Муніципальний камерний хор Івано-Франківська «Галицькі передзвони» співали у шахтарській столиці

Прелюдією фестивалю став майстер-клас відомого українського хормейстера Лариси Бухонської з хором Донецького музучилища. А завершилося свято гімном «Співочого собору» — «Тихою молитвою» композитора Михаїла Шуха, автора ідеї фестивалю.

Нагадаємо, фестиваль засновано п’ять років тому. Організатори — Український культурно-просвітницький центр «Дружба» і управління культури Донецької ОДА. Проект мав об’єднати зусилля духовної та культурної еліти. Перший «Співочий собор» проходив у Святогірському чоловічому монастирі (нині — Святогірська Свято-Успенська лавра). «Для мене Святогір’я — одне з виняткових місць на землі, наче задумане Творцем, щоб відігрівати стомлені людські душі, — сказав М. Шух. — Я хотів би, щоб усі учасники та гості «Співочого собору» теж змогли зануритися в цю живодайну атмосферу, пройнятися піднесеною красою співочих голосів і назавжди зберегти ці натхненні миттєвості в найпотаємніших куточках душі».

За час існування фестивалю на схилах Сіверського Дінця виступили столичні хори «Київ» і «Хрещатик», Державна академічна чоловіча хорова капела ім. Ревуцького, жіночий хор Київського вищого музучилища ім. Глієра, хор Київської вищої духовної академії і семінарії, ансамбль давньоцерковного співу «Стрітення», жіночий хор Луганського коледжу мистецтв «Благовіст». «Співочий собор» — перший український фестиваль, офіційно зареєстрований та включений до бюлетеню Міжнародної федерації хорової музики. Цього року географія фестивалю розширилася: крім Донецька, виступи відбулися в Харкові, Кіровограді, Києві.

Яскравим і масовим видався «Парад хорів». Колективи з різних куточків області показували свою майстерність (за умовами, це мав бути спів а капела, без музичного супроводу»). А гості із Івано-Франківська проспівали літургію в храмі Покрови Пресвятої Богородиці в Донецьку — осередку греко-католицької церкви. До речі, учасники фестивалю відзначали, що спілкування з галичанами було корисним не лише з професійного боку. Гості із Західної України запам’яталися щирістю, вірою і скромністю. Так би мовити, «сценічний образ» не розходився з реальним.