Голова Апеляційного суду Івано-Франківської області розповів репортерові “ГК” про завдання, які стоять перед правосуддям, про необхідність змін у судах і про те, як і скільки заробляють судді.Відвідини суду на загал не викликають приємних емоцій. Система судочинства в радянські часи перетворила інструмент правосуддя на атрибут карального органу: стати перед судом тоді означало зробити перший крок до невідворотного покарання. Цей пережиток тоталітарної епохи залишився у масовій свідомості українців дотепер.
Яким насправді є завдання суду? З цього запитання
репортер “ГК” розпочав розмову з головою Апеляційного суду Івано-Франківської області Павлом Гвоздиком. Сьогодні стоїть завдання сформувати нове обличчя правосуддя. Суд досі ототожнюють з примусом, виконанням важких вироків, розглядають як каральну машину. Хоча в цивілізованому суспільстві суд - це спосіб вирішення конфліктів. Коли дві сторони не можуть знайти істини, задача правосуддя полягає в тому, щоб звести їх докупи, посадити за стіл переговорів, вивчити питання і прийняти рішення, яке дасть можливість усунути конфлікт. Сьогодні ж наша система орієнтована насамперед на те (так від неї вимагають), щоб швидко приймати рішення. На жаль, часто трапляється так, що суди поспіхом постановляють тисячі рішень, які не виконуються, а конфлікт залишається невирішеним.
– Зараз багато говорять про потребу судової реформи...Законодавці не ставлять питання глибинного реформування. У кожному проекті судової реформи мова йде про три прості речі: хто буде призначати чи обирати суддю, як потім його притягнути до дисциплінарної відповідальності і як відбуватиметься призначення суддів на адміністративні посади. Фактично, обговорюються способи впливу на суд, а на загал це подається як велика реформа. Реформувати ж треба суди першої інстанції, які кожен день працюють з людьми. Зауважу, що навіть в роки війни, за німців, Станіславський міський суд розглянув дві з половиною тисячі цивільних справ, адже люди в будь-який час одружуються, приймають майно, ділять спадщину.
Питання судової реформи за один день не вирішується. От у Польщі проводили реформу і дійшли висновку, що окремі суди треба ліквідувати. Як би це в нас відбулося? З такого то числа суд припиняє діяльність, всіх – звільнити або перевести на роботу в інші суди. А поляки прийняли рішення, що суд функціонуватиме до останнього працюючого судді. Тобто у наших сусідів настільки високо поставлений авторитет судової влади, що вони не знайшли можливим щось десь там скоротити. У нас же, коли треба було вплинути на суд у Мукачево під час виборів міського голови, то заради цього об’єднали два суди – Мукачівський міський та районний. Таке об’єднання відбулося по цілій Україні, зокрема, два наших суди попали під цю роздачу: Калуський і Коломийський. Хоча потреби такої великої не було і в принципі це об’єднання нічого не змінило: суди як були в одному приміщенні (не придатному), так і лишилися.
– Як слід реформувати місцеві суди?Їм треба приділити увагу. Подумати, як вони взагалі повинні бути облаштовані. Не в плані меблів. Йдеться про доступність правосуддя і гласність, про які так багато зараз говорять. Це означає, що кожен громадянин повинен отримати можливість у зручний спосіб звернутися до суду, зайти будь-коли і слухати будь-яку справу. Сьогодні в Україні 6 тисяч суддів, з яких у судах першої інстанції – близько 5 тисяч. Це значить, що у нас повинно бути 5 тисяч залів судових засідань. В Івано-Франківському міському суді є зали для кожного судді, але в Україні таких судів одиниці. Скажімо, в Тисменицькому суді на 4 суддів – один зал. Один зал є в Коломиї, хоча суддів там більше десяти. Якщо не буде створено комфортних умов для слухання судових справ, всі наші заяви про доступність, про гласність будуть голослівні.
Окрім реформи суду першої інстанції, необхідно навчати дітей основ правосуддя. Скажімо, так, як це роблять в Америці чи Канаді, де малесеньким в дитячих садочках на рівні іграшок демонструють, як функціонує судова система, як виглядає суд присяжних тощо. Маємо підняти правосвідомість населення. Нам буде простіше вирішувати конфлікти між людьми, якщо вони будуть обізнані, розумітимуть, що я можу зробити, а що не можу. Тоді від судді не будуть вимагати неможливого. На жаль, у нас рівень юридичної допомоги населенню надзвичайно низький, хоча й коштує вона чимало.
– Чи судова гілка влади незалежна від сторонніх впливів?Суд має бути поставлений в такі умови, коли б він міг працювати без зовнішнього впливу. Зокрема, повинно бути методичне і незалежне від інших гілок влади фінансування. Сьогодні фінансуємося з бюджету, в якому затверджені витрати на судову владу. Фінансування становить 60 відсотків від потреб. Щоправда, зараз ситуація значно краща, ніж тоді, коли кошти надходили через Міністерство юстиції. У той час я був головою міського суду і пам’ятаю, як у 1998 році на забезпечення правосуддя нам виділили 1068 гривень.
Щодо впливу на цілу судову систему, то він може здійснюватися тільки на рівні законодавця. Реалізувати вплив через вертикаль судової влади нереально. Якщо хтось намагається впливати, то робить це конкретно на якогось суддю.
– На Вас особисто намагалися впливати?Суддя в цьому плані дуже вразливий. Свого часу, коли я ще був молодим суддею, розглядав одну справу, і до мене під’їхав один працівник міліції. Він займав серйозне становище в міліцейській ієрархії і намагався розказати мені, яким в мене може бути майбутнє, якщо я вирішу справу не так, як їм хочеться. Я вирішив справу не так. І все відбулося, як мені й обіцяли: я мав отримати житло і його не отримав. Правда, той працівник міліції погано закінчив. Його притягнули до кримінальної відповідальності. Не за цим випадком, за інше діяння...
– Суддів часто звинувачують, що вони не арештовують злочинців, скасовують постанови про порушення кримінальних справ. Був час, коли суддів підозрювали в потуранні рейдерству. Кожна міліцейська компанія супроводжується закидами на адресу суддів, які, буцімто, поблажливо ставляться до хабарників, порушників Правил дорожнього руху... З чим це пов’язано?Це все тлумачення вузьковідомчих інтересів, бажання перекласти свої помилки на когось іншого. Боротьба з хабарництвом є складною штукою і вимагає серйозного підходу, тривалої підготовки, ці справи не народжуються моментально. Особа може бути ефективно притягнута до відповідальності, якщо її затримали в момент отримання хабара. Різного ґатунку неоднозначності закон каже тлумачити на користь затриманого, тим більше, коли йдеться про будь-які порушення процедури: скажімо, несанкціоноване проведення обшуку, використання в якості понятих людей, які є працівниками органів внутрішніх справ...
Якось я слухав справу одного кримінального авторитета, нині покійного, в якого в машині знайшли пістолет і гранату. Дуже чудово було видно на відеозапису, як в нього дістають той пістолет, як працівник міліції диктує: пістолет такий-то, в ньому стільки-то патронів. Причому на запису видно, що працівник міліції навіть не провів огляду вилученої зброї. Коли я звернув на це увагу під час судового засідання, такого крику було! Мовляв, я стою на стороні злочинця, не розумію завдань боротьби зі злочинністю. Так, я їх не розумію, якщо боротьба ведеться такими методами, в цих питаннях маємо діяти бездоганно.
А ці балачки про скасовані постанови про порушення кримінальних справ... Це європейська, світова практика: все має робитися через суд. Треба звикати, піднімати освітній, інтелектуальний рівень. Це все питання кадрів, слідство, на жаль, у нас дуже молоде. Чому немає розкритих економічних злочинів, коли кажуть, що крадуть мільйонами? Очевидно, рівень підготовки підрозділів, які займаються виявленням, слабший за рівень підготовки тих людей, які вчиняють злочини. Вони, володіючи економічними знаннями, набагато скоріше розробляють схеми.
Щодо рейдерства, то, з точки зору права, це не свавілля, а зловживання правом. Якщо зайти в будь-яку книгарню, полиці забиті книжками, які описують недружні поглинання, схеми розподілу бізнесу. Все це описано, це відомо. При цьому використовується право, тобто те, що наше законодавство дає можливість робити.
Безумовно, з цими речами треба боротися. Минулого року із ініціативи голови Верховного суду було внесено законопроект, який унеможливив вирішення цих питань у судах поза місцем знаходження майна. Вища рада суддів, до якої я належу, дає цим речам дуже жорстку оцінку. Після хвилі рейдерства близько десяти суддів були звільнені одразу. Щодо випадку, який набув розголосу, з приводу судді Галицького суду (суддя виніс постанову про забезпечення позову щодо відомого ринку “Озерка” в Дніпропетровську), то проведені перевірки на рівні Верховного суду підтвердили, що постанова про порушення кримінальної справи проти нього була справедливо скасована, умислу судді постановити неправомірне рішення не було.
– Тим суддям, яких все ж таки звільняють з тих чи інших причин, є що втрачати? Якщо не секрет, яка середня зарплата судді?Посадовий оклад судді, який працює тривалий час на займаній посаді, становить 4,5 тисячі гривень. Після 20 років стажу суддя, який продовжує працювати на посаді, має право на отримання довічного грошового утримання, яке встановлюється у співвідношенні 75 – 90% відповідно до нарахованої заробітної плати працюючого судді. Те, що судді заробляють по 50-100 тисяч, неправда. Між окладом голови Апеляційного суду і звичайного судді різниця складає приблизно 600 гривень. Моя заробітна плата значно вища за рахунок доплати за почесне звання «Заслужений юрист», надбавки за «науковий ступінь» як кандидата наук, та, водночас, я, як голова суду, отримую надбавку за роботу з документами, що передбачає доступ до державної таємниці. Маю на увазі, що працюю з таємними документами — дозволами на проникнення в житло, прослуховування, а за це теж передбачена доплата, оскільки така робота вимагає ненормованого робочого часу. До речі, про участь суддів ніхто ніколи не говорить, коли правоохоронці, скажімо, звітують про успішно проведену ліквідацію контрабандного каналу наркотиків чи затримання банди. Хоча з постанови суду починається кожна така операція.
Богдан СКАВРОН
