Після повені: дехто готовий сам собі в хату води налити

Коли погашена пожежа або йде вода, люди залишаються один на один вже не зі стихією, а з... людьми. Тут випробовується кожний - сусід, родич, велике й мале керівництво, держава... Після того, як повінь на Західній Україні відступила (принаймні, на переважній території регіону), а Президент, прем'єр і телекамери відбули, і почалася ця велика перевірка.



У горах



У Верховинському районі на Івано-Франківщині пройшло майже два тижні після повені, але будинки дотепер оповзають. Тому люди бояться ночувати вдома.

Одержують обіцяний владою аванс - одну, дві з половиною та п'ять тисяч гривень. Беруть аванс без проблем, але не знають, що з ним робити. Хтось навіть не бере, з великою надією чекає на "значнішу" суму, тому що вже на неї, говорять мешканці гір, щось вдасться “подрихтовати”.

Микола Соколовський із села Криворівня одержав аванс одну тисячу гривень. Його втрати оцінили за першою категорією. Однак житель Криворівні сподівається на переоцінку. Відразу після повені до нього викликали психолога й кардіолога. Чоловік ледве не вмер з горя, коли оглянув своє подвір'я.



- Микола, як можете оцінити свої збитки?

- Майже повністю залило мою присадибну ділянку. Ми живемо далеко в горах. Недавно побудували нові будинки. Все повністю зрушилося, всі прибудови. Я навіть не можу вам назвати ціну. До мого будинку навіть немає під'їздів, тобто більше кілометра машина не може під'їхати. Всі будівельні матеріали ми переносили на плечах. Тому як оцінити? Я не знаю. Голова сказав, що на ті 50 тисяч ми маємо надію. Але йди купи собі за 50 тисяч будинок. Як дощу немає, то ще якось можна жити, ну як дощ - то все. Кошмар.

- А навіщо Ви там будувалися?

- Тому що це наша земля, земля наших предків. Іншої землі в нас немає.

- Говорять, що гуцули самі винуваті, що їхні будинки оповзають.

- Звичайно, на всі сто правду кажете. Наприклад, на території нашого приселка, Сухий, бувало таке, що й по 4-5 машин щодня відправляли лісу. От скільки вирубувалося лісу! Я депутатом приселка, і встановив було такий собі шлагбаум, щоб проїжджаючі хоч би пари копійок на дорогу давали. Але той шлагбаум простояв лише місяць. Тому що хто вивозив ліс? Лісник. Він не захотів платити. Не заплатив лісник, не захотіли люди платити. Отож і відправляли ліс на повний хід.

Я поки одержав авансу тисячу. Тепер от у Верховину прийшов купити продуктів. Там вертоліт був скинув нам небагато, але тому що я депутат, нічого собі не міг залишити, віддав останній пакунок.

- У горах найбільша небезпека завжди від "хмароломов", після яких вода в ріках за 45 хвилин піднімається на 2,5 метри, - продовжує Микола. - Цього разу по канавах, навіть не струмкам, несло сотні тонн каменів, тому що гори тут кам'янистого розсипу. Якщо гори покриті лісами, кам'янисті потоки не так страшні. Але після вирубок немає лісу. Тому все розвезло й почало плисти на будинки, знімало сім-вісім будинків за раз.

Верховинський район - один з найбільш проблемних в Івано-Франківській області. Тут найменше населення, а територія найбільша. Від центра Верховини до крайнього села району - 92 кілометра. Люди настільки розкидані по горах, що деякі навіть і не чули про якусь допомогу.

Дмитро Киращук, заступник глави Верховинської райдержадміністрації говорить, що приймається рішення про будівництво багатоквартирного будинку для тих, хто повністю втратив житло у Верховинському районі. “Хто побажає, той візьме компенсацію й сам буде відбудовувати житло, хто ні, напише заяву, і до зими повинне бути побудоване житло. Зараз вишукуються вільні земельні ділянки, приїжджають фахівці-проектанти, будівельники, і цей процес буде починатися”.

Важко повірити словам пана заступника. Який будинок може бути побудований до зими?! Які нормальні земельні ділянки можна знайти, коли їх вже давно всі розпродали й розібрали?!

Села Верховинського району ще повністю відрізані від сполучення. Місцями вода знесла не менш по 12 метрів дороги завширшки й більше 50 метрів у довжину. Дороги ще ніхто не ремонтує, у районній владі говорять, що очікують "суперсучасні" проекти, щоб все вже було зроблено за "міжнародним стандартом". У села долітають вертольоти. Та й отут проблема, тому що вертольотів мало. В Івано-Франківську - один. Надіслали два від збройних сил України, які тільки що повернулися з миротворчої місії в Ліберії, навіть не встигли їх перефарбувати. Вертольоти везуть у відрізані села провіант, відтіля повертаються з туристами, які там застрягли ще перед повінню, або із хворими селянами.

Голова Криворівні Василь Зеленчук не заперечує вирубок лісу, але не хоче розвивати тему.

Тим часом МНС-ники й солдати розкопують житлові будинки. Зсувів так багато, що люди фізично встигають дуже небагато.

- Третій тиждень тут немає світла, - говорить електрик Юрій Дихтяренко. - Аж зараз сюди дійшли, тому що жахливо багато об'єктів. Працюємо із самого ранку до 10-11 години вечора. Додаткових електриків не залучаємо, тому що в Західній Україні їх просто немає.

Та якщо з компенсаціями людям хоча б щось ясно, то зовсім незрозумілим залишається питання потерпілих приватних підприємців.

Приватний підприємець Галина Шинкарук у селі Верхній Ясинів Верховинського району має свою пилораму. Під час повені в неї фактично сплив весь ліс.

- У мене забрало весь ліс і пиломатеріали. Я ліс не вирубую, закуповую його на аукціоні. Маю шість верстатів, маю свою пилораму, роблю дерев'яні бруси. У мене забрало 137 кубів пиловника, а один куб коштує 350 гривень, і 70-80 кубів пиломатеріалів. Як мені будуть відшкодовувати? Не знаю, я поки написала заяву. Але навіть не чекаю поки результату, тому що розумію, що потрібно допомогти спочатку людям, яким ніде жити. Я навіть не знаю, під яку категорію я підпадаю. Мого лісу небагато зупинилося вниз за течією. Зараз я його рятую. Працюють свої люди, трохи солдати допомагають. Солдати працюють безкоштовно, але я закупила продуктів для них. Не тому, що вони мені допомагають, а тому, що я підприємець. Мене найбільше бентежать дороги, тому що від мене ліс не заберуть, і не привезуть. А поки дороги ніхто не відновлює.

- Вам було страшно?

- Ні. Я тут одна з жінок займаюся таким бізнесом. Я в минулому жінка-військовослужбовець. Служила на китайському кордоні, мені здається, що там було страшніше.

На кожному дворі працюють по три-чотири солдати. Їх сюди перекинули із Закарпаття. Ці молоді хлопці не дозволяють собі сачковати - працюють із 7.30 до самого вечора. Переважно вони ще розчищають угіддя від мулу. Місцями його намило майже до поясу. Іноді важко розібрати, що на тому місці росло.

Чим далі солдати копають, тим більше починає смердіти. У мулі вони знаходять все: і здохлих курей, і пляшки з горілкою. Працюють важко, однак не скаржаться, говорять, що ніхто не зловживає їхньою допомогою.

У жительки Верхнього Ясиніва Параски Максимюк стихія забрала багато чого.

- Навіть не знаю із чого почати розповідати... (плаче) У мене забрало магазин, забрало будову... Все огородження прибило до землі, солдати відкопують. Мішки із цукром намокнули. Тепер їх потрібно викинути. Що я можу оцінити?! І так мені всього ніхто не поверне!

Парадокс, але люди дійсно всерйоз не сподіваються на допомогу держави. У Параски навіть ще не склали акт про збитки, а вона й не наполягає. Жінка тільки плаче й запитує в Дмитра Киращука:

- Пан Киращук, у мене була державна морозильна камера. Я за неї буду платити? Мені з Коломиї були її дали під морозиво, і вода її забрала. А ще я одній бабі була повинна 200 гривень... Ой! Для нас то був суд Божий...

На рівнині

Село Нижнів Тлумацького району. Тут природа вже зовсім відірвалася. Заїжджаєш у село й просто хочеться заплакати, бачиш огидну сіру порожнечу.

Люди чергують під сільрадою. Голова закрився на ключ від людей. Ні, не від тих людей, які постраждали, а саме від тих, які не постраждали.

Говорить: “Важко бути постраждалим, але тут ще важче їм не бути. Ну що ти зробиш, народ такий. Яка українська бабка спокійно буде спостерігати, що сусідці дають борошно або рис безкоштовно, а їй ні. Вони штурмом беруть голову, говорять, що хочуть "справедливості". І що ви думаєте. Від них дітися кудись важко, коли потерпілим роздають провіант, непостраждалі теж приходять”.

Робітниця сільради говорить:

- Ну а як їм не дати?! Стають під вікнами й дивляться прямо в очі. Знаєте, це просто деякі люди вже совісті не мають. Вони готові собі в будинок води налити, аби тільки їм щось дали. Люди навіть пальця не замочили, а хочуть грошей. Наприклад, вода зайшла в підвал, що не був житловим приміщенням, і їм заплатили 2,5 тисячі, і вода по коліно зайшла в будинок, так теж заплатили 2,5 тисячі. Ну є ж різниця!

У Нижніві Дністер піднявся на 10 метрів, кілька сантиметрів не вистачало до критичної точки. Село віднесене до одних з найбільш постраждалих від повені в Західній Україні.

У Галини Гринів вода повністю зруйнувала будинок.

- Треба купувати будинок, тому що треба виходити на роботу, а жити взагалі ніде. Тільки три місяці пройшло, як я вставила склопакети, року немає як газ провела. Тепер чекати коли мені побудують? Ну ви самі знаєте, що за два місяці ніхто будинок не побудує. Держава повинна виділити нам енну суму. Кажу енну, тому що ніхто ще не знає скільки саме вони виділять. Вчора райдержадміністрація привезла нотаріуса до нас у село. Ми складали заяви. Наприклад, я підписувала таку заяву: "Я, Гринів Галина Михайлівна, прошу виділити мені грошову допомогу, тому що мій будинок не придатний для життя, у сумі... А сума не зазначена взагалі ніяка, стоїть пробіл... Ця заява була державного зразка. Далі в цій заяві мова йде, що я відмовляюся надалі від будь-якої державної допомоги: фізичної, юридичної або будь-який іншої. Тобто, якщо я беру гроші, я відмовляюся від усього”.

Таку заяву не тільки Галина підписувала, але й всі, у кого повністю зруйноване житло. Хтось писав: "Прошу побудувати мені житло". Але знову ж, там не була зазначена ні квадратура, чи буде це під ключ, або "сирець".

На городи складали окремі акти, але ще невідомо скільки за них будуть виплачувати.

- Якщо по п'ять тисяч будуть повертати за городи, то це нормально, а якщо по тисячі, то мені важко уявити, що за них можна буде купити, - говорить Галина. Наскільки я знаю, держава перевела вже по 50 тисяч для тих, у кого зруйновані будинки. Так нехай би дали, тому що ціни на будинки повзуть вгору, дорожчають на очах. Я наприклад, домовлялася за одну ціну, а пройшло пару днів, вони вже хочуть набагато більше. Ну якщо вже повинні видати, то нехай видають. Це зараз дуже важливо.

- Ви після цього ненавидите Дністер?

- Ви знаєте, ні.



"Помогальщики"

- Помогальщиків багато, а допомоги немає, - довелось почути від однієї жінки з Криворівні.

Хоча, треба визнати, не всі селяни настільки категоричні. Багато хто погоджуються, що “помогальщики теж різні”.

Та ж Галина Гринів розповідала:

- Матеріально допомагають нам усім: хліб, питна вода, свічі. Увесь час нам давали. Це було завдяки таким людям як Руслана (співачка - УНІАН). Допомагали більше люди, а не держава. Днями приїжджав Віталій Кличко, привіз фуру всього - тушенки, консервів, батони. А Руслана давала светра, футболки.

Говорять, що Кличко оглянув найбільш постраждалі будинки й сказав, що йому легше запустити трактор, завалити їх, і поставити нові. Такі, як є, не більше, але нові.

Віталій переглянув відео кожного будинку за першою категорією. Люди сподіваються на його слово.

Одна жінка з Нижніва розповідала:

- Мені спочатку сказали, що мій будинок придатний для життя. Ви собі уявляєте?! Потім була інша комісія, і все-таки визнала, що тут жити не можна. Якісь меблі ми в себе врятували, витягали на горище. Це завдяки тому, що повінь була в обід, і ми приїхали додому з роботи. А є люди, у яких все поплило: праска, телевізор, усе. Після тієї повені я схудла на 18 кілограм. А городи - пустирі. Ви собі тільки уявіть, наскільки продукти будуть дорогими. Зараз людей годують за так. Але пройде 30 днів, і це припиниться. Мені важко навіть уявити, які то будуть ціни. Хто їх буде регулювати?! У нас була Юлія Володимирівна. Я от з нею розмовляла як от з вами. Вона пообіцяла, що кожному індивідуально будуть давати допомогу. Ми ще її просили, щоб допомога не йшла на сільські ради. Тому що уявіть собі, поки та допомога дійде від Києва до області. Потім до району й аж до сільрад. Ну що там залишиться?! До нас вже нічого не прийде! Ви б тільки знали, які наші люди безсовісні... Потрібно мати лише здоров'я та силу. Багато пенсіонерів зі своїми онуками цілий день сидять і беруть, і беруть... Але в цьому вже нам ніхто не винуватий, це вже наш народ такий нахабний.

Дмитро Киращук говорить, що їм в основному допомагає Фонд Рината Ахметова. Від нього привезли біля ста тонн продуктів харчування: борошно, масло, макарони й так далі. Тепер от, говорить, Кіровоградська область завезла 40 тонн крупи й борошна, Київська міська адміністрація допомагає.

- Фонд Руслани Лижичко серйозно допомагає, - говорить Дмитро. - От зараз повинні привезти мініелектростанції, що працюють на бензині й газові плити для потерпілих.

Повідомлялося, що на Івано-Франківщину велика допомога прийшла й з Росії, однак на місцях про цю допомогу не чули й не бачили її.

Днями зону стихійного лиха відвідав також посол ООН в Україні Френсис О'Доннелл. Його завданням було - передати в ООН, яку саме допомогу потребують потерпілі. Пан О'Доннел щиро дивувався, чому горці будують будинки "там, де не можна будувати", тобто біля ріки й на крутих схилах гір. Чому не зміцнюють сіткою з каменями береги річок, хоча б там, де проходить дорога, і чому взагалі такі погані дороги. А ще - влада не повинна б нічого людям виплачувати, тому що в таких випадках існують страховки.

Після огляду постраждалих районів Френсис О'Доннел поділився своїми враженнями:

- Це не гуманітарна катастрофа, однак є серйозні наслідки. Вважаю, що уряд проводить колосальну роботу. Я побачив, що люди одержують допомогу, яку вони потребують. Як на мене, декількох проблем можна було б уникнути. Мені здається, що для держави збитки будуть більшими, ніж для самих людей, тому що зруйновано багато доріг та іншої інфраструктури. Наслідки катастрофи могли б бути набагато менше, якби урядові чиновники попередньо зробили в цей регіон інвестиції. Дороги тут у не дуже задовільному стані. Я наприклад, не побачив засобів, які запобігали б зсув. Багато з людей із самого початку ставлять свої будинки під загрозу, тобто будують їх занадто близько до ріки. Думаю, уряд України повинен пишатися сьогодні своїми діями, але це повинен бути й великий урок. Якби в країні була більше адекватна система страхування, то держава взагалі не повинна було б нічого платити. Тому для політиків зараз велика можливість показати на що вони здатні.

- США дали Україні 50 тисяч доларів допомоги. Як на мене, нехай би краще взагалі нічого не давали, - зауважую я...

- США дали тільки 50 тисяч доларів допомоги, тому що в Україні велика корупція.

Ксенія Лесив

За матеріалами:УНІАН