Сьогодні нашій з вами Батьківщині 21 рік… 21 рік незалежності: 21 рік перемог і помилок, злетів і падінь. Це той вік, коли в людини закінчується період юнацтва, вона стає по-справжньому дорослою. 21 рік – це в загальному сприйнятті та межа, за якою вже не варто покладатися на батьків або будь-кого, вже небезпечно діяти нерозсудливо… Є тільки самостійність, відповідальність та рішучість. Словом – незалежність, з якою треба вміти впоратися.
У психології є таке поняття – криза двадцятирічних. Це коли бажаєш стати в цей час найуспішнішим та найкращим. Але це все не вдається з першої спроби.
Якби зараз було все добре і Україна переживала саме цю природну кризу позитивного максималізму, що притаманна її віку – хотіла б бути найуспішнішою, прагнула бути красивою, перемагати, дивувати світ, будувала модернові плани – ми всі могли б бути спокійними за її двадцятиодноріччя та взагалі за її надійний стратегічний шлях.
Але всі ми знаємо, що зараз це не так, що нас з вами – цілий народ, цілу націю - хочуть штучно зістарити. У нас відбирають сподівання, намагаються згасити мрії, затоптати наш давно накреслений позитивний шлях.
Я хочу у вас саме сьогодні запитати, незалежно від вашої партійності або взагалі аполітичності: чи ви готові погодитися з таким безславним розвитком нашої національної історії? Чи Ви готові все це проковтнути і з цим далі жити, незалежно від того, де ви мешкаєте - на Заході чи Сході,на Півдні чи в іншій частині України? Я не хочу вірити, що ваша відповідь на це питання буде «ТАК»! А якщо хтось готовий – то чому, за що здавати Україну? За посади, за близькість до годівниці, за чергові обіцянки мафії, за подачки перед виборами?
Все це не варто того. Я не хочу вірити і не буду, що у гордих українців гідність та чесність підмінені шлунком, а інтелект і мудрість ліквідовані пропагандою та мовними авантюризмом. Я знаю, що ви не такі. Ви – інші. Ви – справжні. Просто трохи втомилися від політичних розчарувань та обманів.
Класична література, в якій відомі владні інтелектуали можуть переплутати Бальзака з бальзамом, дає нам повчальні висновки. Герой роману «Шагренева шкіра», як ми пам’ятаємо, помер від чахотки, щойно висмоктавши зі свого талісману – шагреневої шкіри - всі життєві сили. Так, він став казково заможним, у нього з’явилося розкішне «межигір’я» та необмежені можливості, але за все це, що перепало таким ганебним шляхом, кожному треба платити важку ціну. Ми, як шагренева шкіра, зморщуємося, з нас висмоктують нашу національну енергію.
Я хочу, щоб саме тим, хто висмоктує з України надії, мрії, сподівання, ми всі разом не залишили жодного шансу. Ви мене чуєте?! Щоб не тільки опозиція, не тільки демократичний світ, а кожен з вас, підкреслюю, кожен з вас! зробив надзусилля, щоб не залишити Україну в біді диктатури. Це надзусилля треба зробити не для чергових політиків, не для когось, хто вам не відомий. А для себе!
Я знаю. Я твердо знаю на власному досвіді, що приймати небезпечні, але правильні рішення дуже складно, багато обставин та перешкод. Багато ризиків для того, хто на це відважується, ризики є і для їх родин. Але попри все це зробити важливий крок під силу кожному. Тільки ви можете робити усвідомлений вибір, на чиєму ви боці: на своєму, на боці своєї родини, на боці своєї країни чи на боці очевидної мафії.
Знайдіть в собі сили для єдиного правильного вибору! Адже ми народ, який так довго йшов до своєї самостійності. Хіба ми це робили, щоб цей скарб так бездарно втратити? Ким ми тоді будемо? Чи будемо мати право на елементарну повагу нащадків?
Піднімайтеся на боротьбу! Зараз ніхто, чуєте мене, ніхто! - не має права на міжусобиці, протистояння, пристосуванство, «противсіхство», відсторонність! Чуєте?! Ніхто на це не має права! Жодна відповідальна людина не має права бути нейтральною. З одного боку Україна – її успішність, її життя, її краса, її перемоги. З іншого боку – мафія, яка у кожного забрала країну та родинний спокій. І не має значення, яку форму своєї власної боротьби обере кожен з вас. Просто дійте самостійно або з командою, відкритими або конфіденційними способами. Тільки дійте! Бо, в першу чергу, ви будете захищати себе та свої родини. Це не боротьба опозиції з владою. Ці вибори - це боротьба всіх розумних та сильних людей із абсолютним злом, яке невпинно зростає та міцнішає.
Одного тільки не зробіть на 21-му році нашої незалежності – не залиште молоду країну сам на сам з клептократією, окупантами, диктаторами, не дайте собі права пристосуватися до їх рівня аморальності, не злякайтеся, не зрадьте себе і країну.
Я переконана, що якщо ми це зрозуміємо, Україна впорається, повернеться до позитивного свого становлення, відновить справедливість, знайде місце для кожної своєї дитини на своїй землі, переживе, як годиться, всі свої вікові кризи та з кожним роком буде ставати більш успішною, заможною, демократичною та європейською.
На твій День народження я бажаю тобі, моя Україно, розправити плечі, вдихнути на повні груди і знову впустити в свою душу віру і надію, які були відібрані в тебе після помаранчевої революції. Я знаю, що ще болять рани від цинічних зрад тих часів, але треба потроху їх загоювати та одужувати. Повертатися до боротьби, а значить – повертатися до життя.
Вірю в кожного з вас, вірю, що знайдете в собі мудрість та силу, вірю, що підніметеся в атаку, а не сховаєтеся в окопах зі зручностями та ворожими харчами. Буде дуже важко, буде важко, як ніколи, дехто вважає, що наш бій вже програно, але все ще в ваших руках. Все ще можна змінити.
Перемагайте! Перемагай, моя Україно! З Днем народження!
Завжди ваша Юлія Тимошенко
м. Харків, в’язниця
24.08.2012
