За стародавніми джерелами, «скальна олія», «кип'ячка», тобто нафта, була відома на Галичині ще у XIII столітті. Зафіксовано чимало документальних згадок у наступні століття про застосування нафти для лікування різних хвороб, як мастило для коліс возів. Тому здавна на Бориславщині виростали сотні шахто-колодязів, згодом — перші свердловини. Але справжнім хоча і примітивним видобутком «кип'ячки» підприємливі люди Борислава почали займатися в середині XIX століття на громадському пасовищі «Дучки», де спорудили кілька тисяч копанок. А до того управителеві соляних копалень у Модричах Йосипу Геккеру та місцевому селянинові Івану Митису пощастило здійснити перегонку нафти, що згодом використали для освітлення вулиць, — повідомляє
УКРІНФОРМ.
1853 року австрійське цісарське бюро видало бориславському аптекареві Іванові Зегу привілей (патент) на запропонований ним спосіб очищення нафтових дистилатів. У 1859 році в Бориславі збудовано першу нафтопереробну установку. Її продукцію почала застосовувати північна залізниця Австрії для освітлення поїздів. Як свідчать документи, саме тоді інтенсивно зростає чисельність населення Борислава. Видатним в історії міста стало 31 грудня 1872 року — цього дня введено в дію залізничну колію, що з'єднала Борислав із Дрогобичем та столицею монархії — Віднем. В останні роки XIX століття відкрито Східницьке родовище. Свердловина «Якуб» із глибини 300 метрів давала щодоби 500 тонн нафти, бориславські — 211 тисяч тонн нафти. Саме тоді Галичина займала з видобутку нафти третє місце у світі після Росії та США.
1907-1913 роки — період найвищого видобутку «цінного скарбу» за всі часи. Унікальною була пробурена 1908 року свердловина «Ойл-сіті», яка із глибини 1016 метрів давала щодоби 3000 тонн нафти і 900 тисяч кубометрів газу. Та не минуло й місяця, як під час грози від удару блискавки на цій свердловині спалахнула пожежа, що тривала три тижні. До речі, нафтопромисли Борислава горіли постійно і забирали з собою не одне людське життя. На промисловому нафтовидобуванні техніка безпеки була такою низькою, що нещасні випадки, каліцтва та смерті стали буденним явищем. Ось чому Борислав того часу називали «містом калік».
Дослідженням нещасних випадків у Бориславі займався Іван Франко. Життю та боротьбі робітництва нафтового міста за свої права він присвятив всесвітньовідому повість «Борислав сміється».Фото:
УКРІНФОРМ