Громадський активіст Михайло Андрійович для «Малакави»:
«Українське правосуддя нині досить ліберальне до сепаратистів. Більшість затриманих по цій «статті» осіб відбуваються «легким переляком» - отримують умовні терміни, або, взагалі, оправдальні вироки. Такий стан речей виглядає «дико» поряд з випадками, коли українських військовослужбовців, за набагато м’якші провини, притягують до більш суворої відповідальності.
Чому існує така несправедливість? Причин існує безліч, до розслідування кожного випадку потрібен індивідуальний підхід.
Перш за все варто зауважити, що принцип «бий своїх, щоб чужі боялися» тут є не зовсім доречним. Більш поглиблене вивчення ситуацій розкриває багатогранну специфіку відносин, які складаються в «зоні проведення АТО». Перш за все, варто взяти до уваги те, що війна розкинула по протилежних таборах колишніх правоохоронців, добре знайомих між собою по колишній службі.
По-друге. «Сепаратист сепаратисту» не рівня. Середовище «човників-мішочників», котрі курсують через КПП з однієї території на іншу з продуктами, слугує непоганим прикриттям для маскування розвідувальної мережі. Як і контрабандисти, котрі займаються переміщенням більш масштабних партій товару до «ЛНР» та «ДНР». Торгівців зброї теж можна віднести до категорії порушників законів.
Саме особи з цих категорій найчастіше потрапляють в поле зору правоохоронних органів по обидва боки лінії фронту. Кожна сторона працює над створенням розвідувальних резидентур. Не слід виключати й те, що між оперативниками обох сторін й по нині можуть підтримуватися давні «ділові» зв’язки…
Нерідко виникає ситуація, коли немає чіткої узгодженості дій між різними силовими структурами. Моделювання найпоширенішої ситуації. Поліцейські, котрі щойно приступили до виконання службових обов’язків в прифронтовій зоні, по своїй необізнаності затримують «підозрілих осіб», котрі можуть виявитися «інформаторами», завербованими оперативниками попередніх ротацій. Виявлена при них зброя, вибухівка чи контрабанда можуть слугувати як елементами «прикриття» так способом оплати «інформаційних послуг».
Нерідко, затриманий сепаратист сам стає джерелом інформації. Зрозуміло, що такі «проколи» потрібно залагоджувати. Зробити це на стадії слідства не завжди вдається - простіше це зробити на стадії судового процесу. Унікальність української судової системи цьому неабияк сприяє. Винесення «м’якого» вироку, на який не завжди подається вмотивована апеляція, вирішує питання.
Після суду такі «сепари», в залежності від заслуг, можуть бути звільнені з-під варти, або стають предметом обміну військовополоненими. Реальні терміни ув’язнення отримують одиниці».
