CТАНІСЛАВСЬКЕ ДИВО ЗАКРУТИВ НОВИЙ РОМАН

Адже серед найвидатніших європейських митців вісімнадцятого століття немає скульптора більш загадкового. Тільки в останні десятиліття завдяки зусиллям шанувальників його творчості спадщина великого Майстра починає відкриватися.

Наскільки постать геніального скульптора Йоана Георга Пінзеля (за значенням для європейського мистецтва його порівнюють хіба що з Мікеланджело) є болісною проблемою для науковців, настільки ж ідеально пасує цей персонаж письменникам-белетристам. Адже Пінзель — це карт-бланш, чистий листок для літератури.

Загадковий майстер звідкись з´явився у Бучачі наприкінці 1740-х років. Після десяти років життя в Галичині від нього залишилося тільки кількасот шедевральних скульптур, церква Юра у Львові, ратуша в Бучачі, костели і церкви в Городенці, Монастирську, Бучачі, Годовиці, кількадесят учнів, які зберегли неповторний стиль майстра, і запис 1762 року про новий шлюб вдови Маріанни Пінзелевої у Бучачі. І все, більше нічого, простір для уяви.

Романом "Втеча майстра Пінзеля" Володимир Єшкілєв запропонував свою версію останніх місяців життя скульптора. Відомий ерудит, екзегет, філософ та інтерпретатор історії вибудував захопливу і міцно аргументовану фабулу, перетворивши Пінзеля на охоронця визначної реліквії тамплієрів і масонів.

Головною цінністю гостросюжетного роману Єшкілєва є, однак, не спроба пояснення справжнього Пінзеля, а створення барвистого тла барокового життя Галичини. Яскраві деталі відтворюють настрої, звичаї, манери і мораль того калейдоскопічного періоду нашої історії. Таємні організації, геніальні художники, мандрівні актори, наймані вбивці, лісові опришки, єврейські корчмарі, всесильні магнати, містерії, оргії, отрути, світові втікачі і їх переслідувачі... Всього цього було тоді вдосталь у Бучачі, Львові і Станиславові, історію яких неможливо прочитати відірвано від загальної історії континенту.

Книга видана видавництвом "Грані -Т" на замовлення організаторів проведення Року Іоанна Георга Пінзеля.

[hh]http://malakava.com.ua/search.php?searchtext=%BA%F8%EA%B3%EB%BA%E2[h][b]Єшкілєв Володимир Львович[/b][/h] - прозаїк, поет, есеїст. Його ще називають "Станіславське диво". Народився 23 травня 1965 р. у м. Івано-Франківську.

Після школи працював на ремонтно-механічному заводі помічником токаря, відтак електриком-наладником. Закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут ім. В. Стефаника (тепер - Прикарпатський університет ім. В. Стефаника) (1988).

У 1988-1998 рр. працював учителем історії і правознавства та викладачем (з 2001 р. - старшим викладачем) Економіко-правничого інституту у Чернівцях.

[b]З 1987 р. займається літературною працею.[/b]

З 1996 р. видає нерегулярний часопис "Плерома", а з 2001 р. - редактор літературного часопису "Потяг 76". Член Асоціації українських письменників. Живе в Івано-Франківську.

Володимир Єшкілєв - автор роману "Адепт", написаному у співавторстві з Олегом Гуцуляком (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997), книги прози "Візантійська фотографія" (Л.: Сполом, 2002), один з авторів проект-касети "Тетрархія" (Галич, 1995) (його твори вміщені під назвою "Парадокс Хомського: Оповідання, поезії") та спільної з Андрієм Пустогаровим збірки поезій "Диптих" (М.: Некоммерческая издательская группа Э. Ракитской ("ЗРА"), 2001), літературознавчого есе "Воццекургія Бет" (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, ипісогпиз, 1998); опубліковане також у книзі Іздрика "Воццек & Воццекургія", Львів: Кальварія, 2002), підручника "Історія релігії" (Снятин, 1992), низки цікавих оповідань, філософських есе і віршів, багатьох словникових гасел у глосарійному проекті "Четверга" (1992. - Ч.1 (3), упорядник глосарійного корпусу "Малої української енциклопедії актуальної літератури" (Плерома. - 1998. - Ч.З), автор концепції проекту "Імперія" журналу "Четвер" (1993. - Ч.4), консультант "Південного акценту" (Москва, 1999) та інших проектів. У львівському видавництві "Кальварія" підготовлено до друку окремою книгою роман Володимира "Пафос". Роман "Адепт" уперше опублікований у "Сучасності" (1995. - Ч.1, 2), а уривки з нового роману "Пафос" - у "ї" (2000. - Ч. 17), "Форма(р)ті" (2001. - 4.1) та "Кур´єрі Кривбасу" (2001. - Ч.142). Повісті друкувалися у журналах "Четвер" (1990. - Ч.2: "Гавані Сірту") та "Сучасність" (1996. - Ч.9: "Конспект відкритого уроку"). Мала проза Володимира оприлюднена у журналах "Перевал" (1993. - 4.1), "Четвер" (1993. - Ч.4; 1996. - Ч.7; 2000. - Ч.9; 2002. - Ч.15), "Кур´єр Кривбасу" (1995. - Ч.36; 1997. - Ч.87-90), "Плерома" (1996. - Ч.1-2) та ін. Його твори увійшли у хрестоматійний додаток "МУЕАЛ" (Плерома. - 1998. - Ч.З: оповідання "Місто термітів" та "Квадрати чорний та червоний"). Філософська есеїстика письменника опублікована у "Перевалі" (1992. - Ч.2: "Князь жаху"), "Четверзі" (1993. - Ч.4: "Знак Імперії" 1993. - Ч.5: "Герменевтика Росії" та ін.), "Плеромі" (1996. - Ч. 1-2: "Делоський нирець" 1998. - Ч.З: "Повернення деміургів"), "Кальміюс" (2000. - Ч.3-4: "Людина без титула"), а літературознавчі статті - у часописах "Література плюс" (1999. - Ч.9-10), "Критика" (2000. - Ч.5) та "Форма(р)т) (2001. - Ч.1, 2). Письменник має великий потяг до розігрування можливого канону сучасної літератури та різноманітних "інтелектуальних" провокацій у літературному процесі. У прозі Володимира Єшкілєва передовсім приваблює філософський струмінь і намагання означити таємницю символів і знаків. У цьому плані особливо цікавими є його філософсько-історичний роман "Адепт", написаний у співавторстві з Олегом Гуцуляком, та останні оповідання, зокрема "Пластилінова рушниця, пластиліновий птах" (Четвер. - 2000. - 4.9). Якщо у його ранніх оповіданнях ще був помітний вплив Хорхе Луїса Борхеса, то останні твори засвідчили про якісно новий рівень Єшкілєва-прозаїка: у його прозі вже переважає власний художній світ. Однак найбільшу увагу критики передовсім привернув концептуальний проект Володимира Єшкілєва "Повернення деміургів" - "Мала українська енциклопедія актуальної літератури" (Плерома. - 1998. - Ч.З), яка є, незважаючи на багато суперечливих трактувань автора, кардинально новим поглядом на саму літературу й активно спонукає до пошуку нових шляхів її подальшого розвитку. Володимир є також ідеологом т. зв. "станіславського феномена". Оповідання "Вічне повернення" та "Квадрати чорний та червоний" вперше надруковано у проект-касеті "Тетрархія" (Галич, 1995). Останнє було також уміщене того ж 1995 р. і в журналі "Кур´єр Кривбасу" (ч.Зб). Література: Семків Р., Матвіенко С. Тіні забутих фреймів // Критика. - 1998. - Ч.12; Ботанова К. Нестерпна повнота буття // Література плюс. - 1999. - Ч.5-6; Бондар-Терещенко І. Феномен чи шовінізм // Література плюс. - 1999. - Ч.11-12; Неборак В. Станція "Повернення деміургів" // Четвер. - 2000. - Ч.9; Бойченко А., Пендерецька О. Між твором і текстом: Нестерпна пластиліновість буття // Четвер. - 2000. - Ч.11; Ока-ра А. Туга за алхімією. Літературна в пошуках метафізики // Кур´єр Кривбасу. - 2000. - Ч. 129 (Серп.); КоштичД Книга розрізнення // Кальміюс. - 2001. - Ч.3-4 та ін. Бібліографічні відомості та примітки В.Габора, Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстика кінця ХХ століття, Львів:ЛА "Піраміда", 2002.