Громадський
активіст Михайло Андрійович для «Малакави»:
«Українське
суспільство явно не готове до боротьби з корупцією. Практично кожен «викритий
корупціонер» водночас перетворюється в «заручника системи» - хоча попередньо
про нього могли бути вкрай негативні відгуки.
«Вимагав 12 тисяч
– має внести за себе заставу в 400 тисяч! Де справедливість?» - такі розмови
нині можна почути навколо обговорення випадку затримання на вимаганні
неправомірної вигоди керівника держлісгоспу на Надвірнянщині. «Йому з того
залишався мізер – все передавалося «на верхи»… попадається дрібна рибка –
головні корупціонери сидять у владі»…порівняно із своїм попередником, він
нормальний хлопець…депутатом кілька разів люди його обирали… за заслуги
почесними грамотами його влада нагороджувала… та подивіться, що коїться в
сусідньому агролісгоспі…
Годі перерахувати
подібні епітети. Зрозуміло, що до справи їх не «підшиєш» - та враження так, що
дай лиш клич – і враз громада погодиться взяти на поруки…
У страху, як то
кажуть, очі великі. Особливо це стосується питання вилучення так званої «чорної
бухгалтерії» - чимало таких нині може знайтися, котрі, завдяки її
«розшифровці», можуть опинитися фігурантами справи. Прогресивно налаштована
частина громадськості припускається думки, що прецедент мав би схаменути
районну владу та скерувати її на шлях протидії корупції. На нині є підстави
вважати, що робиться це лише формально «на папері». Обов’язки за «боротьбу з
корупцією» покладаються на осіб, котрі попередньо самі були фігурантами гучних
кримінальних проваджень по фактах корупційних діянь. Та після «визнання вини та
щирого каяття» знову поверталися на посади…»
