Кожне більш-менш вагоме місто, коли презентує себе з-посеред інших міст, окрім своїх досягнень в економіці, культурі, архітектурі, завжди згадує про спортивні, про те, які спортивні колективи тут розвиваються та про їхні успіхи.
То ж як йде пропаганда спортивних імен краю? Чим може похвалитися Івано-Франківськ?Як повинно бути…Спортивні організації для кожного міста повинні бути такими ж важливими, як і будь-яке успішне підприємство. Наявність успішних футбольних, баскетбольних, чи інших команд сьогодні є не менш престижним, ніж економічних досягнень у різних сферах.
На сайтах розвинутих міст Європи завжди окремою рубрикою висить інформація про найбільші спортивні організації, що діють тут. При чому це не банальні адреси цих клубів, тут вам і їхня історія, досягнення, гравці, стадіони… Словом, все для того, щоб зрозуміти, як люди в цьому місті люблять і шанують спорт.
Приїхавши до таких місць, ви легко зможете знайти місця, де можна придбати атрибутику спортивних команд та сувенірну продукцію, пов’язану з ними. Адже це невід’ємна частина промоції цих клубів, їхні емблеми є таким самим обличчям міста, як і самий його герб.
Клуби співпрацюють з своїми фанатами, адже вони є головними їхніми промоутерами. Діють організовані фан-клуби, вони отримують атрибутику за зниженими цінами, для шанувальників виготовляються передматчеві програмки і т. д.
Як же до реклами своїх спортивних брендів ставляться на Прикарпатті?
А як у нас?У цій статті ми розглянемо тільки командні види спорту, адже вони користуються найбільшою популярністю, також спортивні клуби в Україні мають найбільше можливостей для популяризації себе серед широких людських мас.
В Івано-Франківську найбільш успішними та такими, що розвиваються, є три команди: футбольно‑спортивний клуб «Прикарпаття», баскетбольний клуб «Говерла», та футзальний «Ураган». Саме вони є тими колективами, які збирають на свої матчі велику кількість глядачів та повинні бути своєрідним спортивним обличчям обласного центру.
То ж як працюють над популяризацією своїх брендів у згаданих клубах?
Баскетбольний клуб «Говерла», який виступає у Вищій лізі, має дуже обмежені фінансові можливості. І справа тут не тільки в недостатньому фінансуванні. Команда не має навіть нормального ігрового майданчика, де могла б проводити поєдинки перед великою кількістю глядачів. Це не дає команді з впевненістю дивитися вперед, сподіватися на підвищення свого ігрового рівня та залучення нових спонсорських коштів. Після того, як команда в позаминулому сезоні сенсаційно зайняла третє місце у Вищій лізі та виборола «срібло» у Всеукраїнській універсіаді, здавалося, прикарпатським «гуліверам» будуть приділяти більше уваги у владних коридорах міста, але наступний (вже минулий) сезон засвідчив марність таких сподівань. Фінансові проблеми все такі ж актуальні.
Сьогодні все, що собі може дозволити «Говерла» в плані розвитку свого бренду, це виготовлення передматчевих програмок, розклеєння по місту афіш з анонсами ігор та виготовлення командного плакату перед новим сезоном…
Футбольне «Прикарпаття» з’явилося фактично минулого літа. «Спартак» на той час вилетів з Першої ліги і згодом призупинив активну діяльність, бо був оголошений банкрутом. З Другої ліги у Першу пробився ФК «Факел», що існував на базі технічного університету нафти і газу. На його основі і було створене «Прикарпаття». Зараз це єдина команда, що представляє Франківськ у великому футболі.
При створенні цього клубу багато говорилося (і продовжує говоритися) про його велике майбутнє, проте поки що воно майорить десь далеко на горизонті. Клуб до недавнього часу не мав навіть свого титульного спонсора. І тільки Минулого тижня президент «Прикарпаття» оголосив, що на зелено-жовтих футболках команди з’явиться лого НАК «Нафтогаз України». Що ж до атрибутики для фанів, то тут справа не краща, ніж у «Говерли». Крім матчевих програмок не можна назвати речей, які можна було б придбати на пам’ять про «Прикарпаття» у Франківську. Щоправда у клуба існує організована група вболівальників. Керівництво «Прикарпаття» допомагає їм у виготовленні банерів та прапорів для матчів, але навіть шарфи з символікою улюбленого клубу франківські ультраси змушені замовляти у столиці.
З цих трьох спортивних організацій найкраще свій бренд рекламує
футбольний клуб «Ураган», що виступає у Вищій міні-футбольній лізі України. Під час кожної домашньої гри «ураганівців» можна придбати собі все — від програмки до футболки та шарфа з біло-чорною символікою. Клуб має фірмовий автобус, на якому команда їздить на виїзні матчі, що проходять на невеликій відстані. Проте знову ж таки для більш масового підходу до роботи з уболівальниками заважає відсутність належного ігрового залу, де б могла розміститись велика кількість поціновувачів футзалу…
Ми звернулися до спортивних функціонерів краю з запитанням, чи приділяється розвиткові футбольних брендів окрема увага. Заступник начальника головного управління у справах молоді та спорту ОДА Любомир Пасічняк та начальник Івано-Франківського міськспорткомітету Віталій Матешко кажуть, що область та місто в міру можливостей допомагають фінансово згаданим клубам, проте окремої роботи з цього питання не ведеться. В принципі, вона і не може вестись, адже державні установи надають загальне фінансування, а як ці кошти використовувати — вирішує керівництво самих команд та їхні інвестори.
Якщо ж підняти питання клубної бази, то ситуація виглядає взагалі безнадійною. Франківські команди, які навіть виступають на ігрових полях і майданчиках, що належать не їм, не мають елементарних клубних магазинів. Та що говорити про клубні магазини, якщо в Івано-Франківську немає навіть загального спортивного магазину, де можна було б у звичайний день купити щось із символіки прикарпатського спорту…
То ж що Івано-Франківськ може показати як свій спортивний бренд? Крім прізвищ відомих легкоатлетів, гімнастів, богатирів майже нічого, що можна було б «помацати руками» та залишити собі на пам’ять, у місті немає. Та при скрутній ситуації в клубах, проблемами з зарплатнею, ігровими залами та полями, здається, ще довго турбота про спортивні бренди на Прикарпатті буде залишатись на останньому місці…
Микола Волков«Репортер», № 30, 24.07.2008
