Президент Польщі Лех Качинський несподівано скасував свій візит до України. Візит мав відбутися 10-11 липня – в той час, коли поляки відзначають роковини Волинської трагедії. Тобто – братовбивчого конфлікту між УПА та Армією Крайовою у 1942-43 роках.Але ще 8 липня на прес-конференції в Івано-Франківську голова обласної організації «Поклик нації» Тарас Бондар, голова польського товариства культури «Пшиязнь» Люція Кубіцкі та заступник голови ОО УНП Ярослав Свалеба заявили про заснування ініціативного комітету «Разом в Європу».
Передумовою створення ініціативного комітету, як сказали його учасники, стало «нагнітання негативних відносин між українською і польською націями окремими політичними силами в Україні і Польщі напередодні слухання у Польському сеймі, 10 липня, ініційованого праворадикальною Польською Селянською партією питання про визнання подій 1943 року на Волині геноцидом проти поляків зі сторони українців».
Як повідомлялось, у разі ратифікації даного питання польські радикали планують порушити його аж на засіданні Європарламенту.
Враховуючи, що цього року Волинській трагедії виповнюється 65 років, ми дійсно мали б очікувати, що тіні вбитих предків почнуть спорадично псувати польсько-українські відносини. На жаль, це відбувається під час нової серії успіхів російської дипломатії, що були окреслені енергетичним Медвєд(єв)ом на саміті «великої вісімки» на Хоккайдо.
Коротше, тяжко виходить полякам та українцям щось спільне будувати. З одного боку – «разом до Європи», з іншого - «буде нам з тобою що згадати».
Звісно, у одній статті не згадаєш, як усе було, починаючи ще з Галицько-Волинського князівства. Але одну сторінку, що передувала Волинській трагедії, згадати варто, бо в ній – коріння тодішнього кровопролиття.
…У 1918 році українці і поляки зіткнулися на руїнах Австро-Угорської імперії. Поляки бачили Східну Галичину та Волинь як частину Польщі. Західно-Українська Народна Республіка сприймалася ними як помилка природи. Харизматичний лідер польського народу Пілсудський знав із ким товаришувати, і підтримане Антантою польське військо перемогло Українську Галицьку Армію.
Після цього поляки навіть встигли опинитися в Києві (причому привів їх туди для боротьби з більшовиками голова української Директорії Петлюра), але були відправлені назад. Прихопивши, втім, контроль над 6 областями Західної України.
Далі почалася політика пацифікації, що в міжвоєнній Польщі поставила автохтонне населення Східної Галичини і Західної Волині в зовсім важке становище. Відповідь на це і сталася у 1942-43 роках.
Але ще до цього, ще в міжвоєнному Львові, було відкрито пантеон «Орлят». Це був меморіал полякам, які загинули в барикадних боях за Львів у 1918 році.
Навіть в Україні не всі сьогодні знають, що бої за Львів були звичайним повстанням українців - і вони його виграли, хоча поляки мали в регіоні все необхідне для власної перемоги.
Зокрема, адміністративну владу, чисельну перевагу та, нарешті, більше зброї та боєприпасів (їх полякам - спочатку таємно, а потім відверто - постачала Франція).
Лише політичні чвари та, особливо, ганебні поразки Наддніпрянської України в боротьбі з більшовиками, допомогли Польщі відновити контроль над територією. Хоча партизанщина там не припинялась: той же Степан Бандера починав як підпільний борець проти польського панування....
Що ж до Пантеону «Орлят» на Личаківському цвинтарі міста, то його було відновлено у 2005 році. Хоча конфлікт навколо нього дещо затьмарив сонце постмайданної українсько-польської дружби. Зокрема, депутати Львівської міської Ради не відразу були готові до жесту доброї волі щодо польських сусідів.
Меморіал у вигляді, задуманому польською стороною, не у всьому влаштовував українців. Зокрема, українська сторона не хотіла, щоб в меморіалі була присутня тематика або символіка незалежності Польщі – адже юридично Українська держава не мала і не має жодного відношення до імперій, котрі свого часу розділили Річ Посполиту.
Проте у 2003 році Кучма та Квасневський, здавалося, поставили усі крапки над «і» у цьому болючому питанні.
Відтак, дивно, що нинішні польські «націоналісти» раптом згадали про претензії до УПА. Адже Польща природно зацікавлена в створенні поясу держав, непідконтрольних впливу Росії. У цій країні і зараз є значний острах перед реанімацією чи то Російської імперії, чи то Радянського Союзу, чи то Варшавського Договору...
Тож навіщо б усе ламати на радість Путіна та ФСБ?
На жаль, ця загроза буде ще довго супроводжувати українсько-польські відносини. Міни з минулого вибухають іноді дуже несподівано.
Та інтереси сьогоднішньої геополітики можуть послабити силу історичних суперечностей та взаємних образ. Спорадичні конфлікти між Києвом і Варшавою неминучі, але слід сподіватись: серйозно впливати на відносини двох країн вони вже не можуть.
Юрій КОРОГОДСЬКИЙПОСТУП
