«Канатоходці» — у царстві ляльок

До речі, це вже не перша презентація «Канатоходців» в обласному центрі — попередні відбулися в Тернополі, Львові, Одесі. Презентація в Івано-Франківську зібрала справді цікаву аудиторію слухачів і шанувальників творчості письменника. Які тільки питання не задавали йому журналісти, студенти, колеги-літератори і науковці, актори! Були навіть провокаційні, як-от: «Ваша проза автобіогафічна чи ви писали «від ліхтаря?», «як ви ставитесь до грошей і слави?», «які жінки вам не подобаються?» тощо. Письменник відповідав неординарно, з гідністю і щиро, а розпочав свій виступ з неопублікованого есея про бабусю Ганну, довівши присутнім, що його проза може бути не лише відсторонено аналітичною, але й автобіографічною. Власне, у «Канатоходцях» уже достатньо непрепарованої біографічності. «Біографії становитимуть основу моєї наступної книжки, — каже письменник, — адже я дедалі більше переконуюся в унікальності кожної людської душі».

«Канатоходець — це кожен із нас, — наче перегукується з письменником депутат міської ради Андрій Рязанцев. — Кожна людина йде канатом свого життя, балансуючи між здобутками і втратами, сумом і радістю, ненавистю й любов’ю...»

Назва книжки справді вдала, відзначають промовці. «Це жива, пульсуюча книга, яку не варто читати запоєм. Її треба смакувати, щоб отримати стартовий імпульс перед роботою», — радить ведучий вечора літературознавець зі Львова Ростислав Чопик. Слухацькій аудиторії імпонують глибокі лаконічні вислови письменника на кшталт: «література не може замінити життя — життя важливіше за літературу», «не слави потрібно шукати, а любові», «люди, в яких немає внутрішнього світла, порожні, як ляльки, і нецікаві»...

Не віриться, що книжка починалася з колонок-публікацій у київських, львівських та івано-франківських газетах. Правда, згодом ці публікації пройшли ретельний відбір, тож залишилися твори позачасові, які й утворили основу «Канатоходців».

«Книжка приречена бути успішною», — стверджує Ростислав Чопик. І додає: — Немає більше «колекціонера патологій» і «співця неврозів». Есеїст не може ховатись за спини літературних героїв. Такі, як він, мають за символ віри чесність з собою».