Журналіст Михайло
Андрійович для «Малакави»:
«Розрубати
«гордіїв вузол» в питанні вартості пасажирських перевезень нині владі не під
силу – по тій причині, що «ниточки» проблеми тягнуться саме до кабінетів
чиновників. Саме вони найменше зацікавлені у позитивному вирішенні питання.
В питанні
ціноутворення перевезень створилося кілька «кошельків», в кожний з яких, той чи
інший перевізник, має періодично робити фінансовий внесок. Конкурсні комісії,
вибір «кращого» маршруту, дорожня інспекція, медичний контроль, безпека руху –
за все це потрібно платити. В середньому, стартова ціна перспективного
маршруту, нині становить 1000 доларів. Є дорожчі та дешевші – та возити
пасажирів на віддалені хутори бажаючих не особливо багато знайдеться.
Поряд з цим,
придбання паливно-мастильних матеріалів та проведення періодичних ремонтів автотранспорту
не виглядає вже надто великими затратами – на них можна економити. В той же час
«економія» на чиновниках одразу викликає їх «справедливу» реакцію з усіма
наслідками.
По різних
оцінках, власники маршрутів змушені «відстьогувати» до 25-30% прибутку. Нерідко
перед найманими працівниками (водіями, тобто) ставиться завдання – стільки то
віддати власнику, на решту придбати бензин та запчастини. Штрафи переважно теж
оплачують водії. Після вирахування цих «статей» не так вже й багато залишається
на зарплатню самим водіям.
Зрозуміло, кожен
власник маршруту намагається якнайшвидше «відбити» потрачені кошти.
По цій причині й
виникають конфлікти – коли водії відмовляються безоплатно перевозити пасажирів
соціально незахищених категорій».
