Бог покарав людей двічі – хворобами та медичними профілактичними оглядами. Якщо з хворобами все зрозуміло – це кара за гріхи такі як жадоба, захланність, заздрість, ненависть тощо, то з профоглядами не все так однозначно. Принаймні в Івано-Франківських медичних закладах. Найбільша кара наших мешканців – з численних їхніх скарг – медичні комісії та профілактичні огляди. Це замкнуте коло ходіння по муках, цей марафон та виживання, ця безкінечна дистанція між санепідстанцією та поліклінікою… Аби отримати це тавро строком на один рік - тобто печатку про допуск до роботи в медичній книжці - потрібно власними очима, ногами, серцем тощо відчути як воно – побувати в пеклі. Довгі черги, тривале стояння під кабінетами, хамське, зверхнє ставлення медичного персоналу, натякання на головну винагороду – гроші – ось який він – шлях чесної людини до істини. А де ж та істина, запитаєте ви? Вона в обідах, чаюваннях, смакуваннях здоби та пліток, таких собі перепочинках між тяжким прийомом простих світу цього. Вона працює, вірніше, вона вдає, що функціонує, ця кара небесна під назвою поліклініка. Перша вона лише за порядковим номером, але далеко не за якістю обслуговування та кваліфікацією медичних кадрів. Можна наводити безліч прикладів тупості та неграмотності окремих її ескулапів, які в окремих випадках привели навіть до жахливих непоправних наслідків. Але в цій системі, зокрема судовій, більшість з них так і залишаться безкарними, бездарними, безнадійними. Про це важко мовчати, важко бути байдужим коли мова йде лише про засоби збагачення власних кишень окремих осіб, які колись давали клятву Гіппократа. Х то ж тепер згадує цю клятву, хто згадує про те, що Бог згори все бачить, бо дивиться на кожного з нас щомиті, ставлячи в свою небесну книгу власні штампи допуску до раю?
Тож не забувайте, працівники поліклініки №1 – перш за все потрібно бути Людьми – співчутливими, відданими, совісними. І якщо прості смертні не мають чим віддячити вам, не засмучуйтесь, бо за все віддячує лише Господь!
