Ця історія може бути хіба що повчальною. Більше нічого. Ні доброго, ні злого. Просто треба знати. І зважати на усі обставини.
Зовсім недавно у центральній синагозі Івано-Франківська (вже смішно, бо що значить центральна, коли вона єдина) було виломлено усі старі вікна і двері. Їх замінили новітніми металопластиковими рамами. Добротне фігурне дубове дерево лежить скиданим біля вхідних дверей, з яких ще не здерта захисна коричнева плівка. Сама будівля тепер трохи схожа на пораненого з бинтами і гіпсом. А чисельні віконні отвори чомусь нагадують дефлорацію. Якось болісно, незвично, не цілком відповідно і уважно. Ще не все до всього прилягає. До справжньої насолоди ще кілька кроків, секунд, рухів, хвилин. І цілковитий сумбур, коли нема кого звинувачувати.
Синагога — пам'ятка міської історії. Але її з полегшенням віддали єврейській громаді. Най газдують самі. Ніяких коштів місто вкладати сюди не збиралося. Тим часом старі вікна продували вітри, сніжні вітри, холодні вітри. Хтось зовсім інший зафундував нові надійні рами. Громада цим скористалася. Рабин, крім того, що дбає про традиції, мусить бути ще й господарем. Сподіватися чогось вишуканішого годі…Такою є залізна логіка одного із багатьох міських злочинів, де нема ні жертви, ні насильника. Бо вони — одне і те ж.
Тарас ПРОХАСЬКО"Галицький кореспондент", 19.06.2008р.
