Свої екологічні проблеми Калуш може перетворити на дивіденди, а Домбровський кар’єр — на бальнеологічний курорт. Такої думки дотримуються окремі науковці та екологи. Інші вважають це профанацією й ідеєю фікс, яка може шкодити вирішенню насущних проблем нашого міста.
Міська влада впродовж останніх років б’є тривогу: екологічна ситуація внаслідок діяльності калійного заводу просто катастрофічна. Самотужки з нею Калушу не впоратися. Найбільше занепокоєння викликає хвостосховище №2, рівень розсолів у якому перевищує допустиму норму у кілька разів. Хвостосховище нагадує велетенську чашу, береги якої сягають 40 метрів. Всередині неї — високомінералізовані розсоли як наслідок діяльності калійного заводу. Це величезне озеро, за влучним порівнянням журналістів, нагадує місячний кратер, навколо якого — мертва зона.
З унікального родовища майже півстоліття видобували руду (що містить калій, хлор та магній) для потреб хіміко-металургійних підприємств. Нині воно — загроза засолення водоносних шарів ґрунту. Внаслідок інтенсивних опадів надсолена вода може вийти за межі дамби і потрапити у річку Сівку, а звідти — у Лімницю та Дністер. А те, що це не вигадки і не перебільшення ситуації, свідчить приклад Стебника Львівської області: 25 років тому тут сталася така масштабна катастрофа.
Керівництво ДП „Калійний завод” досі надіється, що держава все ж колись відновить виробництво калійних добрив. Для збереження кар’єру і будуть проводитися заходи з консервації.
Натомість вже нині „соляні озера” популярні як серед простих калушан, так і серед прикарпатської бізнес-еліти. „Сюди приїжджають на крутих автах, щоб поплавати, полежати на тій воді, — переконує еколог Володимир Красноштанов. —У цій воді втопитися неможливо через високий вміст солі, але після купання потрібно обов’язково обмитися прісною водою. Тож сюди їдуть з величезними каністрами і лійками. Можна було б відправити цю ропу на аналіз до Одеського інституту курортології, щоб спеціалісти зробили свій висновок. Адже відомо, що соляними ваннами лікують хвороби рухового апарату, коліна, суглоби”.
Схожої думки дотримуються і фахівці ВАТ „Інститут гірничо-хімічної промисловості”, які свого часу пропонували затопити Домбровський кар’єр розсолами та пустити у нього річку Сівку. У результаті мало б утворитися озеро із солоним дном, яке, за сприятливих умов, могло б стати базою для створення під Калушем бальнеологічного курорту. “Давно відомо про унікальні цілющі властивості розсолів, це підтверджує інститут курортології, — зауважує директор інституту Іван Зозуля. — Скажімо, у Польщі соляна шахта Величка вже понад десять років функціонує як туристичний і бальнеологічний комплекс і приносить прибутки”.
Приклад Яворівського кар’єру
Саме інститут гірничо-хімічної промисловості розробив проект „Яворівське озеро” на місці Яворівського сірчаного кар’єру, що на Львівщині. Озеро ще не позначене на географічних картах, адже утворилося наприкінці 2006 року. Саме тоді воно досягло своїх кінцевих берегів і розлилося на площі 700 га.
Сучасний ландшафт Яворівщини утворився внаслідок відкриття у 1956-1957 роках Язівського і Немирівського родовищ самородної сірки, які експлуатувалися до 2005 року включно. Видобуток сірки з кар’єру припинився у 1993 році внаслідок нерентабельності, а до 2006 року діяв рудник підземної виплавки сірки. У надрах ще залишилося 32 млн. тонн сірки (у Домбровському кар’єрі залишаються розкритими поклади запасом 32 млн. тонн руди. — Авт.).
Яворівський сірчаний кар’єр займає площу 4х3 км. Глибина кар’єру — 60-105 м. Навколо кар’єру розташовані три штучні пагорби — відвали порід. Для відходів сірчаного виробництва було побудовано три хвостосховища. Хвости представляють собою мелену сірчану руду, з якої видалена сірка. Вміст сірки у хвостах — 3-6%.
Коли сірка стала непотрібною і її видобуток припинили, Яворівський сірчаний кар’єр перетворився у ненажерливу прірву, що спустошувала державну казну. Кар’єр підтримували у стані сухої консервації, тобто продовжували викачувати воду з кар’єру та перекачувати стік річок. Це призвело до того, що мінералізовані води з кар’єру забруднювали транскордонні річки басейну Вісли; сірководень, що виділявся з кар’єрної води, забруднював атмосферу; відкачка води викликала утворення карстових порожнин, провали поверхні, руйнування будинків. 10 серпня 2001 року внаслідок відключення електропостачання розпочалося затоплення кар’єру. Науковці ВАТ „Інститут гірничо-хімічної промисловості” довели, що затоплення кар’єру не призведе до будь-яких негативних явищ. Тож виїмку почали затоплювати підземні води та атмосферні опади, а також річки Якша та Шкло. Вартість робіт склала 78 млн. доларів. Проект пройшов всебічну експертизу і був затверджений Кабінетом Міністрів України 24 лютого 2003 року.
Проект відновлення ландшафту має на меті перетворити порушені землі у рекреаційний комплекс, центром якого стане Яворівське озеро. Проблеми перетворення кар’єру в озеро неодноразово обговорювалися на громадських слуханнях, наукових конференціях.
Затоплення кар’єру закінчилося у грудні 2006 року. Площа акваторії озера — близько 7 кв. км, довжина берегової лінії — 12 км, найбільша глибина — 80 м. Вода в озері має підвищену мінералізацію. За своїм хімічним складом вона ідентична мінеральній воді „Надбужанська”, — стверджують науковці. Санітарний стан води відмінний. З часом, якщо озеро не забруднять, вода стане прісною, придатною навіть для питного водопостачання.
Проект „Яворівське озеро” передбачає створити 5 зон відпочинку.
Калуш — не Яворів
Домбровський кар’єр до болю нагадує ландшафт Яворівського сірчаного кар’єру. За словами заступника міського голови Василя Петріва, і проблеми у наших територій спільні. А науковці Гірхімпрому пропонують затопити територію Домбровського кар’єру і утворити тут солоне озеро. Проте є кілька проблем.
Перша. При піднятті рівня озера соляні розчини можуть потрапити у водоносний шар ґрунту, а відтак місто залишиться без питної води. Тому, якщо такий проект реалізовувати, то треба по всьому периметру кар’єру рити траншею, вистеляти її плівкою і засипати пульпою із глини. Тобто утворити ізоляцію, яка не дасть просочитися розсолам у водоносний шар ґрунту.
Друга — значна глибина кар’єру — дуже велика.
Третя. Нерозробленими залишаються 32 млн. куб. метрів цінної калійної руди. А списання цих запасів державою — надскладне питання: ніхто не хоче йти на такий крок.
Четверта. Мало затопити кар’єр. Треба створити інфраструктуру, тобто побудувати санаторії, створити зелені зони. Якраз із зеленими насадженнями буде проблема, адже ґрунти уже засолені на території 900 га, тобто треба буде проводити і їхнє відновлення.
— Наша ситуація схожа з яворівською, але там — сірчаний кар’єр, а сірка не так взаємодіє з водою, як солі, — каже Василь Петрів. — Тому у нас не буде прісного озера. Воно буде солоне. Тому обов’язково треба робити захист. Як на мене, спочатку треба вибрати 32 млн. куб. метрів руди, а потім говорити про проект рекреації. Але якщо ми не будемо вживати заходів, то кар’єр затопиться сам по собі і вже говорити про створення озера не буде сенсу: воно утвориться без будь-якого наукового підходу і розрахунків. Тобто потрібне стратегічне рішення: відновлювати калійне виробництво або утворювати рекреаційну зону.
Екологічна ситуація у районі діяльності калійного заводу дає обмаль підстав для фантазій. І обмаль часу. Атмосферні опади та підземні води підживлюють води на небезпечному хвостосховищі № 2 та Домбровському кар’єрі. Дренажні системи не в силі відкачувати усі ґрунтові води. Професор геології Едуард Кузьменко з Національного технічного університету нафти і газу впевнений: років за 20, а то й менше, кількість розсолів у хвостосховищі досягне свого піку, і так зване озеро вийде зі своїх берегів. Менш, ніж за десять років вдвічі збільшиться і кількість висококонцентрованих розсолів у Домбровському кар’єрі.
"Найкращий варіант — провести рекреаційні заходи. А цю воду викачувати і випаровувати, отримуючи сіль. Але такий проект надто дорогий, — каже Едуард Кузьменко. — Що буде, якщо озеро просто лишити у спокої? За рахунок дощів та підземних вод у кар’єр поступає щороку понад мільйон кубів води. Ніхто не може сказати, яка мінералізація води буде зверху через десятиліття".
Цілюща калуська ропа потребує дослідження
Директор ДП “Калійний завод” Ігор Корчинський попри те, що до ідеї перетворення кар’єру на курорт ставиться досить скептично, зазначає: калійну руду із Домбровського кар’єру ще недавно використовували у медичних цілях. “До нас приїжджали з Моршина та з однієї івано-франківської поліклініки і брали руду для приготування соляних ванн”, — твердить керівник.
А директор Державного НДІ галургії калушанин Іван Костів на власному прикладі доводить: купатися у „соленому озері” Калуша — корисно. Протягом тривалого часу він приймає соляні ванни, але привозить з собою і прісну воду, щоб сполоснутися після купання. Адже давно відомо про позитивний вплив на фізіологію людини солей калію та магнію, які якраз містяться у відходах калійного виробництва.
Небагатьом відомо, що колись наш калійний завод виготовляв бальнеологічні препарати, зокрема — морську сіль. „Наші розсоли не гірші за препарати Мертвого моря, — стверджує Іван Костів, — і, безумовно, кращі за закарпатські аналоги”.
Однак науковець стверджує: про затоплення Домбровського кар’єру розсолами і направлення сюди Сівки не може бути і мови.
— Солі впритул наблизилися до міського водозабору, — переконує науковець, — і є загроза значного погіршення якості питної води. Питна вода буде насичуватися органічними речовинами, а при хлоруванні будуть утворюватися отуйні хлорорганічні речовини. У підсолених водах розвиваються мікроводорості і змінюється тип води, що може сприяти поширенню алергічних захворювань. Крім того, вже незабаром сіль буде “повзти” по будинках міста, руйнуючи їх. Маємо уже зафіксовані випадки „засолених” будинків на вул. Долинській. Затоплення кар’єру — найлегший і найпростіший метод відтермінування проблеми кар’єру та хвостосховища. Але проблеми виникнуть згодом. Порівнювати наші проблеми із яворівськими — неприпустимо. У львів’ян ідеться про сірчані породи, які малорозчинні у воді, а у нас — про розчинні у воді солі.
Єдиний варіант вирішення проблем „калійного”, за словами Івана Костіва, — переробка розсолів. Вже нині виробництво 1 кг калійних добрив зрівнялося за вартістю з виробництвом 1 кг цукру. Тобто переробка розсолів має бути вигідною. А закиди про те, що, мовляв, в українських калійних добривах більше хлору, ніж у російських і білоруських (мовляв, після них треба вапнувати грунт, а це — додаткові витрати. — Авт.), взагалі нісенітниця. За словами Івана Костіва, вміст хлору у закордонних аналогах — понад 47%, тоді як у наших був не більше 25% через недосконалу технологію. А технічно можливо зробити добрива взагалі безхлорними.
За проектом, який був розроблений два роки тому, відновлення калійного виробництва коштувало б 500 млн. гривень.
Виступаючи категорично проти затоплення кар’єру, Іван Костів все ж бачить позитивне зерно у можливостях калуської ропи: можна виділити окрему невелику ділянку, на якій застосовувати бальнеологічні властивості калуських розсолів.
Юрій ТИМОЩУК"Вікна", 28.06.2008р.
