Цей страшний звір Ґендер

Слово «ґендер» за кілька останніх років міцно увійшло у лексикон практично усіх політиків, посадовців та службовців різних рівнів. В основному вони вживають його у словосполученнях «ґендерна політика» та «ґендерна рівність». Проте, часто більшість наших співгромадян навіть не уявляє собі, що це за такий страшний звір ґендер і яку таку страшну політику він провадить. Часто також поняття ґендеру плутають із поняттям статі. В чомусь ці поняття перегукуються, проте ґендер є відбитком соціальної статі людини, на відміну від біологічної.

Дискутуючи про ґендерну рівність, часто зачіпають і ледь не ототожнюють з нею поняття фемінізму та прав жінок. Проте, між ними ні в якому разі не можна ставити знак рівності. Ґендерну рівність, до якої прагнуть усі цивілізовані країни світу, варто розуміти лише як рівність представлення жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя.

В Україні на цю тему багато говорять, але найчастіше на тому справа і закінчується. Навіть те, що з 2005 року в нашій державі діє Закон «Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків», згідно якого усі підприємства повинні звітуватись про забезпечення цієї рівності, докорінно не змінює ситуацію.

Висловлювання про те, що жінки обмежені у якихось правах порівняно з чоловіками, є досить дискутивними. Ніхто не каже, що випадків надання переваги чоловікам немає. Вони є, проте якщо жінка чогось прагне, то вона цього обов’язково досягне. Бо, як казав колись один шанований професор, чого хоче жінка, того хоче Бог. Примітно, що професор був чоловіком.

Питання полягає не в закритті доступу в окремі сфери суспільного життя для жінок, в тому числі і в Україні та на Івано-Франківщині. Питання в бажанні жінок іти в ці сфери і щось робити. Аналізуючи суто статистичні дані щодо присутності жінок у владних структурах по області, можна з упевненістю сказати, що жінки у владі є. Проте, тут же зробити поправку – в основному на низових рівнях. Чому? А це вже питання не стільки допуску жінок до влади, скільки їхнього бажання туди іти.

Адже стереотип, що жінка насамперед повинна бути доброю господинею, дбайливою дружиною та люблячою матір’ю, який закладається з глибокого дитинства у голови більшості українських дівчаток, а вже потім професіоналом та фахівцем, начисто відбиває будь-які прагнення до здобуття певного соціального статусу, професійного та кар’єрного зростання. Тому в тих небагатьох випадках, коли жінці вдається поєднати перше і друге, неминуче виникає ряд внутрішніх протиріч.

Найкумедніше, що проблема ґендерної рівності в більшості випадків цікавить лише жінок. Чоловіки її просто не бачать чи не хочуть бачити. Це опосередковано підтверджує і той факт, що подискутувати на ґендерні теми минулого тижня у Івано-Франківську зібралися самі жінки. Єдиним чоловіком, присутнім того дня у прес-клубі, де обговорювалося це питання, був його голова. Хотілось би посміхнутись, проте посмішка чомусь виходить кислою…

Наталія Вінничук

"Станіславська газета", № 24 (26) від 19 червня 2008 року