3 жовтня британське видання Times Higher Education опублікувало свій черговий рейтинг кращих університетів світу. Українські ВНЗ, як і попередніх років, до нього не потрапили.
Фахівці Центру дослідження суспільства звертають увагу на те, що кожен рейтинг мусить розглядатись відносно своєї методології та мети створення.
Наприклад, Шанхайський рейтинг створювався, щоб вимірювати наскільки вдало китайські університети активізують та популяризують свої дослідження та, відповідно, чи наздоганяють світових грандів. Саме тому у цьому рейтинзі 90% оцінки важить саме наука, з них половина дається за Нобелівських лауреатів та публікації у двох найпрестижніших наукових виданнях світу Science та Nature. Українські ВНЗ, якщо навіть мають наукові розробки, то дуже мляво їх популяризують. Це все зводить до мінімуму шанси українських вишів потрапити до цього рейтингу.
Директорка Центру дослідження суспільства Інна Совсун коментує: «Українська влада поставила хибні цілі, зазвичай збільшують фінансування та проводять реформи, а потім запроваджують рейтинги, аби виміряти досягнення. У 2012 році державні видатки на науку складають рекордно низький показник – 0,29% ВВП. З цих мізерних коштів лише 7% спрямовується на вищі навчальні заклади. За таких умов вимога входження до будь-яких світових рейтингів, ключовим показником у яких є власне наукова робота, – є просто не можливим».
Рейтинг QS, до якого місяць тому потрапили чотири українські ВНЗ, складається компанією Quacquarelli Symonds, що постачає інформацію про освіту за кордоном. Тому половину оцінки у цьому рейтинзі складає опитування університетських працівників та працедавців зі всього світу. Недарма його називають репутаційним. Однак саме такий підхід є його Ахілесовою п’ятою. Адже респонденти опитувань розподілені між країнами дуже нерівномірно: США - 17,4% від усіх опитаних університетських працівників, Великобританія - 6,6%, Бразилія - 6,3%, Італія - 4,7%, Росія - 1,7%, Україна 0,5%. Це та інші обставини дають чималу фору для американських вишів.
Появою у топ-450 цього рейтингу КНУ ім. Шевченка завдячує високим показникам співвідношення викладач/студент. В окремому розрізі за цим показником університет займає 94 позицію, в той час, як за іншими його місце наближається до 8 сотні.
У свою чергу опублікований вчора рейтинг від Times Higher Education є певною мірою сумішшю репутаційного рейтингу та рейтингу популяризації результатів досліджень. На нього поширюються вади та переваги обидвох підходів.
«Загалом гонитва за світовими рейтингами в Україні доходить до дещо абсурдних форм. Нагадаю, що ідея про вхід українських університетів у топ-500 з'явилась у передвиборчих обіцянках кандидата у Президенти Януковича, - коментує експерт Центру дослідження суспільства Єгор Стадний. - По суті це популістське гасло, яке мало чим відрізняється від обіцянок середньої пенсії чи зарплатні у 1000 євро. І насправді шкода того міністра, хто б ним не був, якому доручено виконувати таку обіцянку. Невже, якщо 3 найпотужніші виші таки увійдуть до рейтингу, становище решти 1,8 млн студентів в інших ВНЗ різко покращиться? Тобто поставлена хибна ціль, яка звучить красиво, але не передбачає якісних системних змін у вищій освіті».