Калуський підприємець забезпечив українського велетня новим взуттям

Найвищий чоловік у світі 38-річний українець Леонід Стадник, зріст якого становить 2 м 54 см, отримав черговий подарунок від калуського підприємця Михайла Галія. На його взуттєвій фірмі «Галміко» пошили для українського Гулівера напівчоботи і тапочки 62-го розміру.

У село Подолянці Житомирської області, де у невеликому чотирикімнатному будинку мешкає Леонід Стадник, калуський швець Михайло Галій почав привозити або передавати пошите для велетня взуття з 2004 року. Тоді він першим з українських і зарубіжних виробників взуття спромігся виготовити для Гулівера габаритні зимові черевики. А за якийсь місяць-другий після цього, перед святом Воскресіння Христового, разом з іншими калуськими бізнесменами, котрі пошили для Леоніда Стадника нестандартні два костюми, один спортивний костюм, сорочку, галстук завдовжки 2,5 м і півтораметровий ремінь, привіз у село Подолянці та подарував велетню туфлі 62-го розміру. І про його маму Ганну Павлівну подбав Михайло Галій – взув жінку в нові туфлі 42-го розміру.

У подарованому одязі та взутті Леонідові Стаднику вже не соромно було хоча би з села до райцентру податися. Адже український велетень, як переконався Михайло Галій, під час свого першого візиту до нього, нічого більш-менш нормального для себе вже давно ніде не міг ні замовити пошити, ні купити у фірмових магазинах для богатирів. І не надто хтось дуже горів бажанням допомогти чоловікові, який, здається, ще й зараз продовжує рости (за деякими даними, зріст 30-річного Леоніда Стадника становив 2 м 30 см – авт.).

«Про те, що високий зріст створює дуже багато проблем у житті цієї людини, я випадково довідався з публікації в одній з газет, – говорить Михайло Галій. – Надто інтенсивно Леонід почав рости після операції з видалення доброякісної пухлини мозку, яку переніс у 12-річному віці».

Незважаючи на це, сільську школу закінчив із золотою медаллю. Поступив у Житомирський ветеринарний інститут, де теж був відмінником в навчанні, бо закінчив вуз з червоним дипломом. Працював у колгоспі ветеринарним фельдшером. Їздив на ферму, розташовану за кілька кілометрів від рідного обійстя, на велосипеді. Але цей двоколісний транспорт від ваги велетня постійно ламався, тому Леонідові доводилося дуже часто купувати нові велосипеди. Потім завів двох коней та віз і вже добирався на роботу гужовим транспортом.

Особливо важко було ветеринару-велетню без належного одягу і взуття виконувати свої обов’язки взимку. Одного дня в цю пору року й обморозив собі ноги, а згодом зламав ліву щиколотку. Лікарі гіпс не наклали, внаслідок чого ліва нога у Стадника стала на кілька сантиметрів коротша від правої. Через хворі ноги та зір, який почав знижуватися, довелось йому облишити улюблену роботу.

«Власне, вся ця історія життя українського Гулівера з його проблемами і бажанням бути здоровим і щоб було здоров’я у його мами, розчулила мене до глибини душі. Тому після прочитаної газетної публікації одразу ж вирішив допомогти Леонідові. Хоча сам швець у четвертому коліні, але порадився зі своїм батьком, чи зможемо ми пошити для Стадника черевики унікального розміру, адже на той час найбільше взуття, яке в «Галміко» вже шилося на замовлення, було 50-го розміру. «Зробимо!», – відповів він. І така впевненість батька додала бажання взятися за виготовлення велетенських колодок. Три дні виварювали березові заготовки, а потім вручну з допомогою ножа вирізали колодки відповідного розміру. У процесі пошиття взуття врахували те, що у Леоніда Стадника ліва нога дещо коротша від правої. Отож, коли віз для велетня вже готові трикілограмові черевики, був майже на сто відсотків впевненим, що вони йому підійдуть. І не помилився», — говорить підприємець.

Як зізнався Михайло Галій, він ніколи б нікому не став розповідати, що допомагає українському Гуліверу і його матері, шиючи для них взуття. Але знову ж таки випадково на одному з телеканалів почув інформацію, що запорізьке підприємство на виготовлення черевиків 58-го розміру, які призначалися для Леоніда Стадника, використало понад 3 кв. м шкіри. Якби не був шевцем, то, можливо, не здивувався б тому, що було виголошено теледиктором. А так довелося вже в першому інтерв’ю для різних ЗМІ про виготовлення для українського велетня взуття наголосити, що для пошиття черевиків не 58-го, а 62-го розміру, йому знадобилося не більше 0,6 кв.м шкіри.

Щодо останнього подарунка Леонідові Стаднику від Михайла Галія, то над виготовленням напівчобіт майстри фірми «Галміко» працювали півтора дня, а тапочок – один день. Заважила пошита пара напівчобіт 62-го розміру – 2,5 кг, тапочок – 1,1 кг.

Василь Ткачук