Громадський
активіст Михайло Андрійович для «Малакави»:
«Тішить те, що
частина українських бранців таки повернулася на Батьківщину. В той же час,
гірко констатувати – нині діюча влада все більше дистанціюється від вирішення
першочергових політичних питань національного значення. Президент в значній
мірі погоджується на роль «весільного генерала» на застіллі, де всім заправляють
відкриті неприятелі України.
Медведчук з
Геращенко це нині така собі «солодка парочка» - політичний проект, покликаний
розбавити неприязнь українців до росіян. Над цим саме й працює російська влада
– перед черговими виборами Путіна намагається дещо згладити конфронтацію в
протистоянні на Донбасі. Як і те, що «звільнення бранців» приносить непогані
дивіденди й П. Порошенку – він явно не приховує бажання балотуватися на 2-й
термін.
Чи варто вірити в
щирість намірів В. Медведчука? Людині, котра яро позиціонувала себе
недоброзичливо на всіх етапах Незалежності України, навряд чи можна нині
довіряти таке важливе питання, як визволення українських патріотів із застінків
сепаратистів. Варто пригадати й те, що саме Медведчук приймав безпосередню
участь в судилищі над В. Стусом – виступав його захисником…
Загалом,
Медведчук нині в черговий раз виконує «ведмежу послугу» для України. Не
виключно, що опановує роль «миротворця», яка, ймовірно, попередньо відводилася
як не Л. Кучмі то В. Новінському. Можливо, перший вважає за приниження
виконувати роль маріонетки в цій брудній грі. Щодо Новінського – він
неодноразово позиціонував себе адептом Московського патріархату. З цієї причини
явно не дивиться як «визволитель українців із православної неволі».
Як і те, що
функції Геращенко «при Медведчуку» могла на початках відводитися Ю. Льовочкіній
чи, не менш одіозній, А. Герман».