Журналіст Михайло
Андрійович для «Малакави»:
«Їхати чи не
їхати на заробітки до Росії» нині питання для більшості українців не є
риторичним. Хоча, із введенням санкцій, російські роботодавці зменшили платню –
бажаючих працювати на «старшого брата» є достатньо.
За 4 минулі роки
сформувався своєрідний контингент заробітчан – це ті, котрі в такий спосіб
намагаються уникнути мобілізації. Мені довелося наяву зіткнутися з одним
випадком, який можна назвати «маркерним». Відповідальний за мобілізаційну
роботу працівник однієї з місцевих адміністрацій неодноразово «піарився» з
трибун – його заклик «справжні українці-націоналісти не повинні цуратися
призову». Та коли йому відкрито задали питання «чому свого сина не посилає до
війська, а «відкупив» та відправив до Чехії на роботу» - спесивість з того чиновника
враз злетіла. Голова райадміністрації зреагував адекватно - звільнив свого
підлеглого із займаної посади.
Доводилося чути
про те, що навіть окремі керівники націонал-патріотичних громадських
організацій не цураються відправляти своїх чад закордон. Син одного з таких
«псевдо-патріотів» нині живе та працює в Підмосков’ї. Інший, двох своїх синів,
після закінчення ним військово-спортивного ліцею, скерував здобувати освіту до
сусідньої Польщі.
Загалом,
працювати чи не працювати на агресора – на совісті кожного із заробітчан.
Нажаль, представники української влади нині показують негативний приклад –
банально «відмазують» своїх чад від військової служби».
Нагадаємо,
соціологічне опитування показало, що 41,9% українців не вбачають нічого
страшного у роботі на країну-агресора.
