Розлучення по-чоловічому

Декілька провідних українських бізнес-груп стоять на порозі поділу спільного бізнесу їхніми власниками. Як пройти цей шлях максимально безболісно для себе й свого дітища?



Вони не потисли руки при зустрічі й сіли подалі один від одного, півобертом. Холодність і відчуженість братів Колодюків, які створили у свій час найбільшого оператора на ринку роздрібної торгівлі електронікою AVentures Group пояснювалася просто - розбіжностями, що виникли в питаннях бізнесу. У підсумку, старший брат Андрій продав приналежні йому 45% акцій партнерам - своєму братові Володимиру Колодюку та Володимиру Добровольському, залишивши за собою право використати "розкручений" бренд Aventures. А після останньої спільної прес-конференції, що відбулася півроку тому, брати більше не спілкувалися.

Як у морі кораблі

Подібний підсумок спільного ведення бізнесу не рідкість, скоріше навіть закономірність. Не випадково сьогодні ціла низка як вітчизняних, так і російських фінансово-промислових груп стоїть на порозі поділу бізнесу. Експерти навіть називають цей шлях "еволюційним". Якщо в США та Західній Європі процеси поділу бізнесу між партнерами були актуальні кілька десятиліть тому, то в країнах колишнього Союзу вони почалися не більше 10 років тому.

Одна з причин поділу бізнесу - природний розвиток капіталізму, у тому числі й в Україні, коли первинне нагромадження капіталу значною мірою відбулося й тепер перед власниками постало питання про подальший розвиток бізнесу. Тут і криється камінь спотикання - партнери можуть по-різному бачити подальші шляхи досягнення поставлених цілей, і це нормально, вважає віце-президент компанії Foyil Securities Олесь Капець. Коли протиріччя стають непримиренними - краще розійтися, питання тільки в тому, як домовитися про умови розставання, щоб не тільки всі сторони залишилися задоволені, але й не постраждав бізнес.

В ідеалі при створенні спільного бізнесу партнери повинні скласти угоду, щось на зразок "шлюбного договору", в якій будуть прописані не тільки правила спільного управління, але й можливого розставання. У цьому випадку при поділі бізнесу не виникає проблем. Але в українському, як і російському бізнесі зразка 15-18-літньої давнини, панували інші правила, точніше їхня відсутність, і ці моменти були упущені.

У той час робити бізнес було легше спільно: в одного партнера могли бути зв'язки, в іншого стартовий капітал, у третього - ідеї або "дах", тому практично всі нинішні магнати починали з друзями, земляками або родичами. Так, у свій час Геннадій Боголюбов та його товариш Ігор Коломойський нагромадження приватного капіталу починали з торгівлі комп'ютерною технікою. В 1992 році Боголюбов став одним із засновників ПриватБанку, згодом, знову ж за участю декількох компаньйонів, була створена велика бізнес-група, що одержала неофіційну назву "Приват". Він один з найбільш непублічних багатіїв України й, говорять, навіть радий, коли "обличчям групи" називають Коломойського, а його самого взагалі не згадують. Крім основних партнерів у групі "Приват" фігурують прізвища Олексія Мартинова, Вадима Шульмана.

Корпорацію "ІСД" теж створювали три чоловіки: Сергій Тарута, Віталій Гайдук, третім називають Рината Ахметова. Говорять, саме останній мав у той час "вихід" на прем'єра Павла Лазаренка та допоміг становленню бізнесу. Але Ахметов був настроєний на створення власної бізнес-імперії.

Міг об'єднати бізнесменів й інтерес до того ж самого підприємства в ході приватизації. Так, у середині 90-х відразу декілька трейдерів, які сконцентрували у своїх руках торгівлю металом у Запоріжжі, взяли участь у приватизації "Запоріжсталі". Відразу кілька груп, серед яких були й компанії вихідців з колишнього СРСР Алекса Шнайдера та Едуарда Шифрина, почали скуповувати акції комбінату в населення й працівників заводу. Скупкою займалися й бізнесмени Василь Хмельницький, Андрій Іванов, Ігор Дворецький. Разом зі Шнайдером та Шифриним вони в підсумку стали основними акціонерами заводу. І хоча дотепер ніхто не може розповісти докладно про розподіл акцій, особливих конфліктів між акціонерами не спостерігалося.

Кому це потрібно

Якщо в епоху первісного нагромадження капіталу важливо було правильно вибрати партнерів і заступників, то як показала практика, подальший розвиток бізнесу часто викликає протиріччя серед власників, що в підсумку приводить до розділу "нажитого непосильною працею". Крім розходжень у стратегічних питаннях розвитку бізнесу "розлучити" партнерів по життю можуть як "життєві" питання, так і кардинальні розходження поглядів на проведення дозвілля. Наприклад, згодом, стриманому сім'янинові Андрію Колодюку складніше стало знаходити загальну мову з молодшим братом Володимиром - аматором тусовок і подорожей.

Ще один приклад того, як розходження життєвих пріоритетів може "розлучити" партнерів, служить випадок з давніми бізнес-партнерами - російськими бізнесменами Володимиром Потаніним та Михайлом Прохоровим. Про цей тандем говорять, що один працював, а другий насолоджувався результатами праці. Але коли це стало шкодити іміджу компанії, партнери вирішили розстатися. Останньою краплею став скандал у Куршавелі, що вибухнув наприкінці 2007 року. Тоді главу "Норнікелю" Михайла Прохорова затримала французька поліція в рамках рейду з боротьби із проституцією на вподобаному російськими олігархами французькому зимовому курорті. Хоча ніяких обвинувачень пред'явлено в підсумку не було, тінь лягла на репутацію не тільки компанії, але й усього російського бізнесу.

Останнім часом серед причин виходу з бізнесу фігурує бажання його власників відпочити й відійти від справ. Хоча якщо це й так, щиру причину бізнесмени воліють не озвучувати, інакше при продажі своєї частини в бізнесі ціна покупки може істотно занижуватися, вважають експерти.

Як ділять

"Розлучення" партнерів може здійснюватися різними шляхами. Найбільш простий з них можливий, якщо мова йде про багатопрофільний бізнес. У цьому випадку поділ може відбутися за напрямками. Наприклад, одному засновникові дістається виробництво нікелю, другому - золота. При виході із загального бізнесу один з партнерів може одержати не все, а тільки частину бізнес-напрямку. Так, покинувши у свій час Приватбанк, біля джерел створення якого стояв, Сергій Тігіпко в якості "відступних" одержав одну з філій банку. Тігіпко перейменував його в Коммерцбанк, а не дуже давно продав частину акцій шведському Swedbank.

"Поділ" за галузевими напрямками пов'язаний з наступними факторами. По-перше, бізнесмени пострадянського простору в переважній більшості контролюють багатопрофільний бізнес. По-друге, всі вони, як правило, є не грошовими мільярдерами, а "мільярдерами власності". Тому якщо буде потреба їм простіше поділити активи, ніж викупити частки в бізнесі за "живі гроші". До того ж, на думку фахівців, наш банківський сектор не завжди готовий "переварити" подібні угоди.

Тому другий можливий варіант, коли один з власників викуповує частку іншого, у поділі вітчизняного бізнесу використається рідше. У цьому випадку прибігають до так званої схеми "зворотного викупу акцій". Вона міститься в наступному: один з власників пропонує викупити частку в іншого або продати свою. Таким чином, партнери можуть з'ясувати, кому даний бізнес дорожче. Даний спосіб допомагає знайти вихід з патових ситуацій, коли вже немає бажання працювати разом, а домовитися про ціну не виходить.

За словами старшого радника інвестиційно-банківського департаменту ІК "Драгон Капітал" Максима Нефедова, цей механізм виписаний і широко використовується в англійському праві, у нас його тільки починають освоювати. Для визначення вартості бізнесу в цьому випадку використовується так званий "техаський аукціон". Він зводиться до того, що ціна, яку пропонує один з партнерів іншому за його частку, є ціною, за якою він сам повинен бути готовий продати свою. На думку фахівців Foyil Securities, цей механізм допомагає вивести ціну на резонний рівень, тому даний метод часто використовують при веденні переговорів і при укладанні договорів стратегічного продажу.

Досить часто "полюбовно розійтися" партнерам заважає суб'єктивізм оцінки бізнесу. Як правило, мирний поділ часток бізнесу часто впирається в неї. Експерти називають кілька способів оцінки бізнесу. Можна оцінити вартість бізнесу ринковими методами. У випадку відсутності ринку можна залучити консультантів, тоді на перше місце виходять питання об'єктивності й неупередженості. Крім цього, оцінюється не тільки вартість бізнесу, але й вклад, зроблений кожним партнером в його розвиток. "Це дуже суб'єктивний процес і часто ситуацію ускладнюють нематеріальні вкладення (ноу-хау, зв'язки й т.д.)", - вважає Олесь Капець, зауважуючи, що в принципі ці питання повинні зважуватися на ранніх етапах закріплення часток у бізнесі. Якщо цього зроблено не було, наступний поділ може бути проблематичним. Ще одним з об'єктивних механізмів визначення вартості бізнесу є техаський аукціон, про який згадувалося вище.

У процесі розподілу бізнесу значну роль відіграє намір партнерів: а саме бажання залишитися в бізнесі або зайнятися іншими справами.

Кандидати на "розлучення"

Розходитися партнери можуть по-різному: як по-дружньому, так і навпаки, з голосними скандалами, тривалими судовими позовами. Скандальним було розставання Бориса Березовського та Романа Абрамовича, Олега Дерипаски та Михайла Чорного: між цими екс-партнерами дотепер тривають судові позови в іноземних судах. Хоча експерти вважають, що в даних випадках важко говорити про типові підходи до поділу бізнесу, оскільки в них сильно виявлений політичний підтекст. Нецивілізованими вважаються взаємодії колишніх партнерів з управління українськими енергокомпаніями Костянтина Григоришина та братів Суркісів.

Те, що консолідація зусиль, виправдана на первісному етапі створення бізнесу, на сьогодні себе вже вичерпала, підтверджує й досвід вітчизняних ФПГ. На думку експертів, в Україні таких компаній залишилося не так вже багато. Хоча біля керма деяких з них як і раніше перебувають деякі засновники: в "ІСД" - Сергій Тарута та Віталій Гайдук, у групі "Приват" партнерів ще більше - співвласниками вважаються Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і декілька партнерів, зокрема Олексій Мартинов, Вадим Шульман.

Є партнерство іншого роду, коли приватна особа є акціонером поряд з великою компанією, наприклад, співробітництво Олександра Ярославського й французького банку BNP Paribas в УкрСиббанку. Згодом дане співробітництво може привести до виходу з бізнесу сторони, що володіє меншим пакетом акцій, говорять експерти. Ще кілька років тому, продавши частину акцій УкрСиббанку французам, Олександр Ярославський заявляв: "Це, мабуть, найкоштовніший для мене актив, що я хочу залишити своїм дітям. Звичайно, ніколи не говори ніколи, але в доступному для огляду майбутньому знижувати свою частку в банку я не збираюся". Думки експертів з цього приводу зводяться до того, що рано чи пізно Ярославському доведеться розстатися з часткою свого дітища. "Для BNP УкрСиббанк є стратегічною інвестицією, тому вони будуть прагнути збільшити свою частку до 100%, і акціонерам, які залишилися, доведеться з цим рахуватися", - запевняють експерти ринку, хоча й припускають, що відбудеться це не в найближчі рік-два, а в більше віддаленій перспективі.

У відношенні подальшого партнерства співзасновників групи "Приват" думки аналітиків розділилися. На думку одних, поділ бізнесу між партнерами - це еволюційний шлях розвитку бізнесу, і тому його не уникнути. На думку інших експертів, у цій фінансово-промисловій групі як ні в який інший "найменше місця для конфлікту інтересів". У першу чергу це пояснюється особливістю її структури, що являє собою окремі, почасти незалежні напрямки, кожний з яких курирують різні партнери. В одному з інтерв'ю Ігор Коломойський так сказав про свій бізнес: "Я думаю, що група "Приват" - це фантом, журналістський термін. Реальність - це Приватбанк, в якого є акціонери. У кожного з великих акціонерів є, крім банківського, і інші бізнеси. Але всі ці бізнеси не об'єднані між собою, не пов'язані економічною й корпоративною відповідальністю".

Між акціонерами "Привата" існує умовний розподіл курирування бізнес-програм. Мартинов приоритетно займається феросплавами, Боголюбов є президентом Приватбанку, це його основне навантаження, хоча є й багато інших. Сам Коломойський займається більше корпоративними речами, нафтовим напрямком. До речі, в останньому в нього є управляючі партнери - Киперман, Палиця та ще кілька інших. Шульман управляв коксохімами, також він має спільний проект під назвою PEOPLEnet.

На початку 2008 року підтвердилися слухи про зміну в структурі власності ще однієї великої вітчизняної ФПГ - "Індустріальний союз Донбасу". Про вихід з бізнесу заявив один із засновників компанії - Віталій Гайдук. У цьому випадку "розлучення" партнерів пояснюється бажанням одного з них займатися великою політикою. З 2000-го по 2003 рік Віталію Гайдуку довелось займати посади від першого заступника міністра, міністра, до віце-прем'єра в урядах і Віктора Ющенка, і Віктора Януковича. З жовтня 2006-го по травень 2007 року він був секретарем Ради національної безпеки та оборони України. Як сказав в одному з інтерв'ю співвласник "ІСД" Сергій Тарута, коментуючи інформацію про те, що нібито він і Віталій Гайдук мають намір розділити свої активи: "Він (Гайдук) - людина високоморальна і відповідальна. І він би не хотів, щоб його присутність або причетність (навіть формальна) до того або іншого бізнесу давала підстави кому б то не було дорікати або обвинувачувати його в лобіюванні будь-чиїх приватних або комерційних інтересів". Тому, за словами бізнесмена, засновники "ІСД" прийняли рішення не розділяти бізнес, а просто один з них вийде з нього, продавши свою частку акціонерам компанії, і присвятить себе надалі політичній кар'єрі.

На сьогодні, за словами представників "ІСД", ідуть консультації на цей рахунок, і оцінка бізнесу. На питання, де Тарута візьме кошти на купівлю частки Гайдука, він назвав залучення кредитів у банках і вихід на IPO. Однак експерти впевнені, що вихід з великого бізнесу Віталія Гайдука й злиття компанії з одним з найбільших металургійних холдингів Росії буде вв'язано в одну велику транзакцію. "Індустріальному союзу Донбасу" не уникнути злиття з великим гравцем, що має власну сировинну базу. Думаю, що всі майбутні зміни в "ІСД" відбудуться в рамках однієї великої угоди", - допускає віце-президент компанії Foyil Securities. На думку аналітика, новим партнером Сергія Тарути стане не "Газметалл", про який йшла мова рік тому, а російська Evraz Group, переговори з якою зараз перебувають на завершальній стадії. У компанії "Трійка Діалог Україна" повідомили, що після липневих зборів акціонерів Алчевського меткомбінату (АМК), що входить до "ІСД", представники підприємства розповіли, що Evraz недавно провів аудит АМК і Дніпровського меткомбінату ім. Дзержинського (ДМК). Консультантом виступає Credit Suisse. На думку експертів, угода може завершитися в нинішньому році.

Розділяючи бізнес, важливо не нашкодити йому. "Часто при конфліктах акціонерів страждає здоровий бізнес. Нонсенс, коли не знайшовши загальної мови між собою, засновники компанії її просто втрачають", - вважає Максим Нефедов з "Драгон Капітал". А у великому бізнесі не місце емоціям і почуттям - на першому місці інтереси бізнесу.

Віктор Пінчук - Олександр Дементиєнко, "Інтерпайп"

Початком групи "Інтерпайп" прийнято називати 1990 рік, коли утворилася науково-виробнича група "Інтерпайп", що згодом очолив молодий вчений Віктор Пінчук. В 2006 році Віктор Пінчук розійшовся зі своїми давніми партнерами - екс-віце-президентом "Інтерпайпа" Олександром Дементиєнком та росіянином Михайлом Щеголевським. Відносини партнерів ніколи не були рівноправними, основний контроль завжди залишався за Пінчуком. Його партнери з бізнесу раніше володіли пакетами акцій підприємств, що входять до "Інтерпайп". На виручені гроші комерсанти створили в Дніпропетровську компанію АМгрупп.

Сергій Тігіпко - Ігор Коломойський, Приватбанк

Покинувши у свій час Приватбанк, у джерел створення якого стояв, Сергій Тігіпко в якості "відступних" одержав одну з філій банку. Про це він згадує так: "Коли я виходив з групи "Приват", я продав свої акції Приватбанку акціонерам цього банку й купив "Київ-Приват". Тігіпко перейменував його в Коммерцбанк, а не дуже давно продав частину акцій шведському Swedbank.

Ігор Мазепа - Джон Девід Саггитт, ІК "Конкорд Капітал"

Два роки тому про своє звільнення з поста управляючого директора однієї з найбільших українських інвестиційних компаній "Конкорд Капітал" оголосив один з її засновників Джон Девиі Саггитт.

Саггитт продав свою частку акцій колишньому партнерові з бізнесу - гендиректору "Конкорд Капіталу" Ігореві Мазепі. Учасники ринку припустили, що причиною звільнення пана Саггитта міг стати конфлікт між партнерами. Однак і Саггитт, і Мазепа категорично заперечують такий варіант. "Я вирішив піти з компанії, щоб одержати давно заслужений відпочинок, а не через особисті або грошові конфлікти", - сказав пан Саггитт. Суму угоди ні продавець, ні покупець не називають. Учасники ринку припустили, що ринкова вартість "Конкорд Капіталу" може становити від $5 до 8 млн.

Олег Дерипаска - Михайло Черной, "Русал"



Першим провідником Олега Дерипаски у великий бізнес був Михайло Черной. 15 років тому ця людина "заправляла" майже всією чорною й кольоровою металургією колишнього СРСР. Після краху централізованої економіки колишні гіганти радянської індустрії опинилися у владі структури під назвою Trans World Group (TWG). Згодом структури TWG і компанії Дерипаски зайнялися скупкою металургійних активів. З 1994 року Черной припинив з'являтися в Росії, де розпалювалися алюмінієві війни.

У березні 2001 року Дерипаска розповів партнерові про створення "Русала". Бізнесмени домовилися, що ніхто не продає свій пакет "на сторону". У підсумку прийшли до висновку, що Черной одержує за свою частку $250 млн. авансу, а потім у строк від трьох до п'яти років вартість 20% "Русала, що залишилися ".

Аванс був отриманий, і коли "Русал" запустив злиття із СУАЛом й Glеncore, Черной зажадав від колишнього партнера розрахуватися: за його підрахунками розмір відступних повинен був скласти $3 млрд. Однак зустрічатися з колишнім партнером і задовольняти його вимоги Дерипаска не став. Черной подав до суду. Екс-партнери судяться дотепер.



Борис Березовський - Роман Абрамович, "Сибнефть", "Російський алюміній" і ОРТ

Торік у лондонському суді почався процес за позовом Бориса Березовського до Романа Абрамовича. Позивач вимагає $10 млрд. за те, що Абрамович в 2000 році нібито змусив його продати пакети акцій, що належали йому, "Сибнефти", "Російського алюмінію" і ОРТ нижче ринкової вартості. У позовній заяві Березовського говориться, що в ході зустрічей він та його діловий партнер Бадри Патаркацишвілі під загрозою вилучення державними органами поступилися Абрамовичу своїми частками в капіталі нафтової компанії "Сибнефть", "Русала" і телеканала ОРТ (нині "Перший канал"). Згодом всі ці активи Абрамович продав. Борис Березовський і Бадри Патаркацишвілі одержали з продажу приблизно по $1 млрд., але, на думку Березовського, їхні активи коштували як мінімум в 5 разів більше.



Ігор Зюзін і Володимир Іорих, "Мечел"

Шляхи засновників сталевої групи "Мечел" і рівноправних партнерів Ігоря Зюзіна та Володимира Іориха розійшлися 1,5 роки тому. Іорих продав останні з 42% акцій "Мечела", що належали йому, Зюзіну, одержавши за весь пакет $1,3 млрд., і став інвестором. Витрата партнерів відбулася максимально безболісно для обох сторін.

Володимир Потанін - Михайло Прохоров, "Интеррос"

Протягом 2007 року бізнесмени мали намір реструктуювати спільний бізнес. Планувалося, що "Интеррос" як управляюча компанія залишиться у власності Володимира Потаніна, а Михайло Прохоров вийде зі складу її акціонерів і для управління своїми активами створить власну управляючу компанію. Однак у ході розподілу бізнесу між ними виникла конфліктна ситуація: Прохоров і Потанін не змогли домовитися про умови угоди, і доля активів підприємців вирішилася лише в 2008 році. У лютому 2008 року Потанін, як і було умовлено, став власником 100% акцій компанії "Интеррос". У квітні нинішнього року холдинг "Интеррос" Потаніна та "Група Онэксим" Прохорова офіційно повідомили про умови угоди розподілу ще однієї спільної компанії підприємців - "КМ Инвест" (частки в "Норникеле", "Полюсзолоте", Росбанке та інш). Повідомлялося, що Прохоров залишає в себе частину активів, але відмовляється від найбільших. В тому ж місяці вирішилася доля активів "Норникеля": Прохоров продав 25%+1 акція Олегу Дерипасці. Конфлікт між колишніми партнерами існує донині.

Володимир Ващенко - Филипп Бренан, "Новософт"

Компанія Novosoft Inc. була заснована американцем Филиппом Бренаном в 1992 р. у США. Тоді ж Бренан створив спільний бізнес з новосибірським бізнесменом Володимиром Ващенком. У Новосибірську була відкрита філія НФК Novosoft, а Ващенко заснував ТОВ "Новософт". Погляди партнерів на діяльність групи компаній розійшлися в 2001 році під час кризи у високотехнічній індустрії США, коли кількість замовлень з-за кордону стала скорочуватися. Конфлікт сторін не обмежився розділом бізнесу. Колишній американський партнер обвинуватив Ващенка в розкраданні ПО й низці дій, що нанесли збиток фінансовій діяльності компанії.

Брати Амбані, Reliance group



Брати контролюють індійську групу компаній Reliance group, і два роки тому між ними вже був конфлікт. Вони обвинувачували один одного в неправді, у введенні акціонерів в оману й затягуванні розподілу бізнесу. Черговий конфлікт між багатіями може зірвати передбачуване злиття компанії Reliance Communications, якою керує молодший брат Аніл, з південноафриканським оператором мобільного зв'язку MTN. Але його старший брат - найбагатша людина в Індії - стверджує, що має право першим викупити контрольний пакет акцій у фірмі свого молодшого брата. При цьому він посилається на положення, нібито закріплені в сімейному договорі. Аніл Амбані заявляє, що ця угода не має офіційної чинності.

Діна Пархомчук

За матеріалами: "Інвестгазета"