираючи між тодішніми курортами, віддавали перевагу Карпатам. На Івано-Франківщині й досі згадують часи, коли не польське місто Закопане, а прикарпатське селище Ворохта, що нині на території Яремчанської міської ради, вважалося першим курортом у цих краях. Що манило сюди панство? Чому саме цій місцевості воно віддавало перевагу?Прошу пана на курорт— У нашому прикарпатському регіоні, — пояснює недавній заступник яремчанського міського голови, а нині начальник Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області Ігор Яківчук, — унікальна цілісність природних компонентів, що цілюще діють на організм людини. Візьмімо наше повітря. Сказати, що воно чисте, — це сказати дуже мало, бо воно ще й лікує від туберкульозу. Далі — мінеральні води. На жаль, їх ще мало вивчили, але відомо, що вони містять дуже багато срібла, яке впливає на очищення крові. Знову ж таки лісове господарство — це цілий комплекс природного рекреаційного ресурсу. До того ж у нашій місцевості проходять зони магнітного розлому, зокрема в селі Татарові. Тобто тут сама природа, саме природне середовище лікує. І, власне, з цих міркувань — придатності цієї території до санаторно-курортного лікування — сюди і приїжджали поляки та австріяки. Бо тут є те, що не можна пересадити чи вивезти в інше місце.
Та й скажіть, хіба позитивні емоції не сприяють оздоровленню? Приїдьте в степ — у вас одні емоції, у горах — інші. Недарма кажуть, що можна розлюбити жінку, але гори — ніколи. У горах людина відчуває себе дитиною природи. Коли вона стоїть перед Говерлою, то розуміє, наскільки вона маленька перед її величчю. Перебуваючи в тому природному середовищі, проходячи лісами і полонинами, людина вдихає повітря, насичене ароматами квітів, трав, ялин, смерек — ось вам і аромотерапія.
І розвиток полонинського господарства в Карпатах аж ніяк не був випадковістю. Тут завжди розводили овець, і не лише заради кожухів. Продукти вівчарства, зокрема сир, позитивно діють на організм людини з лікувального боку.
Все це веду до того, що нам треба навчитися добре пропагувати свою туристичну територію, використовувати всі ці речі. Ось німці рекламують свій туризм як зручні готелі, добрі дороги, сервіс і т. д. Але вони мають глибокий аналіз тієї чи іншої території — грунту, рослин, деревостану і їх впливу на розвиток галузі. У всякому разі вони не ліплять курортну територію там, де нема для цього природних складових. Прикарпатцям теж необхідно мати науковий, глибокий аналіз свого природного ресурсу, щоб намітити стратегію розвитку рекреаційно-оздоровчої галузі й туризму, які без такої «карти» не можуть успішно розвиватися.
— Однак самого природного ресурсу для успішного розвитку туризму нині замало. Щоб привабити туриста, потрібна ще й відповідна соціально-економічна інфраструктура.
— Це наше найслабше місце. Ось ми хочемо мати добру воду — і пити, і купатися. А значить, мусимо вести політику раціонального використання вод гірських районів і подальше їх збереження. Тож з румунами нещодавно започаткували проект «Допомога господарям зелених садиб у влаштуванні так званих локальних маленьких очисних споруд». Румуни запитали нас: а для чого це вам потрібно? Наш аргумент був такий: ми з вами знаходимося у вододілі рік Пруту і Черемошу. Давайте зробимо так, щоб після нашої туристської діяльності до вас текла чиста вода. І вони погодилися, зараз працюємо над реалізацією цього проекту.
Для успішного розвитку туризму треба підтягти й архітектурний вигляд галицьких маленьких містечок. Ми кажемо: культура. А хіба середовище, в якому людина живе, це не культура? Нині на Прикарпатті почали з’являтися будівлі з дахами в китайському стилі. Хіба це наша культура? А тим часом туристів до того ж Яремча тягне інше: пізнати наш край, наші традиції і звичаї, відчути нашу самобутність. На жаль, ми тут якісь ще дуже скуті й невинахідливі, не вміємо себе подати. Ось я був у Ірландії і звернув увагу на пляшечки з написом «Запах Ірландії». Коштує та пляшечка щось два євро і звідти чути запах конюшини. А чому б нам щось подібне не зробити? У нас восени приходить чебрець, відцвітає арніка. Взяти трохи того насіння — і маємо «Запах карпатської ночі». Хіба це не здорово? Та й запашне гуцульське сіно для цього підходить. Тобто і ці речі можна вигідно піднести, якщо запустити свою фантазію.
Та поки що ми більше наслідуємо чужу моду. Скажімо, кинулися зводити великі готелі. Але хіба люди приїжджають сюди з міст для того, щоб жити в готелях? Знову ж таки, потрібні генплани розвитку територій, щоб скеровувати людей у потрібному напрямку. Яремче такий генплан має. Але що таке Яремче? Хоч це місто називають туристичною столицею Прикарпаття, але насправді нею мали б бути такі міста, як Долина, Коломия, Снятин чи Івано-Франківськ. Тут має формуватися туристична політика.
Чому австрійці будували компактні галицькі містечка як адміністративні центри? Бо не кожен поїде в гори. Адже в Австрії ви найперше прагнете побачити Відень. Що робить Відень? Справляє враження. Що робить Львів? Справляє враження. Отак і наші галицькі містечка мають показувати, що людина приїхала в цивілізований край, де є прекрасна архітектура, а вже потім пропонувати поїздку на природу, на оздоровлення. Нині ж у нас туристи з Яремча їдуть до Коломиї, Долини чи Івано-Франківська, а не навпаки. А все тому, що ці центри поки що не знайшли свою нішу в туристичному бізнесі.
Для чого нам китайський дах?— А чи знайшли її наші лісогосподарські підприємства?
— Ми кажемо, що вони нині розпоряджаються ресурсним потенціалом краю. Але де в їхніх проектах лісова рекреація? Де в матеріалах лісовпорядкування окрема стаття — економіка розвитку туристично-рекреаційної галузі? А лісова рекреація в них має домінувати. Якщо зробимо на цьому акцент, то матимемо й результат. Бо звичайний туризм ми зрушили з місця. Уже є непогані садиби, готелі. А тепер треба використати те, що маємо, по суті. Розвантажити міста, пустити маршрути по туристських притулках, облагородити їх. Хіба лісник має нині чекати на це грошей? Він має їх заробляти. Чому про ліс розповідають люди з асфальту? Як на мене, ми не використовуємо знання лісівника. Бо хто краще за нього може пояснити, чому шумить ліс, чому він червоніє, чому гори димлять? Чому лісник не може заробляти на тому, що знає і любить? Та й збайкувати можна. Ось ця травичка — будете сильними чоловіками, а ця — жінки любитимуть. Хочете щось із собою взяти? Нема проблем. Хіба у лісівництвах нема селекційних пунктів, де вирощують туї, сосни гірські, едельвейси? Хто їх нині пропонує туристам? А це ж бізнес!
Все це можна робити, тільки треба захотіти, позбутися того означення, що лісник — обов’язково злодій. Тоді б зразу зріс і його авторитет. Адже колись так і було, до нього зверталися «пан лісник». Тобто політику треба змінити. А робиться це дуже просто: економічною зацікавленістю. Яремчанці про це добре знають. Наприклад, чи треба їх нині заставляти садити квіти біля своїх садиб або вчити прибирати біля них? Та ніколи! Вони самі те роблять. А чому? Бо мають в тому інтерес.
Дарина Назарчук«Голос України», № 170 (4420) 9 вересня 2008 рiк
