Шостого червня відбулося перше засідання 21 сесії Івано-Франківської обласної ради. Адже попри те, що питань, як завжди, було багато (майже п’ятдесят), депутати облради мали своє бачення щодо процесу перебігу цієї сесії.
Цікаве почалося вже в перші хвилини. Такі депутати облради, як Романія Постолянюк та Олександр Сич були дещо не згідні з формуванням порядку денного, а це наче зовсім не входило в плани голови облради Ігоря Олійника. Відтак, формування порядку денного затяглося щонайменше на півгодини.
Врешті депутати досягли свого: Романія Постолянюк настояла на тому, щоб її питання внесли у порядок денний, а Олександр Сич вислухав відповіді на свої запитання вже під час формування порядку денного.
Далі було ще цікавіше: депутати вишикувалися у черзі біля мікрофонів і стали зачитувати свої депутатські запити. Першому пощастило Василю Добрянському, який говорив про садибу «Рея», а у запиті він задав кілька запитань, які стосуються садиби та її фінансування.
Говорив він 15 хвилин. Ігор Олійник оголосив усім у залі, що для інших депутатських запитів згідно з регламентом залишалося стільки ж — 15 хвилин… Депутат Ігор Гаврилюк мав кілька депутатських запитів, тому це, звісно ж, не зовсім сподобалося іншим депутатам. Хтось крикливо запитував: «У вас що, їх десять?», а хтось взагалі спитав, чи є у нього совість? На що Ігор Гаврилюк відповів, що совість у нього є, але він нікуди не піде, допоки не дасть всі свої п’ять депутатських запитів, що і зробив.
З-поміж інших депутатів активністю виділилися ще Богдан Борович та Ольга Бабій, які мали ще більше депутатських звернень, ніж їх попередник. Десь посередині запитів Б. Боровича депутати прийняли рішення проголосувати за те, щоб всі бажаючі дали всі свої депутатські запити, навіть незважаючи на те, що півгодини, які даються на них згідно з регламентом, вже минуло.
Відтак, стало доволі напружено. Як не хотіли цього ті депутати, які не мали депутатських запитів і поводяться на сесіях досить пасивно, рішення все ж було прийняте 61 голосом. Склалося враження, що депутатські звернення взагалі не цікавили більшу частину депутатів. Навіть якщо вони й голосували за цю пропозицію, то із залу постійно лунали вигуки: «Досить!», «Скільки можна того?», «А совість у вас є?» або «Нам що тут через вас сидіти до сьомої вечора?» і т. д.
Певне саме це цікавило більшість. Хто і скільки там сидітиме… Менше всього їх цікавило те, що ті депутати, які дають депутатські запити, взагалі‑то працюють з людьми. Це, на нашу думку, є чи не найважливішим з того всього, чим вони всі мали б займатися. А ті людські проблеми, про які депутати говорять у своїх запитах — це проблеми виборців, які, як правило, цікавлять всіх тільки перед виборами.
В Ігоря Олійника навіть склалося враження, що починаються вибори, а він про це й не знає. У нас, правда, склалося враження, що дисциплінарна «система», яку так вперто тримав у руках голова облради, починає давати збій і депутати раз у раз починають «відбиватися від рук». Що не зовсім входить в плани, принаймні часові, керівництва облради.
Голосування в облраді в більшості випадків є більш формальним, ніж суттєвим, але на якомусь етапі зненацька виявилося, що одну частину депутатів нема кому рахувати, бо хтось з членів лічильної комісії вийшов… Прийшлося хвилинку витратити і на те, щоб обрати заміну.
Тож депутатські запити тривали майже півтори години. Часу до обіду залишалося обмаль. Хтось йорзав на кріслі, хтось бавився мобільним телефоном, а хтось читав звіт голови облради, бо це питання було саме на черзі.
До звіту Ігоря Олійника були й запитання та зауваження. Він відповів, що завжди намагався знайти золоту середину і що негатив треба шукати тільки для того, щоб знайти вихід як зробити краще. Відтак перша частина засідання сесії облради завершилася тим, що заслухали лише одне питання.
Того дня депутати так і не розглянули всі питання, тому розгляд приблизно двадцятьох питань було перенесено на дев’яте червня. На другому засіданні, до речі, рішення прийняті були не всі, що зовсім не схоже на звичну ситуацію в облраді.
Тетяна Соболик"Репортер", від 12 червня 2008р.
