Розподілювач
робіт цеху №4 державного підприємства ВО «Карпати» Василь Гринів протягом
2015-2016 років служив у зоні АТО у складі 24 бригади (зенітно-ракетний
артилерійський дивізіон). Попри те, що у нього були проблеми зі здоров’ям,
чоловік все ж потрапив на фронт. Каже, що йому ставили діагноз «мікроінфаркт»,
але документи десь загубилися, тому від повістки військкомату, яку принесли на
роботу у горохолинську школу, не відмовився.
«Не тікав від
військкомату, не переховувався. Так вийшло, що на війну пішов у 44 роки. І не
шкодую», - відзначає Василь Гринів.
Кістки хрустять,
а я – солдат
Хлопці сміються а я не здаюся,
Я суперсолдат, мені – мені сорок п’ять.
А комусь ще більше, а комусь ще гірше,
Але ж всі здорові на всі сто і п’ять…
А у барі гуляють, жінок зачіпають
Курять травичку, стриптиз не минають.
Вони ж інваліди на всі сто і п’ять…
(«Воєнкомат», Василь Гринів).
Каже, що на
фронті було багато таких як він чоловіків, які попри вік та здоров’я пішли
захищати Україну від російської агресії.
«Пам’ятаю
старшого чоловіка із Запоріжжя, з сивим оселедцем, йому було за 60, і він
добровольцем пішов на фронт», - розповідає Василь Гринів.
Правда, за його
словами, на жаль, в зоні проведення АТО не всі сприймали українських військових
та добровольців, як визволителів. Були і такі, котрі, піддавшись російській
пропаганді, вважали їх «укропами».
«Одного разу ми
поверталися із позиції і біля сільського магазину, побачили жінку, яка випивала
з іншими чоловіками. Вона до нас підійшла і почала скаржитися, що от вона
бідує, а ми, військові, жируємо, і нас кожного дня годують ковбасою. От про що
вона говорила? Звісно, була ковбаса на Пасху, якщо волонтери привозили, а так,
була звичайна солдатська їжа, до якої багато хто не звик», - розповідає Василь
Гринів.
«Чеченці – братья»,
їх шанують,
Хоч землю їх вони
плюндрують.
Жінок, дівчат
вони ґвалтують,
А люди їх за це
цінують.
До нас УКРОПів,
як до звіра,
Що вкрав у них
дитя з подвір’я,
В серцях
ненависть, недовіра
За те, що
захищаєм їм подвір’я.
(«УКРОП», Василь
Гринів).
Проте, каже Василь,
на Сході вони зустрічали і тих, хто підтримував військових і щиро бажав їм
перемоги. Зустрічали навіть бабусь-дідусів, які, як виявилося, були родом із
Прикарпаття.
Василь Гринів
розповідає, що дуже часто, коли їхали на позицію, він «на коліні» робив замітки
про те, що болить, аби потім написати вірш. Бувало, що до заміток повертався
через кілька тижнів чи місяць і тоді складав їх у віршові рядки.
Зійшла зоря в
вечірнім небі,
Навколо тихо – ні
душі
І тільки чути
позивні:
-
«Киргиз»
- «Паміра» визиває
-
Я на
прийомі, що у вас?
-
Чотири,
п’ять і ноль – все тихо
-
«Памір»
прийняв, плюс все гаразд.
А тут «Якут» не
забарився,
Відзвітувався й
притаївся.
Та погляд свій до
неба звів
І безпілотника
уздрів.
За словами Василя
Гриніва, Україна обов’язково переможе, бо на її захисті стоять справжні
патріоти!
