Не дивина, що міжміські електрички -- це те місце, де постійно акумулюється живий інформаційний потік. Всі новини з ближніх сіл, -- хто кому невістка, чий племінник зять губернатора, скільки депутатів на вулиці нажились і накрались, а скільки ще планують – це те, чим оперують інформаційні агенти у особах бабць та жіночок у електричках. Частенько їхні слова, добряче перекручені та пристрасно пережиті виглядають як третя вода на кисілю, аби виокремити в них момент істини, треба бути неймовірно вправним у своїх інтерв’юерських талантах. Однак є одне і суттєве, в чому їм не відмовиш: у вмінні створювати інформаційні приводи вигіднішого за живий бурхливий організм під назвою міжміська електричка годі шукати.
У тенетах інформаціїОсь і минулої п’ятниці довелось мені, обливаючись потом від спертого пролетарськими буднями повітря електрички Ходорів –Івано-Франківськ, пережити одну живу нуртуючу тему. Повідали її мешканці села Дубівці, що в Галицькому районі Івано-Франківської області. Це село, одне з багатьох на Прикарпатті, де недавня стихія зруйнувала людські помешкання та інфраструктуру, винищила урожай. Ще кілька тижнів тому Дубівці були покриті водою. Зливи нанесли настільки важкого удару, і настільки масштабно, що, без перебільшення, цю територіальну одиницю можна і треба вважати одним із тих місць, де зафіксовано найвищу концентрацію стихійного лиха.
Моя співрозмовниця пані Галя (за проханням її прізвище не вказуємо), та ще одна жіночка, імені якої так і не вдалось вивідати, мешканки села, із запалом розповідають подробиці постстихійних буднів у Дубівцях. «Ходила на город, думала, хоч бурячки мої червоні залишились, та де там, нічогісінько --каже пані Галя,-- і так всюди. Змила вода нам всі городи, нема ніц урожаю». Відтак, переконує пані Галя, Дубівці привернули увагу багатьох видних політиків України: «Приїжджав до нас Кличко, роздавав гуманітарку, Руслана була, фотографувались, поїхала. 150 тис. грн нам переказали мешканці села Проців на Київщині, і що з того, -- говорить жінка, -- нічого з тих грошей ми не бачили».
На запитання, чи роздавали в Дубівцях першу гуманітарну допомогу, жінки відповідають ствердно: «2 відра картоплі, кілька відер зерна, кілька кілограм круп, воду і дві літрові пляшки олії на людину. Кому геть знесло хату, видавали по 17 тисяч гривень. Як спала вода, в село нанесло багато сміття, воно розкладається, активізувались комарі, каже жінка, люди бояться зараження якоюсь малярією, чи ще чимось. Екологічна служба була, походили день по селу два чоловіка у синьо-жовтих комбінезонах, більше їх ніхто тут не бачив. В цілому, власними зусиллями прибираємо».
Далі цікавіше, зокрема на фоні інформації про концентрацію зусиль уряду і місцевої влади для боротьби зі стихією, твердження п. Галі просто вразили, і, мушу визнати, деякі з них викликали сумніви та однозначно бажання з’ясувати, в якому місці серед цього словесного потоку ховається істина. «Оце сьогодні (ред.15 серпня) люди зранку біля Ощадкаси пильнували. Приїхала інкасаторська машина, привезли гроші. Ми весь день там під сонцем стояли, а ввечері вийшли люди і сказали, що грошей не будуть видавати, бо отримали якийсь телефонний дзвінок, ніби хтось з області чи ще звідкись заборонив роздавати гроші»,-- розповідає схвильована жінка.
Зі слів п. Галі, для оцінки рівня пошкодження кожної окремої садиби в селі, керівництвом району було проведено вже чотири комісійних огляди. Багатьох людей, серед яких і п. Галя, викидають зі списків постраждалих, мотивуючи тим, що, мовляв, вагомих пошкоджень нема, так, підмочило трохи. Отже, логічно, час іде, вода спадає, грошей не виплачують. Для мешканців села, родичі яких на заробітках, продовжує п. Галя, виявляється, теж державна допомога не передбачена. Бо, мовляв, мама у Італії, то хай присилає гроші на відновлення хати.
Обурені мешканці Дубівців, врешті, вирішили діяти сміливіше. У п’ятницю 15 серпня люди готувались до понеділкового перекриття залізничної колії, яка проходить повз село. Водночас, пані співрозмовниця, яка не називала свого імені, припустила, що не братиме участі у перекритті залізниці, бо її племінник є зятем депутата Зіновія Шкутяка, і їй то ніяк не пасує. І коли дубівчанам залишалось лишень отримати підпис голови сільської ради Билюка Артура Михайловича на дозволі на протестний страйк, по обіді, за словами пані Галі, до сільради завітали «люди у формі». Після тривалої розмови з цими людьми голова сільради був визнаний хворим, і терміново оформив лікарняний, тобто, відповідно, жодного дозволу на страйк не було підписано. Сьогодні люди збирають по 10 гривень на поїздку до Києва, аби пошукати допомоги у міністерських кабінетах. Запалу їм, як виглядає, не забракне, -- «Ми й до Юлі доберемося, якщо треба буде..» -- каже п. Галя.
Я під каблуком у закону, а не голови районуПоки дубівчани шукають виходи на голову уряду, я вирішила знайти голову сільради села Дубівці, аби спробувати хоча б трохи світла пролити на цю темну історію. Артур Михайлович Билюк сьогодні дійсно перебуває на лікарняному, але говорити з редакцією Ukraine.eu не відмовився. Його версія постстихійних подій у селі виглядає не так гіршою як іншою. А саме, на певну кількість запитань на підтвердження чи заперечення почутого від збентеженої жінки, яке можна викласти одним концептуальним реченням -- «І що ж у вас там діється, нарешті?»-- Артур Михайлович відповідав, майже в корінь заперечуючи все, чим оперувала соціально активна мешканка села Дубівці, пані Галя.
Зі слів Голови сільради Дубівців, жодної людини зі списку викинено не було, гуманітарну допомогу досі роздають, гроші з держбюджету на подолання стихії постраждалим видають, і попід білі рученьки його «люди у формі» не відправляли на лікарняне.
У контексті історії про безкінечні "комісійні оцінки" мешкань, які по суті, затягують процес відновлення села, Артур Михайлович постає заручником обставин, а Галицька районна адміністрація—бюрократичним монстром, який не може дати ради з офіційними документами, мешканці Дубівців – екзальтованими, неконтрольованими, і не завжди правдивими в своєму горі людьми. «Коли з’явились гроші першого траншу,--говорить Билюк,-- ми їх видавали згідно з усними рекомендаціями з району. Так по 50 тисяч отримали люди, які втратили житло. Трохи пізніше ми отримали вже затверджені на раді депутатів письмові рекомендації, і змушені були брати цей документ за основу оцінки пошкоджень житлових будинків. Після другого траншу ми знову комісійно проводили оцінки, після третього треті, бо так вимагає закон. На сьогодні, 588 дворів у селі отримали допомогу згідно з третьою категорією по 5 тис.грн, 92 двори –по 20 тис.грн і 24 двори -- по 50 тис.грн. всього в селі 650 номерних одиниць, будинків, і ще близько сотні новобудов, які офіційно не занесені у реєстр села» -- говорить Артур Михайлович. На запитання чому так довго тривають оціночні комісії, пан Билюк відповідав досить схвильовано. « Процес тривалий і нелегкий. Гроші першого траншу ми видавали виключно на основі усних рекомендацій з Галицької райради. Коли це тільки почалося,--каже голова Дубівці, -- я написав листа до Кабміну з тим, щоб припинити видавати гроші до того, як буде проведено нормальну оцінку пошкоджень. Ясно, що цього до уваги не взяли. Через деякий час довелось проводити ще декілька оцінок вже згідно із офіційними рекомендаціями. Процес все не закінчувався». Про важку бюрократичну паперову тяганину з оформленням різноманітних звітів і документів говорять ледве не всі голови сільських та міських рад у постраждалих регіонах. Чого вартує тільки вимога обласних рад, направлених зі згоди Кабміну, подавати щоденно до третьої години дня звіти про виконання ліквідації наслідків у регіонах. Це тоді, коли навіть форми подачі звітів змінюються кожного наступного ранку.
Єдине, чим на думку Билюка, можуть бути незадоволені мешканці, це швидкістю долання наслідків з боку влади на місцях. «Ну не можемо ми 150 тисяч тонн гуманітарної допомоги роздати централізовано за кілька днів. На це потрібен час, а люди не хочуть зачекати. На віче біля облради у Франківську кілька тижнів тому жіночка з натовпу звинуватила мене у тому, що я під каблуком у голови району. А я кажу, що я під каблуком закону, а не голови району »-- каже голова Дубівців. Билюк переконує, більшість із сказаного мешканками села – вигадки, далекі від істини. «Люди які вирішили організувати протестну акцію,-- каже Билюк, --це ті, яким на відновлення житла вистачить і 5 тис.грн. а вони хочуть всі 20, тому і кричать і бунтують. А де ті гроші набрати? З держбюджету кошти виділено виключно на відновлення житлових споруд. На стодоли, стайні, курники і інші господарські приміщення держава грошей не видала. Як їм це пояснити, якщо вони не слухають..»
І хотів би допомогти, та «папері» не пускаютьІсторія в селі Дубівці під умовною назвою «чотири комісії» зі слів Билюка виглядає цілком правомірними діями влади на місцях згідно з чинним законодавством, хоча навіть неозброєним очам видно, що конфлікт громади і сільради – наслідок бюрократичної тяганини і безвідповідальності, якою часто грішать українські чиновники: не встигають, не стараються, не вміють організувати роботу, не вміють пояснити людям. А люди нервують, бо вони прості, потрапили у дуже складні обставини, часто не хочуть чути і розуміти тих, від кого, між іншим, в останню чергу чекають допомоги і розуміння. Яке ж благодатне поле для маніпуляцій, виявляється, наше законодавство. Поки у галицькій районній раді вирішували, за якими критеріями оцінювати рівень пошкодження житлових споруд у Дубівцях, а робили це вони так довго, що аж насторожувало, чи не комбінують чого, люди зневірились.
Цілком логічним виглядає обурення людини, коли раптом після n-ної комісії, яка вирішує, наскільки наглою була та лиха вода з її мешканням та городом, і до того ж кожного разу бачить пошкодження все менше і менше, замість дістати гроші, вона отримує смішну суму, або й зовсім ні копійки. Хто допоможе власникам новобудов, будинки яких силою обставин, або тої ж таки бюрократичної тяганини, не були занесені в реєстр села до початку паводку. Хто їм допоможе? Кому належить їхній біль, якій території, якому селу?
Станом на понеділок 18 серпня депутати галицької райради ще не вирішили, як чинити з тими 150 тис. грн., які у зону стихійного лиха направили мешканці села на Київщині, не узгодили, мовляв, всіх моментів. Однак, тут є і інша сторона медалі, ніде правди діти, страждають наші співвітчизники на запалення заздрощів: сусідові гроші дали, а мені ні. А те, що сусід залишився без хати, а у мене тільки стайню підтопило, то ніц не має спільного з державними грошима. Отака логіка, руйнівна і небезпечна, перманентно лідирує в цій конфліктній боротьбі влади і народу, такої невиправданої і наскрізь неконструктивної, на фоні великого горя. Невже Дубівці –лиш модель України, слабка реакція на біду в Дубівцях—модель поведінки України у складних обставинах? А якщо завтра війна?
Тетяна Данилюк
За матеріалами:
Інтернет-видання ХайВей
