Кілька місяців тому письменниця і вокалістка гурту QARPA — Ірена Карпа (див. Досьє IA MALAKAVA) вийшла заміж за письменника Антона Фрідлянда. І як зазначено на її офіційному сайті - прізвище не міняла, себе не міняла, проте обіцяла стати ще дурнуватішою. Одразу ж після весілля Карпа поїхала у Латинську Америку дописувати книжку «Добло і Зло», яку нині вже можна знайти на прилавках книгарень. А замість обіцянки стати дурнуватішою – подорослішала…Здавалося б нічого не змінилося – вона й надалі пише для глянцевих журналів. Може менш екстремально, але все ж як і колись волочиться по світу – нещодавно повернулася із Вірменії, планує поїздку в Ізраїль. І не виключає, що через якийсь час втече у глушину пожити без людей і шуму. А наразі Ірена Карпа збирає про себе плітки, з чого дуже тішиться, адже каже: «Якщо про тебе говорять усіляку дурню - значить ти живий. Бо про мертвих – або говорять добре, або мовчать». Про творчість музичну і літературну, про подружнє життя та залаштунки шоу-бізнесу Ірену Карпу випитувала кореспондент
«сумно?».- Карпа стала спокійніша, розсудливіша, більше не тицяє на право і ліво улюблений жест середнього пальця…- А навіщо? Я це вже робила. Не кричатиму, що все це забавки у дитинство і що вони вже минулися. Просто я не бачу сенсу робити щось, що ти вже робив?. Це нормальний цикл розвитку особистості. Я не ампутувала собі мозок, не затисла себе у рамки етичних норм поведінки, не вигадала імідж «порядної жінки». Я росту, міняюся…
- Альбом гурту Qarpa — inЖИР з емоційної точки зору - це глибока образа… вона якось по-особливому відчувається у текстах, де ти співаєш «Любий мій екс дякую за секс», або ж «Ти без мене неповним будеш» чи «Перестань мені снитися»…- Це писалося у стані, коли я переживала, щось на зразок нещасного кохання. І дуже рада, що таке відбулося. Коли все навколо перетворюється у несприятливі обставини, то в особистості з’являється простір для сублімації. Відтак ти страждаєш, а потім раз і та енергія у щось виливається. Відповідно коли все прекрасно і рожево - виходить те, що ми бачимо у більшості випадків естрадної музики. Це не творчість. Для цього потрібен особливий стан. І найпростіший спосіб його досягти - це якщо тебе хтось покине, образить... Тоді душа твоя заспіває, щоб якось компенсувати собі ті страждання. Натомість критики висловлювалися, що у альбомі ми граємо мало не гоа-транс, а в текстах описуються труднощі пубертатного періоду…
- У музичному плані зрозуміло – Карпа подорослішала. А у літературному? Нова книжка носить досить смішну назву «Добло і зло»…- Для мене чим дурніше, смішніше, простіше, тим це – доросліше і серйозніше. Тому що, коли малолітка тільки починає пізнавати широкий світ, - у неї все заумне, закручене, їй здається, що вона вигадує свою нову філософію.. В тій парадигмі, яка була на час написання книги Bitches get everything я поставила крапку на чистому потоці свідомості. Я написала кілька романів, які були сіквелами один одного. Та ж героїня – змінювалися лише імена і історії… Далі не було сенсу рухатися. А «Добло і зло» радикально інша книжка. Вона шокує тих, хто не полінується її прочитати. Вона дуже дурнувата та смішна, і повинна розрадити людей, яким дуже погано. Бо це книжка, яку читаєш і весь час смієшся. Смієшся, зупинитися не можеш. У буддистів існує така терапія - сміхом. Це дуже круто, якщо можна змусити когось сміятися, або ж плакати, наприклад музичними речами, то це максимум, чого я можу взагалі добиватися.
- То у «Добло і зло» вже не буде героїні з її автобіографічними пригодами?- Це збірка оповідань, написана у дуже наївному стилі, де розповідається про різних людей. Звичайно певною мірою відчувається присутність автора, але зовсім по іншому ніж у попередніх романах. Мені подобається коли все дуже просто, лаконічно, категорично, неполіткоректно… Це авторське право бути таким, як хочеш ти, а не таким, як вимагає того цензура, кон’юнктура чи тенденція ринку.
- Від весілля минуло вже кілька місяців, як почуваєшся у ролі дружини?- Мені раніше видавалося, що щось обов’язково має помінятися. Проте все залишилося без змін. Можливо, якби мені було років 20, то напевне я б змінилася, стала б домашньою, порядною жінкою. А нині, я достатньо доросла, щоб витримати свою лінію особистості. Чоловік мене полюбив за те, яка я є, тому нема сенсу мінятися, ставати домашньою кішечкою. Інакше б це була б не сім’я, а шлюбний контракт на кшталт: «Добрий день, я з вами одружуся, але через місяць ви маєте зробити те то й те то…». Було б як у анекдоті: « Коханий дай мені по писку, а то я трохи затринділася»…
- Найчастіше у молодих пар сварки виникають на рівні побуту. Мовляв, я не буду прати твої шкарпетки, сьогодні твоя черга варити обід, ти не так вішаєш рушник…- В нас є домогосподиня, яка раз на тиждень розгрібає наш срач і робить це набагато краще ніж я. Я паскудно прибираю, проте добре готую. Навіть готую чоловікові вегетаріанську їжу. Мої роки життя в Індонезії не пройшли даремно (сміється – Б.Г.). Щодо прання, то я не знаю чого люди роблять з цього проблему. Певно від жадності, - порошку їм шкода… Бо коли є пральна машина, це знімає з порядку денного всі проблеми. І якою ж треба бути паскудою, щоб робити вдома скандал через те, що ти витиснув зубну пасту не з кінця тюбика, а з початку. Смішно, але у людей через це реально бувають гучні сварки. Все це свідчить про те, що між людьми – дисгармонія. І вони шукають будь-яких причин, щоб зачепити одне одного...
- А чим займається Антон?- Працював над замовленням Юрія Нікітіна, комерційним проектом – книжкою про Ірину Білик. Наразі вирішує чиє авторство поставити під книжкою – своє чи Іри, бо все це базується на інтерв’ю з нею, листах… Автобіографічні книжки на замовлення – це світова практика. Всі голлівудські зірки, естрадні співаки хочуть щось про себе написати, але оскільки їх покликання – співати, то писати вони просять професіоналів. І якщо професіоналу за це добре платять, то чому б і ні?
- І наскільки добре платять професіоналу?- Тисяч 5-10 доларів. Нормальні гроші. Уявляєш скільки справжніх літературних книжок треба написати у нашій країні, щоб отримати таку касу? Кілька років треба трудитися. Хоча насправді гроші давно перестали бути мірилом чогось справжнього.
- Чого чекати від дорослої Карпи у літературній творчості?- Я задумала абсолютно новий роман. Він буде писатися довше, але й результат має бути зовсім інший. Я відчуваю цю книжку, але якою вона буде в кінці – не знаю. Зрештою це нормальний процес, бо світові топові автори списують надзвичайні тони паперу чи створюють гігабайти комп’ютерних файлів, перш ніж у них вийде те, що має вийти. Коли ти молодий і дурний, пишеш, як я колись писала: все що написав, зібрав, скомпонував, вигадав класну назву і видав книжкою. Зрозуміло, що зараз я б вже такого не зробила. Нині я набагато критичніше ставлюся до того, що роблю. Останнім часом все більше схиляюся до думки, що треба писати універсальні романи, які читатимуться і через багато років.
- Якось я відкрила свою поштову скриньку, де висіло повідомлення від твого тепер екс-піар-менеджера приблизно такого змісту: «Дякуємо за співпрацю, але ми більше не працюємо з Іреною Карпою». Підиписано: Стогнєвіч. А нижче заява про те, що ти не ведеш блогів в інтернеті…- Не хочу виносити на люди брудну білизну. Скажу лише, що радію, бо наші шляхи більше не перетнуться. Я звільнила її за непрофесіоналізм. Ніколи не можна робити бізнес з друзями. Це була моя помилка, за яку я поплатилася… Що ж до заяви, то це й справді так, я не веду жодних віртуальних щоденників. Вочевидь, це роблять люди, яких мені щиро шкода. Замість того, щоб жити своїм життям Олі Петрової чи ще там когось, вони чомусь думають, що вони –Ірена Карпа. А насправді - це шизофренія. Люди, схаменіться, займіться собою. Є в мене підозра, що це могло йти від когось з моїх екс-друзів, які до пори до часу грілися в променях слави… А нині не розуміють, що найяскравіші роки їхнього життя пройшли. Яскравішого вже більш нічого не буде, саме тому, що вони замість того, щоб будувати себе і бути рівноцінними партнерами у групі, займалися підлабузництвом. Оця людська мімікрія – страшна річ. Людина ціле життя тільки цим і займається, що когось ненавидить, замість того, щоб вкладати всю цю дурну енергію в розвиток себе самого.
- Ти пробувала себе у проекті «Пающіє труси» на запрошення Кузьми Скрябіна. Здається у першій пісні навіть звучить твій голос..- Можливо, якщо вони записали… Проте, тішуся, що не пристала на пропозицію Кузьми залишитися у цій групі. І батьки мої теж раді, бо дуже переживали. Не хотілося псувати собі карму. Поважаю Кузьму за його старі альбоми, де була прекрасна лірика, навіть попри те, що трохи була «крадена» у «Депеш мод» (сміється – Б.Г.). Водночас мені шкода Кузьму, який є харизматичним чуваком з великим потенціалом. Бо заради бабла смішного робити з собою таке… Боженьці напевне дуже сумно, коли з людьми таке стається.
Божена ГородницькаСУМНО
