На шляху до
народного сепаратизму: як Медведчук завойовує Західну Україну
Заклик до
народовладдя - це або популізм, або сепаратизм. У першому випадку віддати владу
народу обіцяють політики, котрі бажають отримати симпатію частини суспільства
(на Майдані, на виборах або де-небудь ще). Державу в такому випадку, обіцяють
залишити, але за умови, що громадяни отримають більше можливостей на неї
впливати. У другому випадку народовладдя - це заклик до заміни державної влади
повністю чи в окремій її частині владою народу. Саме цей варіант зараз
реалізується в Україні на прикладі так званих народних громад. Але реалізують
його аж ніяк не місцеві анархісти або інші радикали, а самі громадяни під
впливом російської пропаганди.
«В Україні немає держави», - заявив днями прем'єр
Російської Федерації Дмитро Медведєв. Нічого нового, подумав український
обиватель. Позиція російської влади в питанні української державності не
змінювалася з часів Богдана Хмельницького. Але, якщо в головах російських
політиків України як держави вже немає, то в реальності над цим ще варто попрацювати.
Не обов'язково, щоб держави не було взагалі, достатньо, щоб вона втратило
частину своїх життєво важливих функцій. Для цього, спочатку придумали план
федералізації України, а потім і особливий статус Донбасу. Мета одна - зробити
так, щоб Україна втратила таку ознаку держави, як верховенство влади. Мовляв,
Київ може робити вигляд, що приймає рішення, але Донбас житиме за своїми
правилами. Але федералізація, як і особливий статус Донбасу, провалилася. Тепер
на черзі новий план, а саме народні
громади, але мова вже не про Донбас, а про всю Україну.
Від «народних республік» до «народних
громад»
Що спільного у народних громад, які видають ліцензії
народним підприємцям, які не платять податки Україні, з «ДНР» і «ЛНР»?
По-перше, обидві структури вважають українську владу
незаконною. «ДНР» і «ЛНР» посилаються на те, що влада в Києві була захоплена
насильницьким шляхом хунтою, а народні громади відмовляються підкорятися
будь-яким законам України, крім Конституції (детальніше про це пізніше).
По-друге, обидві структури створили свої органи влади, паралельні державним,
перейнявши частину їх функцій. «ДНР», «ЛНР» мають свої парламент і уряд, а у
народних громад є центри з видачі ліцензій на підприємницьку діяльність.
По-третє, як «ДНР», «ЛНР», так і народні громади апелюють до поняття «народ». З
одного боку, є погана корумпована держава, а з іншого - мудрий народ, інтереси
якого і представляють «республіки» і громади.
Те, що народні громади так схожі на «ДНР» і «ЛНР», не
випадково. Адже обидві структури створені на замовлення Російської Федерації. І
якщо з «республіками» все і так зрозуміло, то народні громади залишаються
багато в чому темною конячкою. Про їх сепаратистське підґрунтя почали говорити
лише в останній місяць. Віце-прем'єр-міністр, глава Мінрегіонбуду Геннадій
Зубко так прокоментував створення народних громад на Західній Україні: «Те, що зараз відбувається на сході, на
території Донецької та Луганської областей, - це лише вершина айсберга. А весь
айсберг знаходиться внизу, всередині країни. Російські спецслужби ведуть шалену
війну сьогодні, щоб не допустити будь-яких змін в Україні, в тому числі і по
децентралізації. Пан Медведчук, кум Путіна, має сформовану команду, з якою
їздить по західних областях України. Реєструє окремі громади як юридичні особи
і таким чином заважає нашій роботі в частині змін в державі».
Згадка про Медведчука тут навряд чи випадкова, адже
його по праву можна вважати одним з ідеологів народовладдя в Україні. У
2013-2014 роках рух «Український вибір», ініціатором якого є Медведчук, проводив
активну кампанію з популяризації ідей народовладдя в Україні. Гасло «країною
керуєш ТИ» стало візитною карткою тієї кампанії. Виникли і такі народні
ініціативи, як Всенародний земельний фонд (для реалізації конституційного права
народу на землю), і навіть був розроблений законопроект про референдуми за
народною ініціативою.
На сайті «Українського вибору» можна прочитати
наступне: «У нас проблема виключно у
відсутності власника - територіальних громад і народної держави ... Тому, в
першу чергу, необхідно самоорганізовуватися і, залишивши позаду другорядні
чвари, об'єднуватися для оформлення свого первинного права власності на державу
та її землі через територіальні громади (!). Громадянин - власник землі, майна
і бюджету держави в монополізованій бюрократією системі ... Сьогодні ми ставимо
питання не реєстрації (це само собою зрозуміло), а отримання права власності на
майно, землю, надра, фінанси. Ми за фактом повинні стати юридичною особою
приватного права, оскільки навіть в нинішньому тексті Конституція України нам
це дозволяє ... Сьогодні історія знову робить поворот, коли «Ідеєю повинні
опанувати маси» і «З іскри займеться полум'я». Тобто, як мінімум 10% населення міста повинні перейнятися необхідністю
створення і належного оформлення територіальної громади міста ... І першочерговим
завданням нашого об'єднання громадських організацій на сьогодні є вироблення
загальних здорових принципів об'єднання людей для координації і допомоги в
юридичному оформленні територіальних громад міста і області».
До речі, цей запис зроблений в розпал Майдану, 16
лютого 2014 року, в день, коли було прийнято «диктаторські закони».
Саме такий підхід реалізується зараз в Україні шляхом
створення народних територіальних громад. Їх задумали ще до Майдану, перші
кроки були зроблені після початку війни на Донбасі, а зараз процес вступив в
активну фазу. Народні громади - це свого роду держава в державі. Курує їх
діяльність організація під назвою «Безпосередня влада народу України». На
сторінках організації в соцмережах можна дізнатися про нещодавно створені
народні громади (у Львові, Тернополі, Хмельницькому, Івано-Франківську, Сумах,
Полтаві), а також про подвиги першої такої громади в Слов'янську, яка, згідно з
відео, героїчно відбивалася від фашистської хунти. Якщо вірити сайту
організації, то в Україні вже близько 200 народних громад, найбільше - на
Заході.
Паралельна реальність
Народні громади змушують громадян повірити в те, що в
принципі неможливо. Улюблений метод маніпуляції агітаторів створення громад -
це відсилання до прямих норм Конституції.
Мовляв, є стаття 13 Основного Закону, згідно з якою
земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси на
території України належать виключно українському народові, а не якійсь державі.
Чи означає це, що будь-який представник українського народу може самовільно
копати бурштин, вирубувати дуби або виловлювати форель? Для народних громад,
схоже, значить. Не дарма в селах на Хмельниччині вже існують «народні озера», в
яких плаває така ж «народна риба».
Типовою є ситуація, коли народні громади цілком
серйозно заявляють про те, що вся земля в селі належить його жителям і сільрада
не має ніякого права нею розпоряджатися, або, що податкова інспекція не має
ніякого права перевіряти народних підприємців, оскільки вони не фізичні особи,
а (цитую) - люди. При цьому, вони посилаються на статтю 3 Конституції України, згідно
якої саме людина є найвищою соціальною цінністю, а не якась там фізична особа.
У цьому вся логіка народних громад і в той же час їх абсурдність, введення в
оману громадян шляхом пересмикування термінів та окремих фраз у законодавстві.
Зробити що-небудь народним - значить заявити про те,
що воно одночасно належить всім, але в той же час - нікому. Це добре працює в
агітації, але погано в реалізації. З часів української революції 1917 року
більшовики шукали підтримки у селян, обіцяючи повернути всю землю народу. Коли
ж вони прийшли до влади, народ отримав доступ до землі лише у вигляді роботи в
колгоспах.
Але якщо повернутися до Конституції України, то
насправді стаття 13 вказує на те, що оскільки земля, її надра, повітря, водні
та інші ресурси належать народу, то кожен має право ними користуватися. Народ є
«об'єктом права володіння», а суб'єктами вже є держава, органи місцевого
самоврядування, громадяни, юридичні особи. І якщо бути уважними, то в тій же
статті 13 зазначено, що користуватися ресурсами потрібно на підставі закону, і
навіть зроблено нагадування про те, що власність зобов'язує.
Про чудовий новий світ
Щоб зрозуміти абсурдність самої ідеї народних громад,
порівняємо їх з чимось подібним до них, наприклад, з віртуальними державами.
Віртуальними вони названі, тому що створюють якісь атрибути державності
(територія, органи влади), але при цьому державами не є. Наприклад, князівство
Сіленд, розташоване на морській платформі в 10 милях від Великобританії. Його
творець, відставний майор британської армії Педді Роєм Бейтс, проголосив себе монархом
Сіленд, придумав прапор, гімн і навіть подбав про Конституцію. При цьому
територія князівства не виходить за межі платформи, довжина якої 30 м і ширина
- 10 м.
А тепер порівняємо Сіленд майора Бейтса з українським
селом Сасів Львівської області. Тут в кінці лютого 2016 року за ініціативою
одного з депутатів районної ради було проведено збори, на яких прийнято рішення
створити народну громаду села. Сам же депутат став главою громади. Але проблема
в тому, що територіальна громада села вже існує і її інтереси представляє
законно обрана сільська рада.
Різниця між народними общинами і віртуальними
державами лише в тому, що останні - це завжди свого роду жарт, плід фантазії їх
творців. Вони не представляють ніякої загрози, тому на них вкрай рідко серйозно
реагують. Великобританія спробувала повернути під свій контроль
самопроголошений Сіленд, направивши до платформи морський патруль, але після
того як Бейтс почав відстрілюватися, вирішила залишити майора в спокої.
Розділяй і володарюй
Частина українських громадян дійсно готові повірити в
ту реальність, яку їм пропонують народні громади. Наприклад, в Хмельницькому
вже близько 200 народних підприємців, ніхто ж не думатиме, що їх спеціально
завезли з Росії? А таких по всій країні вже навіть і не сотні.
Місцевим підприємцям співпраця з народними громадами
вигідна, адже податки там майже не збирають. «Заробив 10 000 грн, віддав 100
грн», - розповідає власник народного підприємства в Хмельницькому Дмитро. Та й
контролю ніякого. І все це на тлі корумпованості українських органів:
податкової, санстанції та інших. За фактом, чим більше у громадян невдоволення
роботою української влади - тим популярніші ідеї народних громад.
Сенс затії з народними громадами полягає в тому, щоб
громадяни засумнівалися у легітимності української влади. Наприклад, буде в
селі дві сільські ради та два голови (як в селі Сасів) - і вже простому
обивателю потрібно розбиратися, хто правий, а хто дурень. У разі народних
громад мова, очевидно, не йде про збройний сепаратизм. Ніхто ж не вірить, що
сотні підприємців або одне із сіл Західної України підніме бунт проти держави
Україна? Але ідея в тому, що цього навіть і не потрібно, щоб країна почала
тріщати по швах.
Народні громади поки не зіграли на повну силу, але
недооцінювати їх не варто. Рік тому вся ця ідея здавалася безглуздим жартом, а
тепер ситуацію з народними громадами коментує міністр. Зрештою, «ДНР» і «ЛНР»
теж спочатку мало хто сприймав всерйоз.
За
матеріалами сайту «Антікор»
