ПоҐлянцована халтура. Деякі франківські ґлянцеві журнали як блондинки — красиві зовні та пусті всередені

Івано-Франківськ — місто провінційне. Однак це не заважає йому мати достатню кількість ґлянцевих журналів. Нові журнали все з’являються і з’являються, хоча достоту так і невідомо, чи потрібні вони івано-франківським читачам? Відтак складається враження, що нові журнали потрібні не читачам, бо журнальної читацької аудиторії доволі мало, а самим власникам для понтів. Потроху стає престижно мати свій журнал. Це як для школяра-першокласника — мобільний телефон найновішої моделі чи для бізнесмена-політика престижне авто.





Версальний вінегрет

Першим з’явився «Versal». Виглядав він, звісно, не найкраще, однак йому треба віддати належне за те, що він зберігся. Читачу одразу кидаються в очі якісь дрібні «проїзди», яких в журналі бути б не мало. Наприклад, десь квадратні лапки, десь круглі, десь нормальне тире, десь замість нього дефіс, відсутність пробілів і т. д.

А ті читачі, які звикли не дуже читати, а більше споглядати, могли звернути увагу на суцільні вінегретні колажі. Перші номери дуже виділялися перенасиченістю візеруночків, крапочок, сердечок. Такий собі молдавсько-гуцульський строкатий «стиль». Складалося враження, що пхали і тикали все, що було можна… і не можна теж.

Разом з тим виглядає, що журнал постійно впадає в крайнощі. Або сторінка достоту «забита» цілою купою фотографій, нерідко тим же вінегретом, про який ми вже згадували, або ж навпаки: одна фотографія на цілий розворот і верстка, яка була притаманна газеті «Правда» радянських часів. Про дрібний шрифт краще вже не згадувати, як зрештою і про фото «на паспорт».

Видання «Versal» — жіноче, це беззаперечно. Однак журнал можна умовно поділити на дві частини. Перша — виключно жіноча. До неї ввійдуть всілякі жіночі цікавинки, новинки, гороскоп та поради. Тут можна знайти матеріали про позбавлення целюліту, манікюр, косметику, моду, пологи і т. д.

Друга частина — спрямована на будь-якого читача. Адже матеріали, які стосуються туризму, відпочинку, чоловічої моди, кар’єри, автомобілів, дизайну, нерухомості, можуть підійти як будь-якому виданню, так і будь якому читачу. Цю частину можна назвати універсальною. Зрештою, саме такими є нинішні жінки.

«V. I. P.» і халява

Журнал «V. I. P.» з’явився відносно недавно. Це є приклад, коли назва не відповідає змісту, або ж ми не розуміємо, що таке місцеві ВІПи. Бо, судячи з журналу, ідеал журнальної статті для них не вищий за рівень районної газети або ж заводської багатотиражки. Його читають депутати обласної ради через те, що розповсюджують його перед сесіями «на халяву». Видання, правда, позиціонується як елітне і ще й для елітних людей. Невже у нашій області елітні люди мають такі доходи, що самі собі придбати журнал не можуть?

Тут ми можемо зустріти і здерті з Інтернету матеріали, і фото весільного типу, і просто нікому не цікаві статті. Останнє, правда, можемо виправдати тим, що ці матеріали, за чутками, є платними і коштують немало-небагато — 500 доларів за сторінку. А от чи можна виправдати статтю про один із франківських магазинів, де нема жодної фотографії фасаду магазину? Натомість, правда, розміщено чотири поганенькі фотографії його колективу, які можна сміло вкласти у сімейний альбом.

Показовим можна назвати матеріал про етикет за столом. Тут даються рекомендації, як діяти аби не впасти обличчям в тарілку. Розуміємо, елітним людям це дуже знадобиться… Однак, якщо припустити, що елітні люди мали б все це засвоїти ще в підлітковому віці, то виникає запитання: чи знає видання, на яку аудиторію воно орієнтується?

Ще дуже оригінально виглядає те, що жоден матеріал і жодна фотографія авторами не підписані. Однак це все одно не є приводом для того, щоб не поцікавитися: чому вони друкують мало змінені інтерв’ю, які вже друкувалися в трохи скороченій версії у одній з районних газет. Жодних посилань, як і жодних підписів, даруйте за повторення. Якість фотографій теж, іноді, не може не вражати… Щоправда, дуже тішить «віпівський» підхід до роботи: люди намагаються зробити видання прибутковим.

Золотокастівські фобії

Все почалося зі скандального журналу «Сноб». Володимир Єшкілєв зміг зробити так, щоб журнал знали, читали та говорили про нього. Письменник зміг зробити так, щоб все інше залишилося в його тіні. Ніхто точно не знав, чиїм коштом видається журнал, для кого і звідки він взагалі взявся. Може саме тому власникам так швидко набридло залишатися в тіні Єшкілєва і все так швидко загнулося.

Нині кажуть, що другий «Сноб» без Єшкілєва десь є. Але навіть якщо він є чи то колись буде, то всі вже точно знають, що журнал ніхто читати не буде. Бо суть таки була у тому, що там був Єшкілєв, який вміє зробити ажіотаж, який, щоправда, ґрунтується на його персоні.

«Золота каста» — зовсім інший проект, але хтозна, чи виник би він, якби йому не передував «Сноб». До речі, в «Снобі» було більше що почитати. І виглядав він по‑доброму жовтіше, скандальніше і, головне, креативніше. Видання, або як любить говорити Єшкілєв, ЧАСОПИС (до речі, дуже кльовий був часопис «Сноб» — рівно на один номер), так само не гидує замовними матеріалами, як і інші журнали. Як і інші друкує матеріали про діточок заможних батечків — це має бути перспективним для продажу чи як? Варто було б спитати чи не бояться батьки пропіарених чад, що останнім «мозги» покрутить аж до неаде­кватної самооцінки?

Журнал дещо виділяється голими дупами в стилі а-ля Єшкілєв. «Золоті касти»… перепрошуємо, представники золотої касти, Міша Шпір і Єшкілєв навіть є на фото в оточенні тих самих голих дуп. Тут, звісно, можна було б порадитися з психологом і попитати про те, чи часом нема у причетних до «Золотої касти» фобій, які з цим пов’язані? Так само виглядає, що журнал добре не визначився ще з тим, для кого він призначений, чи то каста, чи то все ж таки молодь. Бо чи цікавить багатеньких дядечок десяток сторінок субкультури — ще питання.

Є проїзди і з подачею матеріалів. Бо як можна назвати рубрику «Мода» і розтягти її на шість сторінок, а в інтерв’ю говорити про успіх модельєра, його страхи, мрії і т. д. Може, у рубриці «Мода» треба б хоча трохи згадати про новинки моди, якісь поради і таке інше? Однак, варто зауважити, що «Золота каста» є єдиним журналом, який не грішить матеріалами з Інтернету, що дуже похвально.



P. S. Під час написання матеріалу ми довідалися, що лише «Versal» та «Сноб» є в обла­сній бі­бліотеці. Дуже тішить, що видавці «Versal’ю» зацікавлені в тому, щоб їхній журнал читали, і приносять туди свої номери. Також тішить, що більшість журналів постійно «на руках». Це означає, що він таки потрібен. Тож треба визнати: Івано-Франківську потрібні журнали. Їх читають! І всі ці дрібні недоліки, про які ми говоримо, ні на що не впливають. Тож успіху їм!



Автор:Василина Кучерява

Джерело: газета "Репортер" № 41 четвер, 09 жовтня 2008