Криза, свобода і ринок ЗМІ Прикарпаття. Погляд зсередини

Олег Миколайович Головенський — екс-редактор газети «Репортер», відомий у Прикарпатті менеджер в галузі ЗМІ.

Народився: 2 вересня 1963 року.

Освіта:має 2 вищі освіти: 1885 рік — Київське вище військове інженерне училище зв’язку (радіоінженер), 1992 рік — Львівський інститут менеджменту (магістр ділового адміністрування).

Працював: Головою Правління та генеральним директором телерадіокомпанії «3-Студія» з 1995 до 2003 року, головним редактором газети «Репортер» з 2003 до 2008 року. У 2001 році за поданням Нацради з питань телебачення і радіомовлення нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України за внесок у розвиток українського телебачення.

- Криза зачепила івано-франківські місцеві ЗМІ. Закрився інтернет-сайт «Піар», збанкрутували «Статус», «Бліц-інфо», представництво газети «Експрес» у Івано-Франківську скоротило працівників. Яка Ваша оцінка нинішнього стану місцевих ЗМІ?



- Івано-Франківськ — це місто де НЕ ЧИТАЮТЬ. Це, здається область, де видається найменше примірників місцевих газет в розрахунку на душу населення. Цьому немає зрозумілого пояснення. Якщо взяти, скажімо, сусідній Тернопіль, — там кількість примірників газет на душу населення в рази більша аніж в Івано-Франківській області. Я вже робив такі жартівливі припущення, що, можливо, дається взнаки проблема йододефіциту в місцевій воді, чи те, що в гуцулів традиційно домінувала «усна традиція» передачі інформації…



Показові, скажімо, останні приклади, що в Івано-Франківську закрилися такі мережеві книжкові магазини як «Книжковий супермаркет» і «Буква».



Через це і в друкованих ЗМІ є проблеми із самоокупністю. Я переконаний, що окрім чисто рекламних газет, всі інші друковані ЗМІ є дотаційними.



На газетному ринку правила абсолютно не ринкові. Коли комунальні газети мають бюджетну дотацію: практично оплачені зарплати журналістів, папір і друк, то комерційним виданням з ними дуже складно конкурувати. Скажімо примірник такої газети як «Репортер» коштує приблизно 1 гривню (це тільки друк і папір!). В роздріб вона продається за ту саму 1 гривню, а редакція відпускає її оптовикам собі у збиток — за 70 копійок. Виходить чим більший тираж, тим більші збитки. Єдиний вихід — заробляти на рекламі. Добре якщо комерційній, бо деякі газети «продаються» політичним структурам, стають гидотно однобокими, заангажованими, стають інструментами в політичній боротьбі.



З місцевими телеканалами також проблеми. Комунальне телебачення «Вежа», що раніше в певні години виходило на «Новому каналі», втратило можливість самостійно виходити в ефір. «3-студія» комерціалізувалась. Хоча варто визнати, що цей шлях виявився єдино правильним в сучасній ситуації. Обласне телебачення «Галичина», яке є єдиним в Україні каналом, що знаходиться в обласні комунальній власності є цікавим проектом, але подужати 24 години мовлення, наповнивши весь ефірний час якісним власним телепродуктом, є фантастично складним завданням. Тому там часто годинами танцюють гопака або співають коломийки.



- Що ж тоді буде з свободою слова в Івано-Франківську, якщо людям скоро не залишиться де виступити, не буде трибуни?



- Багато залежить від власників видань, від самих журналістів. Свобода слова — це поняття дуже широке. Воно має аспекти як зовнішні, так і внутрішні.

Якщо торкнутися європейської традиції, то її ніхто не розуміє в нас, особливо чиновники. Будь який негатив про себе вони сприймають як образу чи замовлення. Вони одразу намагаються вплинути на редакцію, подати в суд чи знайти інші методи, щоб закрити рота журналістам.



А європейська традиція передбачає збалансування впливів, запобігання зловживанню владою, бо демократія такий вид організації суспільства, де до влади приходять, умовно кажучи, «найбільші брехуни», які багато обіцяють людям, а їх освітній і моральний рівень не ставить пріоритетом служіння громаді, — на першому місці власна кишеня, власна кар’єра, власний піар, збереження іміджу, утримання влади.



Колись владу мали в руках аристократи, яким з дитинства пояснювали, що таке добро і зло, правда і брехня, справедливість і несправедливість. І вони були в своїй більшості до влади готові, хоча були окремі «виродки» і в їх середовищі. А зараз до влади надто часто приходять невігласи, які не те, що не дотримуються, а навіть не знають Божих Заповідей…



Тому європейська традиція виробила такий механізм як «свобода слова» для того, щоб стримувати корупційні та злодійські апетити, умовно кажучи, «доярок і свинарок», які волею випадку і демократії потрапили у владу.



- То наших «брехунів» у владі незабаром не буде кому критикувати?



- Скажімо, в «Репортері» власники ніколи не впливали на те, кого можна, а кого не можна критикувати. Це були люди відсторонені від журналістики. Вони завжди ставили першочерговим завданням вихід на самоокупність проекту. Є й інші видання в області, для яких головне – не як продатися якійсь політичній силі, а відстоювання по можливості певних моральних цінностей. Доброю підмогою свободі слова є зараз інтернет-видання, які динамічно розвиваються…



- А Ви відчували конкуренцію друкованих газет з інтернет-газетами? Адже, все більше людей не потребують передплачувати газети, а оперативно дізнаються новини з інтернету.



- По газеті «Репортер» можу сказати, що передплата у 2009 році збільшилась на 20 %. Це на фоні подій в економіці вважаю дуже добрим показником. Якість газети, тобто її матеріалів, текстів, верстки, зросла, та і на інтернет-версію газети люди стали заходити частіше — на кінець року це приблизно в 3 рази більше, ніж навіть у вересні.



Наразі друковані ЗМІ і інтернет-видання – це майже «паралельні світи». Скажімо у газети «Репортер» половина передплатників це сільські мешканці. А в селі інтернет в кращому випадку є тільки в школі.



Поки немає суцільної «інтернетизації» газета має нішу, хоча якщо взяти наші місцеві інтернет-сайти, то вони вже мають по тисячі і більше відвідувань за добу, а це означає, що по аудиторії, по впливовості вони зрівнюються з друкованими ЗМІ. Газета, це дорогий носій інформації. Тому дешевший інтернет, очевидно, має краще майбутнє аніж паперові видання. Динаміка зростання аудиторії це засвідчує.



- То тисяча відвідувань за добу це нормально для місцевих сайтів?



- Це мало, але тенденція зростання відвідувань інтернет-сайтів за рік-півтора від 300 відвідувань за добу до майже двох тисяч, вражаюча.



- Тепер, після звільнення з «Репортера», можна підвести риску, скільки за час роботи головним редактором газети «Репортер» було випадків наїздів з боку влади за якісь публікації? Бо за нетривалий час роботи Івано-Франківської редакції інтернет сайту «Остров» вже було 5 чи 6 таких спроб.



- Я вважаю, що «наїзди» на журналіста зі сторони чиновника – ознака того, що журналіст добре робить свою роботу.



В «Репортері» звичайно це буває в четвер, коли виходить газета. Якщо в номері зачеплені інтереси, скажімо, якогось чиновника органу місцевої влади, то є висока імовірність його негативної реакції.



Але серйозних наїздів на «Репортер» не було останнім часом. Можливо через те, що ми відвоювали своє таке своєрідне право на критику. Багато чиновників знають, що на «Репортер» наїзди не впливають, хіба що журналісти зліші будуть. Інколи просто до мене могли доходити чутки, що якась посадова особа «незадоволена певною публікацією». Але в більшості випадків ніхто навіть не намагався якось неадекватно «впливати» на «Репортер», бо частіше це було б «собі дорожче». Попри все ми завжди були готові подати альтернативну точку зору…



- А як завершився суд «Репортера» з депутатом від блоку «За Анушкевичуса», начальницею ЖЕО №2 Олександрою Петрик



- Суд не закінчився, він триває, на 14 лютого призначено продовження слухання справи. Це приклад того, як чиновник не розуміє свого призначення. Нагадаю, суть конфлікту. До газети звернулася людина, яка прийшла на прийом до депутата міської ради, начальника ЖЕКу №2 О.Петрик зі своєю якоюсь проблемою. У відповідь отримала хамство, викрики, відправляння «кудись там», в якісь інші структури: «Подайте, на мене в суд, якщо ви чимось не задоволені» і т.і. Ну, одним словом не достойна, не адекватна поведінка службової особи. І це висвітлила газета «Репортер» під заголовком «Ублюдки з ЖЕКу №2?».



Насправді ніхто нікого персонально ублюдками не називав, хоча з точки зору європейської традиції і практики європейського суду з питань свободи слова, це абсолютно нормальне явище надавати оціночні судження про поведінку, дії, слова та вчинки політика чи чиновника. В тому числі і дуже негативні.



Європейський Суд ділить всіх людей на три категорії, перша, — це пересічні люди, особисте життя яких захищене від негативних оцінок, друга, — це політики, які один одного часто безпідставно обзивають і злочинцями, і зрадниками, і тому повинні бути готовими до негативних оціночних суджень щодо «себе коханих», і третя категорія , — це чиновники.



Отже, друга і третя категорія, за європейською традицією, свідомо пішли у владу і політику, вони відкриті для критики, свідомі того, що за ними слідкують постійно в тому числі, оцінюють їх рівень споживання і рівень споживання їх родин, їхні слова і вчинки. Тому що іншого механізму немає. В Європі давно зрозуміли, що якщо є якесь зловживання чиновника, то цим може займатися ОДИН прокурор, ОДИН слідчий чи суддя, — з ними можна домовитись, їх можна купити. А сотню, чи дві сотні конкуруючих між собою видань, всіх журналістів купити не можливо. Можна звичайно мати якісь впливи, контакти, але завжди хтось знайдеться, що візьме та й напише.



І цей механізм взяли за основу боротьби із зловживаннями в Європі, бо інші не працюють. Преса там – це, направду, «сторожовий пес демократії». Наші ж чиновники вважають, що преса повинна служити народу «в їхній особі», розповідаючи про їхні чиновницькі «здобутки».



- Олег Головенський стояв біля витоків «3 студії», потім була газета «Репортер», що Ви тепер будете створювати?



- В мене є задумка створити справжній місцевий інтернет-портал, з інформаційною агенцією, з усім масивом довідкової інформації, що стосується міста і області. Це все на стадії розробки, на стадії складання бюджету і вивчення можливості цей проект реалізувати. Є й інші проекти які не пов’язані із ЗМІ.



- Зараз ми сидимо в ще одному вашому проекті – арт-кафе, яке називається «Хрущ на Вежі». Тут є багато цікавих символів, які для Івано-Франківська є трошки дивні, багато тут східних, масонських символів, символів розенкрейцерів і тевтонських орденів…



- Так, тут є багато символів. Я творив ідеологію цього кафе і намагався наповнити його позитивною енергетикою, зробити такий зріз, географічний і «в часі», щодо містерій «всіх часів і народів», зробити його цікавим для людей. Є тут символи розенкрейцерів, ось навпроти – фрески із символами американських індіанців - пернатий змій-бог Кетцалькоатль, є символіка давньоєгипетська, є от цитата з гімну давньоіндійської «Ригведи»: «Ми випили Сому, ми стали безсмертними, ми отримали світло, ми знайшли богів…». Косоока дівчина з Чашею Граалю – середньовічний символ Християнської Церкви. Є символіка середньовічних європейських містерій, представлена також тибетська, індуїстська, суфійська традиції.



- Ну, мешканці міста, переважно греко-католики, взагалі в цьому нічого не розбираються…треба ж якось пояснювати їм.



- Ми плануємо зробити інтернет-сайт кафе, бо плануємо тут активізувати мистецьке і арт-життя. Все буде розписано, пояснено: малюнок, фотографія — і що це означає. Ви помітили, що у нас і назви страв «не прості», символічні…



- Масони, вільні каменярі можна сказати стояли в основі свободи. В тому числі і свободи слова і демократії. Ми, івано-франківці проживаємо в середньовічних традиціях релігійного, так би мовити, олігархату… Масони мабуть часто заходять до вас?



- Не знаю чи заходять. Вважаю, що про масонів треба говорити знаючи предмет з середини. А оскільки ми не знаємо предмету з середини, то можемо тільки дуже обережно оцінювати. Бо є багато наклепів на цю тему. Щодо всього закритого, непублічного спрацьовує стереотип — «масони-таємниця-змова».



А якщо взяти і почитати літературу, то масонство це «морально-етична система висловлена у певних ритуалах та символах», яка, як твердять, «добрих людей робить ще кращими». Масонами, кажуть, були Іван Франко, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Петро Гулак-Артемовський, Пилип і Григорій Орлики, Олександр Пушкін, Вольтер, Джордж Вашингтон, Моцарт... Вони також «змовники, виродки і сатаністи», як твердять щодо масонів деякі невігласи?



Масони кажуть, що не ставлять за мету завоювання влади, в них під час зустрічей заборонені навіть розмови про політику, релігію, про всі ті речі які можуть бути джерелом конфлікту. Тому на моє переконання треба шукати «демона» на за межами, а «в собі», у власному егоцентризмі, егоїзмі, бажанні більше отримувати, аніж віддавати…

Остров