Чи будуть мити кістки померлим у Підпечарах?

У Греції існує ціла процедура поховання людей. Все починається з того, що людину ховають в могилу, так як і у нас.

Потім впродовж трьох років родина покійника щодня ходить на могилу, яку підливає, щоб тіло швидше зігнило.

Через три роки тіло померлого, яке вже за той час мало б зігнити, викопують, а кістки збирають, перемивають та кроплять парфумованою водою. Потім їх складають у целофанову торбинку та закладають у стіну на краю цвинтаря. Кістки бідних людей, сім’ї яких не мають можливості оплатити цю процедуру, скидають у спільну, по-нашому «братську», могилу.

Все це робиться через те, що не вистачає землі для поховання. Хто б подумав, що й в Україні — багатій на землю державі, можуть тишком смішком теж говорити про переймання такого досвіду. Чому так? Тому що, наприклад, у с. Підпечери Тисменицького району нема де ховати покійників.

Процедура поховання на одному ж і тому місці відбувається, за словами місцевого священика о. Ігоря Приймака, вже по третьому разу. Відтак, копаючи яму, люди частенько натикаються на… кістки предків. Місцеві мешканці нарікають на те, що не хочуть, аби їх ховали на чужих кістках. Вирішує цю проблему сільська влада вже десять років. Поки що результатів нема. Однак, є напрацювання, варіанти та нескінченні проблеми.

СЕЛО РОЗБУДУВАЛОСЯ — КЛАДОВИЩЕ ПОТРІБНЕ

Сільський цвинтар за підрахунками мешканців і зі слів старожилів села нараховує понад 200 років. Перша згадка про село походить з 1725 року, але ніхто точно не може сказати, чи правдива ця дата. Колись людей ховали ночами, без хрестів, а якщо клали хрести, то вони були дерев’яні, тому вже давно не збереглися.

Кладовище у свій час, як і годилося, було винесене за село. Однак, коли у селі збільшилась кількість людей і село почало розбудовуватися, то цвинтар потрапив у обійми села з обох сторін. Всю територію, яку можна було долучити до цвинтаря, вже долучили, розширити вже нема куди. Загалом, у зв’язку із забудовами, всі норми порушені, бо в свій час за цим ніхто не слідкував.

Підпечерівці розуміють, що треба шукати нове місце. Тут варто пам’ятати про санітарно-захисну зону від території кладовища до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів, яка повинна бути не меншою за 300 м. Нині діюче кладовище не має, певне, і тридцяти метрів від людських будинків, а між найближчим городом та кладовищем відстань взагалі становить один метр. Все це є ще одним важелем для того, аби бити на сполох та шукати нове місце для кладовища.

НЕПОРОЗУМІННЯ ЧИ НЕ ПРОБЛЕМА?

Найкращою місциною під кладовище, на думку багатьох людей, є територія за конторою господарства «Перемога». По-перше, ділянка знаходиться поряд з діючим кладовищем, по друге, за межами населеного пункту, тому не буде суперечити санітарним нормам і, по третє, тут є добра дорога для під’їзду автомобілем. Однак, як виявилося, ця земля, після встановлення меж у 1992 році, стала належати Підлузькій сільській раді. Є й інша проблема — нині земля в оренді ДПДГ «Перемога», яке займається вирощуванням зернових культур, і навіть якщо б Підлужжя погодилося віддати свою землю, то все б вирішувалося аж у Києві.

За словами сільського голови Підпечер Ярослава Клейноти, підлузькі депутати відмовляються дати взамін на підпечерівську землю свою, ту, яка б підійшла під кладовище. Нас одразу зацікавило питання: чому? Невже сусідні села так погано між собою живуть, що йти на поступки одне одному так важко? Проблема в іншому.

За словами голови с. Підлужжя Надії Бурачок, Підпечери пропонують землі під лісом, десь вгорі, а з цим Підлужжя погодитися ніяк не може. «Наші депутати запропонували голові Підпечер, якщо він згоден, дати нашим людям землю там, де він дає своїм людям плани під будівництво, то ми згідні, а в лісі, на горбах нам не треба. У мене є понад 100 заяв людей на плани під будівництво, а я взагалі не маю, де надавати землю. Я розумію, що він собі хоче зробити добре, але я собі не хочу зробити погано», — каже Надія Бурачок.

ЛОГІЧНЕ ЧИ НЕЛОГІЧНЕ ВИРІШЕННЯ?

Ярослав Клейнота вважає, що цвинтар має бути за населеним пунктом. А оскільки село розбудувалося і буде розбудовуватися і далі, то підлузька земля вже й не дуже задовольняє сільського голову. Він бачить інше вирішення проблеми. Підпечери мають земельну ділянку, яка знаходиться на горі села, це запас сільської ради. Однак, чи погодиться з таким поданням управління архітектури та містобудування і санепідемстанція, сільський голова ще не знає.

Втім, вже у ІІ кварталі цього року сільська рада виготовить новий генплан забудови села, в який і внесе кладовище. Є й інша проблема — туди неможливо заїхати автомобілем, особливо, якщо врахувати негоду. Тож треба буде робити дорогу. Але все це вирішуватиме не сільський голова, а сесія сільської ради, отже хтозна, як воно буде.

«Ми дуже багато землі роздали під забудову, — каже Ярослав Клейнота. — Зараз маємо нове село перед Підпечерами, так наче Підпечери-1. Загалом налічуємо 413 ділянок під забудову. Тому навіть якщо з логічного боку дивитися на це питання, то треба тікати за село. Щоб не зіпсувати майбутню архітектуру села.

Треба виходити за його межі. Поки є ще земля — треба це вирішувати. У нас багато бажаючих обробляти землі. Тільки так я бачу розв’язання цієї проблеми». Однак священик Української Автокефальної Православної церкви с. Підпечери о. Ігор Приймак вважає, що це нелогічно. Він звернув увагу на те, що люди завжди тягнулися донизу, там була і церква, і адміністрація, і місце спочинку. І навіть попри те, що голова села зарезервує там місце, то люди цього не сприймуть.

Місцевий священик взагалі у такому відчаї, що готовий впадати у крайнощі. Каже, що одного разу, як прийде час ховати покійника, то вибере місце, яке, на його погляд, є місцем під цвинтар, закопає хрест, а потім нехай собі всі інші роблять, що хочуть.

ЗЕМЛЯ Є, АЛЕ ЇЇ НЕМА

Чи змиряться мешканці Підпечер з таким альтернативним вирішенням проблеми — невідомо. Але з кожним днем проблема ускладнюється, і людям все важче збагнути, чому у такому багатому на землю селі такі проблеми із землею.

З кількох розмов із мешканцями села нам стало відомо, що голова села вперше за всю його історію не звітував перед його мешканцями за минулий рік про виконану роботу. А півроку тому сільська рада взагалі зробила феноменальний крок — вирішила задовольнити заяви людей, які нічого не мають до Підпечер, тобто чужих для села, і дати десятьом людям в урочищі Баб’янка по…1га під город. Чи буде там вирощуватися картопля — складно сказати, принаймні у цьому багато хто сумнівається.

Зокрема, ділянки під город сільська рада Підпечер надала таким людям: Харків Ірина Юліанівна, Харків Володимир Васильович, Малишівська Мирослава Степанівна, Сапа Микола Володимирович, Сурмачевський Ярослав Юрієвич, Кравчук Микола Степанович, Монюк Микола Григорович, Федорак Романна Романівна, Возняк Ярослав Михайлович, Сірман Василь Миколайович. Копію одного з таких рішень сільської ради додаємо до статті.

Але ж справа не в цьому. Справа в іншому, якщо б не було проблем із землею у селі, то можна б було і плани роздавати всім підряд, і городи. Але якщо Підлужжя просить кілька планів, а навзамін дає місце під кладовище, то питання треба б було вирішувати. Однак наша справа — давати поради, справа сільської ради — вирішувати проблему, яка поки що й не дуже вирішується.



За матеріалами: газети "Репортер"