На ювілейних "Шешорах" створили легенду про Артура

Цього року міжнародний фестиваль етнічної музики "Шешори" відсвяткував своє п’ятиріччя. Провели його знову в селі Вороб’ївці Вінницької області. Порадувати любителів народної музики прибули гурти та виконавці з 10 країн світу. Однак, попри ювілейність заходу, підготуватися до нього належним чином організаторам не вдалося. Так на під’їзді до села утворилася ледь не 9-кілометрова автомобільна пробка, а охочим поселитися в наметове містечко доводилося чи не півночі шукати клаптик землі.

Дорога на п’яті — ювілейні — “Шешори” була простою, швидкою й недорогою. Купейний квиток на потяг Москва — Одеса до Вінниці обійшовся в 41 грн. Заплативши трохи більше, можна було доїхати на будь-якому іншому експресі. На виході з вінницького вокзалу до молоді з рюкзаками підбігав “закликальник”, що пропонував місця в маршрутці Вінниця — Вороб’ївка. Тут же стояв великий і добре помітний стенд “Маршрут на Шешори тут!”. Проїзд коштував 20 грн, маршрутки ходили приблизно раз на півгодини. Черга на них розтягувалася на десятки метрів. На під’їзді до села маршрутки потрапляли мало не в 9-кілометрову пробку.

Гості, учасники, журналісти, волонтери повинні були підійти до намету організаторів, встановленого біля входу, і зареєструватися. Звичайна реєстрація коштувала 50 грн. За 75 грн учасник отримував “Шешорську цяцю” — глиняний сувенір із символікою фестивалю, торішній компакт-диск і право на відві-дини фестивальних заходів протягом року. У вартість також входив дозвіл на встановлення намету і відвідини майстер-класів.



Для місцевого населення і меломанів, яким потрібні були тільки концерти, а жити вони були готові за межами табору, передбачили одноразові квитки по 5 грн. Попри, здавалося б, суворі правила, реєстрація була практично неконтрольованою. Натовп намагався прорватися у ворота, охорона пропускала “легальних” гостей, марно стараючись відтиснути “безбілетників”. Врешті-решт більшість відвідувачів купували одноразові квитки на концерти по 5 грн, а потім розбивали на території намети й залишалися там. Вже першого дня їх було кілька сотень.



Дехто поселився у Вороб’ївці. Там заповзятливі домовласники обладнали кімнати для квартирантів.

Більшість наметів згрупувалися “за інтересами”. Серед них — козацька військова частина, Ротари-клуб, Екстрим-тур, Інфопульс, газета “20 хвилин”. У деяких місцях помічено прапори Росії, Білорусі, Естонії, Великобританії, Італії і навіть Уельсу.



Поряд із наметами дозволяли розпалювати вогнища і готувати там їжу або грітися й горланити пісні вечорами. Черги в туалети, душові й умивальники, яких традиційно було замало, розтягувалася до кількох десятків осіб. Ті, хто поставив намети у лісі, вигравали за кліматичними умовами, але потерпали від комарів і мошкари.



Знемагаючи від спеки, всі прямували купатися на Південний Буг. Не обійшлося й без ексцесів — попри пильнування рятувальної служби, котра витягла з річки двох потопельників, однин хлопець, 24-річний Олег з Києва, так і не повернувся після водних продедур. Його тіло знайшли в річці наступного дня. Такий самий випадок на фестивалі стався й торік.



Описуючи умови проживання на “Шешорах”, варто згадати ще два моменти. По-перше, для тих, хто приїхав на авто, таки облаштували майданчик для паркування, що за площею дорівнював наметовому містечку. Хоча під час концертів і тут місця не вистачало. По-друге, тонни сміття забирали одразу після кожного концерту.



Ясна річ, головною подією фестивалю були вечірні концерти, отож організаторам довелося ще подумати над тим, чим же зайняти тисячі людей удень. Однією з розваг, як уже мовилося, було купання.



Любителі природи могли також сходити на екскурсії околицями або сплавитися по річці на катамаранах. Екстремали форсували Південний Буг по мотузяній переправі, а найвезучіші та багатенькі каталися на квадроциклах. Прихильники традиційного дозвілля спокійно напивалися та наїдалися в численних продуктових наметах, де пропонували на вибір шашлики, алкоголь, солодощі, фрукти, воду тощо. Естети могли тут же придбати набір “Зроби сам” для шашлика й посмажити його самостійно в наметовому містечку.



Найрізноманітніше дозвілля було у любителів української (і не тільки) культури. Протягом фестивалю всі охочі могли навчитися шведських, гуцульських, індійських і єврейських танців, хасидського і грузинського співу, а ще — розписувати скло, гончарювати, шити, виготовляти солом’яні ляльки, повітряні змії і арт-об’єкти з пластикових пляшок. На спеціальній стіні можна було зобразити або написати все, що душі завгодно, а з малюнків усіх охочих складалося величезне слово “ШЕШОРИ”.



Шанувальники сучасного мистецтва насолоджувалися ленд-артінсталяціями, зробленими з підручних матеріалів українськими і зарубіжними художниками. Для кіноманів у місцевому клубі транслювали анімаційні і документальні етнографічні фільми українських режисерів, а тим, хто не хотів обмежуватися переглядом, було надано можливість взяти участь у створенні відеокліпу на пісню народного колективу “Берегиня”, який зняли під час фестивалю і показали на великому екрані останнього дня.



Не можна обійти увагою і такий культурний феномен, як духовне село “Верхня Букатинка”. На очах у глядачів каменетеси створювали там декоративні вироби з каменя, гончарі ліпили чарівні фігурки з глини, художники малювали картини на етнічну тематику. У Букатинці можна було пограти на музичних казанах, погладити і погодувати козенят і сфотографуватися із стародавньою українською гарматою.



Природно, що кожному, хто приїхав на фестиваль, хотілося забрати щось з собою на згадку. Хтось робив сувеніри власноруч на майстер-класах, до послуг же інших був величезний ярмарок. Купити можна було все — від китайського ширвжитку до ексклюзивних творів народних майстрів. Невелика частина ярмарку розташувалася просто біля наметового містечка, де продавали переважно предмети культури — картини, музичні інструменти, статуетки. В одному з наметів пропонували широкий асортимент культового взуття з конопель, а буквально навпроти — запашний подільський мед і незрівнянний медовий трунок — найпопулярніший алкогольний напій “Шешор”.



Унікальну, ні з чим не зрівнянну атмосферу створювала, звичайно ж, публіка. Де ще можна за якусь мить зустріти справжнього українського козака, темношкірого соліста групи Transglobal Underground, геть п’яного місцевого жителя у футболці Dolce&Gabbana, похмурого гота з чорними нігтями і милу дівчину у вишиванці з растаманськими дредами? Попри таку різницю в культурах і субкультурі, серйозних конфліктів не помічено. Але впізнаваний усіма негласний символ “Шешор-2008” було створено випадково. Щодня, до, після і під час виступів, ведучий оголошував зі сцени на весь табір про загублені речі та людей, що відстали від своїх. Першого дня загубився якийсь Артур — оператор одного зі столичних телеканалів. Ведучий голосно кликав чоловіка, і багатотисячний натовп підхопив його. Момент не забув ніхто. Пошуки Артура перетворилися на епідемію на кшталт “Преведа” свого часу. Це ім’я стало найпопулярнішим на “Шешорах”. Його використовували навіть замість традиційного “Чі-і-з” під час фотографування.

Всі можливі радощі фестивалю не затьмарилися навіть дрібними і великими промахами в організації. Приміром, виконавці виходили на сцену невчасно або їх замінювали інші, майстер-класи проводили не в тому місці або не в той час, але це все було не надто страшно. Найтяжча ситуація склалася під час від’їзду з тими, хто пережив усі дні фестивалю й завершальне вогненне шоу і вирішив виїхати у вівторок увечері. Хоча на території “Шешор” працювали автобусна і залізнична каси, кількість пасажирів явно переважала над кількістю місць у транспорті. Зрештою у вівторок із сьомої години на автобусній зупинці у Вороб’ївці почав утворюватися натовп. Спочатку з’ясувалося, що квитки ще не дають гарантії на посадку в автобус. Потім стало відомо, що на маршрутці можна виїхати й без квитка, але їх мало, а людей забагато. Врешті-решт почалася злива, до якої більшість шешорців не були готові. Добре, що все закінчилося вдало, хто хотів — виїхав, причому з великим бажанням повернутися.

Володимир ШЕСТАКОВ,

"Хрещатик".