До ведення
інформаційної війни проти України Російська Федерація підходить системно. Окрім
різних форм масового бомбування населення через різні засоби масової інформації
та Інтернет-простір, очевидні прояви інформаційного терору Кремля в окупованій
частині України в освітній сфері.
Якщо в
інформаційному просторі (сьогодні про це більшою мірою говорили) головним
засобом впливу на старше покоління є телебачення, то для молоді – Інтернет,
учнівські класи і студентські аудиторії. Якби більше людей стежили за
тенденціями в освіті, то ця мета стала б очевидною ще у 2010 році. Йдеться про
поширення кліше, яке характерне для досвітньої моделі Російської Федерації:
немає багатовекторних думок і різних підходів, є єдина «правильна» точка зору,
використовується один підручник з одного предмету.
Зрозуміло,
що інформаційна війна в освіті – це не війна за ті чи інші тексти у
підручниках, адже вони більшою мірою є ресурсами. Це війна за вплив на молоде
покоління.
Всі предмети,
пов’язані з Україною, у Криму та на окупованій частині Донбасу ліквідували. А
от підручники для Криму надрукували новенькі – російські. Ніде в Росії нових
підручників немає, а от у Криму – нові. Зі всіх предметів. У підручниках з
історії була надрукована інформація про Україну тільки щодо «антидержавного,
антиконституційного перевороту». Що сталося з українськими підручниками – невідомо.
В окремих
школах Луганської області учні початкових класів навчалися по російських букварях
ще з 2010 року, де вказано: «Наша родина – Россия матушка». При тому, що
установи освіти були повністю забезпечені українськими підручниками.
2010-2013
роки – це, в термінології Другої світової війни, вже був «переддень»,
підготовка Росії до війни. Росіяни, маючи потужні фінанси, активно засилали
своїх людей в освітньо-експертне середовище в Україні. Усе це мало глобальну
мету – насадити в Україні змавповану з російської модель освіти. Так, було
перервано за рік до завершення перехід української школи на 12-річну структуру.
Її знову повернули до 11-річного терміну навчання, які досі існує тільки в
Росії й Білорусі; інших країн з 11-річною
шкільною освітою на сьогодні в Європі не існує.
Із
навчальних програм та підручників були буквально вирізані теми про Голодомор,
українсько-російські війни в історичному контексті, битву під Крутами,
Помаранчеву революцію, діячів українського політичного і культурного
відродження. І це не було освітньою контрреформацією – це була політика в
найбільш примітивному вигляді. Чиновники, які впливали на даний процес, чудово
розуміли, що, до прикладу, переписування хімічних реакцій або алгебраїчних
формул політичного зиску не отримає, а спотворення змісту гуманітарних
предметів дає світоглядний ефект – той,
який Росія планувала.
Також
робилися спроби насадити в Україні спільний, так званий, підручник історії
разом з Російською Федерацією. І тільки достатньо нечисленний, але гучний опір
експертного середовища, українських істориків і декількох сміливих педагогів,
власне, ці плани зірвали. Тому проросійські пропагандисти обмежились нікчемною
брошуркою.
Так само
було протягнуто без громадської експертизи Концепцію літературної освіти, котра
чітко була виписана за лекалами «руського міра». Прямим текстом було написано,
що провідною світовою літературою є російська. Всі інші літератури – більш або
менш вдалі, залежно від того, наскільки вони відповідають «кращим зразкам
російської літератури». У відповідності до цієї концепції мали бути переписані
всі шкільні програми і підручники.
Однак, в світлі
останніх подій громадяни з різних регіонів України, в тому числі, перебуваючих
під впливом російської пропаганди, все більше переконуються в необхідності визнання
нашої національності, толерантного відношення один до одного заради збереження
незалежності та цілісності країни. Безперечно, правильно зрозуміти історичне
місце та значення України та її громадян як окремої частини слов’янських
народів допоможе патріотичне виховання молоді та якісна освіта.
