Цю людину дехто називає головним ідеологом російського православ'я. Диякон о.Андрій Кураєв - обличчя з телеящика, автор десятків книг і учасник сотень телепередач. У світі багато відомих співаків, письменників, журналістів та політиків. Але відомий богослов - це справді щось виняткове. Отець Андрій завітав до Чернівців разом із Юрієм Шевчуком та групою "ДДТ". Дев'ятого травня вони виступили на Соборній площі. Богослов - з проповіддю, Шевчук - з піснями. Втім, якраз знаменитого диякона у Чернівцях не так щоб впізнали. А хто впізнав, дещо засумнівався, чи не є тур "рукою Кремля". Я поговорив з о. Андрієм Кураєвим, і наша розмова, можливо, допоможе зрозуміти, що стоїть за потужним заходом 9 травня у Чернівцях - пропагандистська машина східного сусіда чи щире людське почуття. А якщо і не зможемо зробити висновок, напевне, то принаймні трохи більше познайомимося з тим, хто визначає настрої у велетенській конфесії, до якої належить і чимала частина наших земляків.
- Отець Андрій, ваш товариш по туру Юрій Шевчук - лютий борець із попсою. Йому дуже не подобається Кіркоров (він навіть бився з ним), Газманов тощо. Як ви ставитеся до попси, що для вас попса?
- Попса - це Поплавський. Ось квінтесенція попси. Розмальована фанера. Ні голосу, ні ідеї, ні таланту. Йде вливання грошей та інших ресурсів на розкручування фанерного виробу.
- Кажуть, він - позитивна добра людина...
- Він недобра людина хоча б тому, що експлуатує дітей, залежних від нього. Студенти, які роздягаються на підтанцьовку своєму ректорові, - це добре? Дивляться ж переважно не його, а підтанцьовку. Але навіть якщо він добра людина, яка любить свою маму, до чого тут публічність? Доброту не виставляють, гроші за неї не одержують. Все, що виставляє він напоказ - від музики до зовнішності - це бездарно. В інших попсовиків хоч щось своє є, у цього - нічого, крім посади й зв'язків. Тому це і є чиста формула попси.
- У релігії, на ваш погляд, є попса? У неї ті ж ознаки, що й у Поплавського - бездарність?
- Звичайно. Попса - це бездарність. І річ не в жанрі. Можливо, Шевчук буде мене сварити, але я і в поп-музиці зустрічаю талановиті пісні, мелодії, поетичні образи, гарний психологізм і талановитих виконавців. І на популярну мелодію можуть бути проспівані слова, що западають у душу не через ритм, а через свою точність, незвичайність, пронизливість. Але ж є ще й класики естради. Пісні Марка Бернеса або Майї Крісталінської - звичайно, не рок, але й попсою це ніяк не назвеш.
Отож у православ'ї особисту бездарність або попсовість, на щастя, легко приховати. Тому що людину майже не бачиш за рясою священика. Сам цей священик як людина може бути неглибокий і неталановитий. Але слова молитви, які я промовляю в храмі як священнослужитель, - це не мої слова, це не молитва, породжена моєю душею. Молитва, створена саме мною й мною озвучена, могла б зашкодити моїм парафіянам своєю очевидною неталановитістю. Однак я буду читати молитви зі служебника, а це будуть слова Іоанна Золотоустого й Василя Великого, Амбросія Медіоланського й Іоанна Дамаскіна. Отож найвищий рівень якості церковних молитов гарантується саме інерційністю Православ'я.
Знаючи цей зазор між словом Церкви й своїм власним словом, чимало наших священиків бояться виходити за межі храму й говорити від себе особисто, якщо під рукою нема "священної шпаргалки". У цьому разі багатство особистості або, навпаки, бідність стають очевидними. Іноді саме в порядку покаяння священик відмовляється від спілкування з журналістами або походу до школи. Це покаянне визнання: мені нема чого сказати.
І є справжні потоки релігійної попси. Це різні харизматичні секти, які проповідують порятунок через збагачення: "Бог любить тебе, тому він повинен дати тобі гроші, але спочатку ти дай свої гроші мені". Ось це стовідсоткова попса. Мер киян може багато розповісти про подібні проповіді свого африканського пастиря...
- В одному з ваших інтерв'ю прочитав, що дуже важливо, щоб люди знали границі. Коли визначено границі між державами, між ними не буде війни. Якщо священик йде в православні родини, а імам у мусульманські - вони дотримуються границь. Це буде умовою міжконфесійної згоди. Коли ви їхали із цим туром на Західну Україну, у вас не було відчуття, що ви порушили границю?
- Було. І тому я дуже вдячний цьому турові. Мені стало зрозуміло, що границі не такі глибокі, як здається. Коли десятитисячна молодіжна площа Львова реагує і на мої слова, і на пісні Шевчука так само, як жителі Києва або Донецька, Петербурга або Челябінська, - це радісно. До мене підходили люди й казали: "Нам дивно, чому про нас ширяться чутки, мовляв, якщо ми галичани, ми повинні з ненавистю ставитися до всього російського - це не так!".
Коли кілька років тому я читав лекцію у Львівському греко-католицькому університеті, люди пояснювали, чому вони уніати, по-різному: одні казали, що в москалів є православ'я, у поляків - католицизм, а українцям потрібна своя релігія. Інші говорили, що унія - це спосіб об'єднати православ'я й католицизм: ми хочемо бути загальноєвропейцями. Ось, швидше, люди другого, неконфліктного складу й відгукнулися на наш концерт.
- Що ви відчули, коли довідалися, що концерт "ДДТ" і ваш виступ у Івано-Франківську скасовано?
- Радість, звичайно. Публічна людина відчуває радість від інформаційного скандалу, тим більше такого, в якому вона виступає як жертва чужої дурості або нетерпимості. Величезна особиста подяка мерові Івано-Франківська за таку бурхливу рекламу.- Ви знаєте, у Чернівцях, де ми зараз перебуваємо, були свого часу дивовижні традиції. Коли, приміром, на Великдень йшов хресний хід, із синагог на знак поваги виходили рабини, у свою чергу, коли було велике іудейське або католицьке свято, віряни православної та інших конфесій, що були в місті, так само виявляли знаки поваги до чужого свята. Жили красиво, по-сусідськи. У той же час при спілкуванні з журналістами ви якось між іншим сказали, що не радите йти в католицьку церкву. Проте при цьому тур присвячений прекрасному почуттю дружби.
- "Nobless oblige". Посада зобов'язує. Все-таки я - не шоумен, не дипломат, не посол миру від єдиної або якоїсь іншої Росії. Я - богослов російської православної Церкви. І коли рокери, які можуть дозволити собі якісь необов'язкові, неточні богословські судження, звертаються до мене: Отче Андрію, ви згодні з нами?", то я змушений визнати, що межі богословських традицій все-таки існують.
Але коли ви мені розповідаєте про чернівецькі традиції, я аплодую цій буковинській терпимості й від щирого серця бажаю, щоб вона була не тільки в минулому.
- Але ви самі готові бути настільки ж терпимим?
- Привітати сусіда з його святом можу. Але ніколи не відмовлю собі і йому в задоволенні серйозної й розумної дискусії про наші релігії. Сам я завжди готовий до дискусії, зіставлення, критики релігійних поглядів і навіть святинь іншої людини. Але за двох жорстких умов. Перша: я й за ним визнаю аналогічне право стосовно мене й моєї віри. Друга: мені дуже важливо, щоб держава ніяк не реагувала на нашу суперечку. Інакше кажучи, щоб людина, що здасться державі або мені неправою, не була жодним чином репресована, покарана, утиснена.
- Поняття "попса" і "демократія", здається, лінгвістично пов'язані. Ідеалізація демократії як досконалого соціального устрою якось не в'яжеться з тим, що відбувається в наших країнах. Відчуття, що демократичний мундир налазить зі страшним тріском, не пасує з якихось причин. Іноді цей палкий шлях до демократії нагадує будівництво комунізму. Тоді все, зрештою, виявилося химерою. У стародавній Греції, де демократія народилася, її зовсім не вважали зразковим ладом, швидше, навпаки. Ваше ставлення до демократії?
- Я - не політолог, і тому дозволю собі погодитися з людиною, котра довше за мене над цим міркувала - Олександром Солженіциним. Він вважає, що демократія повинна народжуватися знизу, з рівня земства. Треба дати людям самоврядування у тому, що стосується їхнього двору, мікрорайону, міста. І в цьому сенсі українська влада зробила радикально антидемократичну штуку, коли вирішила, що голів місцевих адміністрацій варто призначати, а не вибирати. Коли Верховна Рада фактично знімає столичного мера, то це очевидна школа антидемократії.
У самій же ідеології демократії є один міф, що може її поховати. Це міф про рівність виборців. Проте вони ж не рівні! Не рівні їхня вдумливість, засвоєння інформації, здатність до аналізу, не можна порівняти ступінь їхньої відповідальності. Взагалі важко маніпулювати експертним співтовариством. Легше - незнайками, профанами. Тому чим ширше аудиторія - тим менша її здатність до змістовної дискусії й реакції. Згадаємо закони Паркінсона... Новонароджена демократія відразу стає заручником "хазяїв заводів, газет, пароплавів". Починається скуповування голосів, промивання мізків і т.д. Народ голосує не за концепції, а за фейси й іміджі... Ще одна проблема, народжена "загальним виборчим" , - це рівність голосів мігрантів і аборигенів. Якби Франція так само рішуче боролася проти того, щоб контрольний пакет її виборів опинився в руках арабських мігрантів, як країни Балтії з аналогічного приводу боролися проти росіян, доля Франції проглядалася б з більшим оптимізмом.
Я - за демократію з певним цензом. За якомога вищий віковий, а також освітній і майновий. Нехай голосують тільки сімейні домовласники. Вмієш відповідати за свій будинок, свою родину, виховав своїх дітей - тоді тобі можна довірити країну.
- Імовірно, приїжджаючи в цю частину країни, ви готувалися зустріти русофобів. Ваше послання русофобам Західної України?
- Я в шоці через те, що цього якраз не бачу. Навіть витівка івано-франківського мера - це не стільки русофобія, скільки відчайдушна спроба докричатися до Президента: мовляв, я ваш! Це спроба мера вирішити свої кар'єрні питання. Сумно, що за рахунок тих його виборців, які все-таки хотіли почути нас із Шевчуком.
В Інтернет-форумах бачу чимало заміток про те, що, мовляв, зараз ці москалі до нас приїдуть, і ми їх отут на частини розірвемо. Готові до такої долі, ми щоразу виходимо на площі західноукраїнських міст. І що бачимо? Ніяких закидів, ніякої злості. Добра зустріч і ще тепліше розставання. Просто деякі занадто заклопотані товариші занадто всерйоз вважають себе нац-уповноваженими... У мене вже був такий випадок. Рік тому мій приїзд у Калмикію супроводжувався висловленнями на місцевих форумах, що, мовляв, Кураєв - ворог буддизму й калмицького народу, його треба розстріляти, спалити тощо. Я про це розповів на прес-конференції. Це привернуло увагу ФСБ. І ось, коли я зараз знову приїхав у Калмикію, мені розповідає місцевий єпископ, що ФСБ провело перевірку. І серед цих горланів не було жодного калмика. Одна IP-адреса була з Казахстану, інша - з України.
- У Калмикії ви знову порушували "границі"?
- Я ж цього не приховую. Вважаю, що філософія - простір вільної дискусії й взаємної критики. Філософія взагалі народилася двічі. На площах-агорах у давньогрецьких містах як диспути професійних філософів. Такі диспути називалися агони. І аналогічно трохи пізніше в індійських містах народилася культура шраманських диспутів, де дискутували релігійні філософи. Філософія - це мова людини, котра заздалегідь знає, що з нею не погодяться. Тому шукає аргументів. І в цьому відмінність її мови від, наприклад, мови пророка. Тому я не розумію, чому ми повинні накладати вето на розвиток релігійної філософії, на її побутування.
Джерело: Релігійно-інформаційна служба України