Художній музей в Івано-Франківську

Івано-Франківський художній музей розташований у приміщенні найдавнійшої архітектурної пам’ятки міста - колишньому костьолі - усипальниці родини Потоцьких ( 1672-1703).

За час існування в музеї зібралась п’ятнадцятитисячна колекція художніх творів: галицький іконопис XV-XIX ст., барокова скульптура краю унікальна збірка картин італійських, австрійських, польських митців, старовинний церковний одяг і книга, різноманітні вироби народної творчості.

Особливої уваги заслуговує експозиція “Сакральне мистецтво Галичини ХV-ХХст.” та виставка барокової скульптури Йогана-Георга Пінзеля, яка гармонійно вписалася під склепіннями костьолу.

Експозиція сакрального мистецтва Галичини XV-XX ст. Івано-Франківського художнього музею, що відкрилася 18 серпня 1993 року, стала самобутнім явищем вітчизняної музейної практики. Вона увійшла до числа культурологічних феноменів краю.

Звідси завжди вивозили раритети. Лише в Національному музеї у Львові та Національному художньому музеї України у Києві перебувають на збереженні кілька сот творів XV-XVI ст., включно з такими базисними для вивчення українського мистецтва пам’ятками, як ікони XVI ст. монастирського майстра Дмитрія з Долини, “празнички” середини XVI ст. з Калуша, монументальні “Страсті Христові” кінця XVI— початку XVII ст. з Білих Ослав на Надвірнянщині, фрагменти іконостасу церкви Великомучениці Параскеви (1718 р.) на Гуцульщині, Богородчанський іконостас (1698-1705 pp.) Йова Кондзелевича зі Скиту Манявського.

Йдеться не про “пограбування” теренів Передкарпаття, бо згадані твори могли б зникнути безслідно. За браком музейних осередків і сподвижників рівня митрополита А. Шептицького, І. Свєнціцького чи М. Біляшівського, фундаторів українського музейництва, упродовж ХІХ-ХХ ст. відбувалося стрімке оголення місцевого художньо-історичного позему.

У 1928 р. в Станиславові (після 1962 р. - Івано-Франківськ) засновується Покутський музей, зорієнтований переважно на колекціонування польської культурної спадщини. Його перша виставка, що включала королівські привілеї, історичні документи магістрату, карти і плани міста, рукописи XV-XVIII ст., портрети, релігійне малярство, барокову скульптуру й церковний одяг, за браком приміщення, експонувалася у розрахунковій залі ощадної каси (тепер вул. Мазепи,14), 1939 року, після приєднання західноукраїнських земель, збірки музею об’єднуються з приватною етнографічною колекцією у Жаб’єму (Верховина) для створення обласного історико-краєзнавчого музею.

В повоєнний період відбуваються методичні акції знищення “ідеологічно шкідливих” творів мистецтва. Гине колекція європейського малярства і графіки, зібрана вихідцями зі Станиславова у Відні, Парижі, Кракові. На друзки розбивається понад тридцять мальованих на склі ікон, які в 1952 р. ще встигла побачити й описати Олена Кульчицька. Спалюються дерев’яні хрести і нищиться гуцульська кераміка з християнською символікою. Вивозиться за межі міста та України колекція старовинної зброї і творів декоративно-ужиткового мистецтва. Натомість, Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття зумів врятувати унікальні церковні старожитності, зібрані ще його засновником В. Кобринським, які попросту замурували в одній з музейних кімнат.

Колекція сакрального мистецтва, заснованого у 1980 році Івано-Франківського художнього музею є не тільки однією з найбільших у регіоні (налічує дев’ятсот творів основного фонду), але й надзвичайно різноманітною за складом. Включає пам’ятки ікономалярства XV-початку XX ст., барокової скульптури, народної різьби, стародруки, твори літургійно-обрядовоґо призначення.

Формувалася вона практично слід за “іконоборчими” заходами радянської влади, які прокотилися Галичиною двома руйнівними етапами. Відразу після 1946 р. громилися інтер’єри костьолів й вилучалася скульптура з переведених на російське православ’я греко-католицьких церков, а від початку 1960-х років і до ювілейних святкувань 1000-ліття хрещення Київської Русі у 1988 році, масовопро-водилося “перепрофілювання” й “освоєння” закритих церков під “народні” музеї, клуби, склади, ритуальні будинки.

Упродовж 1983-1987 pp. працівниками музею обстежувалися звалища церковного майна в закритих храмах Залужжя, Пукова (Рогатинщина), Завадки, Болохова (Калущина). Слободи Рівнянської (Рожнятівщина), Підлісок (Долинщина), Чехової (Городенківщина). Перше значне надходження творів сакрального мистецтва до сховищ музею пов’язане з передачею напівзнищених творів скульптури (біля 100 одиниць) з підвалів Івано-Франківського Кафедрального собору, до яких вона звозилася за розпорядженням комітету у справах релігії і під наглядом КДБ, починаючи з 1950-х років.

Переважно це була народна скульптура придорожніх капличок і хрестів, а також фігуративна пластика, що вилучалася з переведених на православ’я греко-католицьких церков. Серед переданих творів, згодом виявлено експоновані після реставрації барокові скульптури апостолів Петра і Павла та адоруючих ангелів з головного вівтаря костьолу у Галичі (біля 1782р.), приписувані видатному майстрові Янові Оброцькому. У 1985-1986рр. з Крилоського історико-архітектурного заповідника (каплиці Св. Василія, горища Успенської церкви та церкви Св. Пантелеймона в Шевченковому) перевезено понад 200 фігур і фрагментів декоративної вівтарної різьби Ко-легіати, що потрапили туди після знищення її інтер’єру в 1962 р. з метою пристосування під музей мінералогії.

Дещо раніше якась частина цієї необлікованої скульптури опинилася у збірці Львівської картинної галереї в Олеському замку, а також перебуває в діючому римо-католицькому костьолі Христа-Царя в Івано-Франківську. Завдяки спеціально організованим поїздкам в 1987-1988 pp. врятовано залишки напризволяще покинутої скульптури майстра Йогана-Ґеорга Пінзеля в костьолі Місіонерів в Городенці (основна частина дуже знищених скульптур вивезена Б. Возницьким у 1960-х роках до Львівської картинної галереї; тепер - в музеї майстра Пінзеля в костьолі кларисок у Львові) та цікавий комплекс вівтарної скульптури з Бернардинського монастиря в Гвіздці, В серпні 1983 року в дерев’яній церкві Святого Духа (1598 р.) в Рогатині відкрито експозиційний відділ Івано-Франківського художнього музею.

Поряд з унікальним ранньобароковим іконостасом 1650р. в ньому представлено рідкісні ікони XVI-XVIII ст. Іконо-малярство цього регіону представлено в експозиції сакрального мистецтва такими першорядними іконами, як мальоване силуетне “Розп’яття” і “Богородиця з пророками” XVI ст., “празнички” , “Благовіщення” і “Хрещення” з Войнилівщини, “Воздвижения Чесного Хреста”, “Спас Пантократор” першої половини XVII ст. з Рогатинщини тощо.

Серед знайдених раритетів -фрагмент готичного вівтаря середини XVcт. з образом Св.Маргарити, що у якості родинної реліквії був подарований 1940 року польським інженером Павлом Сетковичем церкві в с. Ріпне на Рожнятівщині.

Врятовані під час музейних експедицій твори, протягом 1980 -1990рр. реставрувалися у Львівській філії Державних науково-дослідних реставраційних майстерень (тепер - Національний науково-дослідний реставраційний центр Львівська філія) і частково у реставраційному відділенні Київського Державного художнього інституту ( сучасна Національна Академія мистецтв і архітектури у Києві).

У1993 р. з фрагментів колись потужного художнього позему створено першу експозиційну версію розвитку сакрального мистецтва XV-XX ст. на теренах сучасної Івано-Франківщини, котра доповнюється й уточнюється новими матеріалами понині.

Отже, волею випадку, експозицію розгорнуто під середхрестям колишнього колегіального костьолу Непорочного Зачаття Діви Марії, святих Андрія і Станіслава (1672-1703 pp.).

Іконопис XV-XIX ст. представлено у двох бічних навах, камерний простір яких нагадує масштаб невеликих дерев’яних церков Бойківщини, Гуцульщини і Покуття, звідки походить більшість іконописних творів. Площу під середхрестям костьолу заповнює барокова скульптура XVIII ст. Експозиція, що огортає інтер’єр по периметру, закінчується у східній наві пам’ятками народного ікономалярства і різьби XVIII-XIX ст..