"Дай, Андрію, знати, яку долю ждати"

Андрій — один із дванадцяти апостолів, який перший був покликаний Христом в його апостоли, тому в православній традиції й називається Первозваним.

За церковними легендами, святий Андрій Первозванний під час своєї останньої місійної подорожі проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів встановив хрест.

Літописець Нестор оповідає: ”Бачите гори ці, - сказав апостол своїм учням, - на цих горах засяє благодать Божа, і буде великий город і багато церков буде споруджено.” Віддавна окремі вчені виступали проти правдивості цього літописного оповідання, яке схоже на пізнішу вставку до літопису.

Але літописне оповідання про апостола Андрія, можливо, і має реальну історичну основу. Важливі свідчення на його користь зібрані Грецькою Церквою, яка вела суперництво за авторитет з Римською.

На противагу відомостям про заснування Західної Церкви апостолом Петром греки пильно досліджували біографію свого основоположника - апостола Андрія.

Ці дослідження свідчать, що апостол Андрій також проповідував Євангеліє в далекій варварській Скіфії. Найперше про це згадує батько церковної історії, єпископ Євсевій Памфил (помер у 340 році).

Цікавим є також оповідання ченця Епіфанія, який повідомляє, що апостол Андрій під час своєї третьої подорожі обійшов східне та північне узбережжя Чорного моря. Епіфаній твердить, що він сам побував у тих краях і скрізь вислуховував місцеві оповідання про апостола Андрія, на власні очі бачив церкви, хрести, образи св. Андрія, зібрав і записав імена учнів Андрія, що були першими єпископами церков, які заснував цей апостол.

До того, як церква почала відзначати Андрія, наші предки здавна цього дня відзначали своє народне свято, пов’язане з дохристиянською обрядовістю і магічними ритуалами, що мали переважно любовно-магічне та аграрно-магічне спрямування.

Деякі дослідники пов’язують свято Андрія з Ядреєм. У «Слові про ідолів» (ХІІ ст.) говориться про те, що дехто ще молиться «и Ядрею, и Обилухе, и скотну богу, и попутнику, и лесну богу, и спориням, и спеху».

Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час Пилипівського посту і не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію, не дали бажаних наслідків.

Згодом вечорниці на Катерини і Андрія, як і інші свята, все більше втрачали свою магічну функцію і перетворилися на своєрідну забаву і привід, щоб зібратися неодруженій молоді.

Одним із найбільш цікавих прийомів любовної магії приурочених до дня Андрія, було «засівання конопель». Пізно ввечорі, коли темно, дівчина набирала в пелену насіння коноплі (інколи льону, маку, тощо). Виходила за хату, сіяла на снігу і приспівувала:

Андрію, Андрію!
Конопельку сію;
Спідницею волочу,—
Заміж вийти хочу.

Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати і, коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо кожна зернина мала пару – добрий знак.

У засіванні конопель до початку XX ст. зберігалися деякі архаїчні риси. Так, у багатьох місцевостях дівчата сіяли коноплі роздягненими. За народним віруванням, голе тіло — важливий засіб чарівництва (згадаймо народне трактування демонологічних образів мавок і відьом).

У цей вечір дівчата намагалися побачити свого обранця в дзеркалі, узнати професію майбутнього чоловіка. Щоб це вгадати, дівчина посипала на долівку трохи пшениці, наливала в мисочку води і ставила люстерко. Коли все готове, впускала півня: якщо півень нап’ється води, чоловік буде п’яницею, клюне пшениці – буде господарем, а як гляне у люстерко – буде паничем або ледарем.

Бігали дівчата також до річки, набирали намулу з дна і приносили до хати. В хаті цей намул уважно розглядали: якщо там є шматочок заліза або цвях – чоловік буде ковалем, тріска – теслею, скло – склярем, шкіра – шевцем, пісок – мулярем, а якщо, крім землі, немає нічого, – хліборобом.

Особливе місце на Андрія займає обрядова гра «Калита» («Калета») , в якій брали участь дівчата і хлопці. Дівчата збиралися разом і пекли Калиту - великий круглий корж із білого борошна. Кожна дівчина повинна була взяти участь у приготуванні Калити. Тісто місили всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і до наймолодшої дівчинки. Посередині коржа робили дірку. В деяких етнографічних джерелах збереглися дані, що Калита, як правило, становила 35 см в діаметрі і 1,5 см товщини.

Солодке з медом тісто пекли в печі і запікали так, щоб важко було відкусити. Зверху Калету намащували медом. Для виготовлення Калети брали «непочату воду» або ж воду, настояну на пахучих травах, зокрема на любиcтку.

На вечорницях, коли збиралася молодь разом, Калету за допомогою стрічки підвішували до стволока посередині хати, а потім стрибали, щоб вкусити. Після Калети брали горнятко з медом, на дно якого клали перстень. Хлопець мав дістати той перстень губами, але так, щоб не вмочити власного носа. Вважалося, якщо хлопець дістане і носа не вмочить - ожениться і буде щасливим.

На Андрія дозволялись молодіжні бешкети, а парубкам прощалися усі їхні витівки. У тих батьків, які забороняли гуляти з ними своїм донькам, хлопці вночі могли зняти ворота чи розібрати паркан, забрати воза, плуга, борону тощо і позакидували їх на дах хати чи хліва або занести в інший бік села.

Такі забави не випадкові, етнографи вважають їх “ритуальними бешкетуваннями”, що колись символізували усунення перешкод на шляху до бажаного шлюбу. Отже вранці дехто із господарів знаходив свого воза на даху клуні, а від хат, де жили дівчата на виданні, з’являлись стежки до їхніх залицяльників, позначені буряковим квасом чи потрушені соломою.

В підготовці матеріалу було використано книги Олекси Воропая "Звичаї нашого народу" і В. К. Сапіги "Українські народні свята та звичаї"