Громадський
активіст Михайло Андрійович для «Малакави»:
«Ідея «введення
миротворчого контингенту на територію невизнаних «ДНР» та «ЛНР» з самого
початку була приречена на провал. По тій стороні, що кожна «зацікавлена»
сторона бачила її реалізацію у спектрі власних інтересів.
Російська сторона
усвідомлює те, що для неї поява миротворців ООН на тимчасово окупованих
територіях Донбасу матиме явно негативні наслідки. Ніде правди подіти, в
середовищі міжнародного контингенту працюють розвідки багатьох країн. Не рідко
їх діяльність приводить до того, що на лаву підсудних Гаазького трибуналу
потрапляють терористи та зачинщики конфлікту. Приклад Сербії явно майорить
перед очима «кураторів» подій – відбутися військовим злочинцем ніхто не бажає.
Те саме можна
сказати й про незацікавленість й української влади – нині ведеться робота, як
не над знищенням певних доказів подій 2014 року, то над їх «засекречуванням».
На військову бюджеті нині «паразитує» немало підприємницьких структур, за якими
стоять можновладці – вони явно не зацікавлені в урізані особистих прибутків.
Неабияким
чинником виступає й злочинна економічна складова. Контрабандна торгівля нині
приносить багатомільярдні прибутки по обидва боки розмежування. Видобуток та
продаж вугілля як і демонтаж обладнання підприємств дає ще більші «бариші». Як
і торгівля зброєю…
Зрозуміло, що при
«миротворцях» вона не може мати продовження в таких масштабах – по тій причині,
що йде в розріз з доктриною ООН.
За роки існування
Організації об’єднаних націй напрацьовано великий досвід проведення миротворчих
операцій. В основному, кожна з них складається з кількох частин, тісно пов’язаних
між собою. В першу чергу це розведення воюючих сторін – нерідко, в окремих
випадках, контингент миротворців виконує роль «буфера» між ними. Гуманітарна
складова теж виконує не останню роль. Як і те, що неабиякі зусилля
прикладаються для того, щоб обмежити постачання зброї воюючим сторонам».
