Журналіст Михайло
Андрійович для «Малакави»:
«За два тижні
активної фази протесаної акції «перекриття дороги в Делятині» мені неодноразово
доводилося мати дискусії з представниками ініціативної групи. Доходило до того,
що в переписці отримував своєрідну «чорну мітку» - мовляв, у «березунів» руки
довгі». Справа в тім, що моє висвітлення ситуації припало не до вподоби обидвом
сторонам протистояння – як самим протестувальникам, так і владі.
Попередньо бажав
би помилитися в своїх прогнозах – та, на жаль, сталося те, що передбачав -
«бурхливе виверження вулкану народного гніву раптово припинилося». Влада
вдалася до тактики затягування часу та вимотування сил – саме цим способом
вдалося вгамувати спротив, перевести його поступово в більш пасивну фазу. Таким
чином, вигравши час, влада отримала можливість приступити до наступної фази
втихомирення – індивідуального опрацювання осіб з кола громадських активістів.
Методів для цього є немало – від перевірки бізнесу чи права отримання субсидій
до «копирсання» в давніх гріхах.
Наскільки відомо,
першим під цю «пацифікацію» потрапив отець Микола Мединський. Церковна влада
явно дала йому зрозуміти, що духівнику негоже так активно втручатися в справи
суєти мирської. Тим більше, що авторитет капелана на протязі кількох днів зріс
досить значно – зрозуміло, що могли знайтися й такі (як державні діячі так і
релігійні), кому це явно не до вподоби. Чи мала місце усна бесіда, чи письмовий
декрет – та своєрідна догана все таки винесена. Прописна істина «Всяка влада
від Бога!» актуальна й по нині – не один замислюється перед тим, як йти в
супереч їй.
В той же час, від
влади народ очікує виконання даних обіцянок…»