Історія першого нормально записаного важкого альтернативного альбому на теренах Західної України сягає корінням швидше в літературну, аніж музичну столицю регіону - місто Івано-Франківськ, де в кінці 90-х зібрались хлопаки, почали грати «тіжолу музику» і назвали свою групу «Карна». До піку форми йшли досить довго, дорогою поміняли майже весь склад, і, що основне - вокаліста, який, окрім достойного голосу, ще й подобався дівчатам, на відміну від попереднього.
Надворі вже було літо 2002-го, коли після десятків виступів на різних місцевих майданчиках та тривалої роботи музиканти записали один із найбільш потужних синглів в історії західноукраїнського музичного процесу - «Ми будем разом», кліп на яку, а точніше не надто паскудно змонтований лайв, почало крутити місцеве ТБ. З того моменту слово «карна» у Франківську почали писати на парканах, а дівоча частина нефармалітету, за легендою, на паркових лавочках маркерами признавалася в коханні до вокаліста Льоші.
За рік команда остаточно укомплектовує склад та записує альбом «Летимо», закріплюючи його виступ феєричним, як свідчили друзі, виступом на фестивалі «Тарас Бульба 2003» в Дубно. Свою копію альбому я отримав тим архаїчним нині способом - на болванці CD-R, на якій навіть не було зазначено треків, всього лиш гурт, альбом, рік. На той час запис видавався дуже крутим, адже як не крути, важка платівка та ще й українською мовою не надто часто зустрічалася. Перший же риф із програмної композиції «Летимо» зривав дах і кидав в заціпеніння, але з часом погляд на альбом трохи змінився.
На момент літа 2003-го по всьому світу вже сотні разів прогриміли System of a Down з альбомом Toxicity, де важкий нью-метал в поєднанні з етно-елементами та концептуальним підходом створили штурмову машину до вершин всіх можливих чартів та юнацьких мізків. Музиканти «Карни» використали той же перевірений рецепт, лише трохи помилилися з концептуальними складовими, які у відповідних кількостях могли перетворити хорошу платівку в таку, про яку кажуть - «must have».
Альбом, як вже зазначено вище, стартує з програмного важкого та водночас дуже легкого настроєвого шлягера «Летимо», де проста юнацька лірика, заспівана з добрим енергетичним запалом, поміж гітарні запили дає добрячий стартовий копняк. Ефект псує лише той факт, що за пару треків буде майже ідентична композиція «Казка», слухати ті ж самі ходи вже стає просто нудно. Основний хіт «Ми будем разом» звучить майже одразу, важкий мєдляк в тексті якого інколи не надто правильно наголошені слова - безпрограшний варіант для захоплення вух потенційних слухачів. Три швидкі бронебійні бойовики правильно розкидані по альбому. І «Безнадійно хворий», і «Твій останній сон», і «Не бійся, ти моя», мають одного й того ж ліричного героя, який, переживаючи власне нерозділене лавсторі, не втримуючись, наспівує шалені воплі. Перша філігранно обіграна етно-тема з алюзіями на ранні роботи System of a Down, стовідсотково найкращий номер альбому - стьобна композиція «Про Стефана». Качова робота ритм-секції, гуцульські теми від гітариста та стьобно заспівана-начитана історія-скоромовка про якогось периферійного джанка-ексгібіціоніста зробила цю пісню вершиною платівки. Другим цінним пристосуванням архаїчного мелодичного духу до м'язів та скелету нью-металевого тіла став номер (так-так саме номер, там ще в кінці гупання в двері сільського виходка чути і коротку традиційну в таких випадках розмову) «Я не кохаю тебе», саме тут вперше на моїй пам'яті була вдало і правильно обіграна мелодія коломийки, то вже потім її пхали у всі можливі записи стільки разів, що розвинулася відраза.
А от пісню «Зіронька», найліричнішу роботу в творчості «Карни», таки треба було зробити фінальною, щоб враження важкого скрипучо-гортанного fade out перенести на весь альбом, але музиканти вирішили чомусь по-іншому.
Зараз гурт працює над новим альбомом, а їх останній сингл «Ті, що танцюють на голові» активно крутить головний альтернативний канал України «Enter Music». Теперішнє враження досить сумне, оскільки одноманітним сиквелом після п'ятирічної перерви важко когось здивувати. А повторити той ефект вже не вдасться, адже тоді «Карна» були щирі, по-молодечому амбітні, самовпевнені та безпосередні. Бо як ще можна охарактеризувати гурт, який сміливо випускає альбом, де вокаліст смачно лажає вже на початку другої хвилини стартової програмної композиції?
Андрій Андрушків для
ZAXID.NET
