Незвисько на Дністрі: десять тисяч років історії

Село Незвисько (Городенківський район Івано-Франківської області) відоме любителям сплавів Дністровським каньйоном. Багато хто, мандруючи рікою з Галича до Хотина , причалює у Незвиську до берега — щоби відпочити, поповнити запаси води і помилуватися зміною ландшафту. У цьому місці Дністер виривається з вузької каменистої долини й розпластується кількома меандрами посеред невисоких зелених пагорбів і лугів. Якщо не обмежуватися спогляданням тільки природних красот, то Незвисько може стати однією з найцікавіших зупинок на маршруті сплаву.

Скарбниця реліквій

Цьогоріч Незвиську 573 роки з часу першої письмової згадки. Науковці вважають село та його околиці археологічною скарбницею України. Дослідження, які проводилися на цій території з кінця XIX до кінця XX століття, дозволили простежити послідовну зміну культур упродовж десяти тисяч років. В цьому сенсі аналогів Незвиську в нашій країні немає.

Чотири експедиції польських, англійських, російських та українських науковців, які періодично працювали у селі від 1926 до 1966 року, відкрили на вказаному ним місці багатошарове поселення. Під час розкопок на високій заплаві правого берега Дністра (урочище Огороди) археологи знайшли рештки жител, уламки більш як 500 різних посудин, знаряддя праці та кістки тварин. Вік окремих знахідок перевищував сім тисяч років.

Плато Ксьондзової гори, яка знаходиться одразу за сільською церквою, знамените тим, що тут відкопали багатошарове поселення часів Трипільської культури (VІ–ІІІ тисячоліття до н.е.) — рештки будиночків, подібних на грецькі мегарони , і поховання. Нині обидві незаконсервовані розкопки заросли травою й кущами і виглядають як звичайнісінькі ями з крем’яними брилами на дні.

Знайдені вченими пам’ятки нині зберігаються у фондах установ, які проводили дослідження. Значна частина цінностей знаходиться у сховищах Ермітажу та Інституту археології у Москві — вони недоступні для огляду широкого загалу. В Україні «незвиські колекції» представлені в експозиціях Археологічного музею Національної Академії Наук та Івано-Франківського краєзнавчого музею. Збіркою реліквій пишається і незвиська школа. Кожного року селяни викопують на своїх подвір’ях і городах предмети, які стають експонатами шкільного музею. Останні з них були знайдені в урочищах Червона гора та Даличівка.

Печерний світ

Обстежуючи схили пагорбів довкола села в пошуку слідів древніх цивілізацій, можемо натрапити на входи у підземелля. Карстові печери під селом тягнуться на десятки кілометрів. Розвідана тільки невелика частина з них — ті, що знаходяться у товщі Червоної гори . У 80-ті роки минулого століття ці катакомби пройшли спелеологи івано-франківського клубу «Протей». А в середині 90-х у них побувала експедиція університету нафти й газу. Найбільш докладно дослідники описали підземелля, вхід до якого знаходиться біля сільської ферми. Це печера з п’ятьма залами, якою можна пройти близько кілометра. В ній тече підземна ріка, в одній із залів вона утворює невелике озеро. Біля нього спелеологи знайшли скелет корови, напівзогнилий одяг, дерев’яні колоди, дрова. Вони припускають, що під час другої світової війни, коли Незвисько опинилося на лінії фронту, тут переховувалися селяни… Застерігаємо: без супроводу спеціаліста та спеціального спорядження подорож у підземелля може бути небезпечною — зали з’єднані вузькими лазами і вертикальними штольнями.

Про печерний світ Незвиська розповідає і місцевий фольклор. Є чимало переказів про те, як у підземеллях рятувалися від нападів татар предки незвищан, що жили в урочищі Даличівка. А одна з легенд говорить, що у тутешніх печерах побували братчики Олекси Довбуша. Нібито «народні месники» спеціально прийшли в ці краї з гір, щоби покарати жорстоких місцевих панів. І що у печерах над Дністром справедливі розбійники не тільки перечікували облави, але й ховали відібрані у панів коштовності…

Хай там як, але скарб у Незвиську таки був. Горщик, повний старовинних золотих монет, викопав на своєму городі в 30-х роках минулого століття місцевий селянин. Місце знахідки в урочищі Коничина відоме — його покажуть старожили. Здається, довкола ще ніхто не копав.

Найдавніші меморіальні пам’ятки Незвиська



Церква Вознесіння Христового зведена у 1868 році. Класичний зразок мурованих тридільних галицьких храмів із трьома восьмигранними банями. Первісно бані, увінчані главками на прорізних ліхтарях, були криті ґонтою. Духовними надбаннями храму є Євангеліє 1868 року, псалтир 1872 року, збірка церковних пісень 1882 року та інші книги. Найдавніші образи (початок ХІХ століття) — ікони Святої Парасковеї П’ятниці, Святого Миколая, Вознесіння Господнього.

Дзвіниця церкви Вознесіння Христового, збудована у 1887 році.

Хрест «В пам’ять про скасування панщини», 1848 рік, знаходиться на церковному подвір’ї.

Обеліск загиблим у першій світовій війні, 1916 рік. Встановлений на вершині Білої гори — на місці поховання воїнів російської армії, які загинули в боях з австро-угорськими військами. На цьому ж місці австрійське командування стратило 58-ий чеський полк, що відмовився стріляти у росіян.

-------------------

1. Маршрут Галич–Хотин є найпопулярнішим маршрутом сплавів по Дністру. Обидва міста — Галич у Івано-Франківській та Хотин у Чернівецькій областях — відомі своїми фортецями. Тривалість сплаву — близько 10 днів.

2. Меандри — плавні правильної форми річкові повороти.

3. Мегарон («велика зала» з грецької) — житлова будівля в Стародавній Греції. Прямокутна споруда з портиком в торці. За портиком знаходилася зала з вогнищем посередині.

4. Перші обстеження незвиських катакомб природного походження на предмет покладів фосфоритів організував у 1886 році австрійський гірничий інженер Адольф Пауль. З 1921 року видобуток природних копалин проводився у семи штольнях на східному схилі Червоної гори. Наразі цей складний комплекс тунелів є непрохідним через завали.

журнал «Карпати. Туризм. Відпочинок», № 7-8 (31-32) 2008 року