Журналіст Михайло
Андрійович для «Малакави»:
«Особисто для
мене відносини з представниками польського народу складалися по-різному,
здебільшого позитивно. В 1991 сусіди по купе заступилися за нас кількох
українців – навіть вибачилися «мовляв, то мазури вас хотіли кривдити, не
думайте, що всі поляки такі».
В 1998 році
довелося «повоювати» з Міністерством оборони Польщі. Мій дідусь, українець по
національності, воював у Войську Польському на початку 1-ї світової війни –
довелося добиватися визнання його комбатантом. Хоча були пропущені терміни –
польська сторона з розумінням поставилася до вирішення питання. Дідусь отримав
посвідчення та матеріальну виплату до кінця свого віку. Мав отримати й орден
якийсь – та не встиг, нагорода загубилася в посольстві.
Моя мати по цій
причині без жодних проблем отримала «карту поляка» - в Польському консульстві в
Львові її навіть ставили в приклад тим, котрі плуталися у своєму польському
родоводі. По ідеї, мені нині не становить проблеми вчинити так само – не
потрібно переплачувати сотні-тисячі за «віднайдення історичних доказів» в
архівних установах. Якщо спитають за Степана Бандеру – відповім так, як оцінюю
ситуацію зі своєї точки зору.
Після обрання на
посаду міського голови з поляками довелося зустрічатися зчаста. В місті Наролі
навіть стався інцидент, коли на вечері посол польського сейму розійшовся до
того, що спробував аргументувати свої націоналістичні погляди кулаками та
маніпулюючи мисливським ножем. Присутні на гостині начальник поліції та інші
його в момент втихомирили та вибачилися за інцидент.
В один час на
теренах Івано-Франківської області куратором українсько-польської співпраці був
Едвард (Роман) Водичко. Людина була вхожа до владних кабінетів обласних
адміністрації та АПУ. Дещо пізніше виявилося те, що пан Водичко полковник
Польської служби безпеки у відставці, у свій час закінчив Вищу школу КГБ імені
Фелікса Дзержинського. Наскільки відомо, саме на той час в м. Коломиї Службою
безпеки України була розкрита польська резидентура – два офіцери, які працювали
під прикриттям монарших сутан, були депортовані з України.
Згаданий вище
Едвард Водичко розповів мені немало історій, дещо й про Волинські події 1943 р.
Наскільки я зрозумів, він походив родом з Волині, його родичі зазнали репресій
як в під час трагедії, так і в ході операція «Вісла». В той же час, цей
полковник не особливо пробував акцентувати мою увагу на «звірствах бандерівців»
- казав, що й поляки з радянськими партизанами там теж причетні були».