Новина, про провальне голосування депутатами
Івано-Франківської обласної ради питання про погодження Угоди “Про розподіл
продукції” між компанією “Шеврон”, ТОВ “Надра Олеська” та державою Україна, 20
серпня, набула широкого резонансного розголосу в багатьох інтелектуальних і
далеко не інтелектуальних колах, необмеженого кола спеціалістів та широкого
кола відверто обмежених людей.
Постараюся, як співдоповідач даного питання на сесії обласної ради, коротко,
тезисно відкрити декому очі, а також ввести в “тему”.
Перша ілюзія, що обласна рада відмовила Інвестору (“Шеврону”) в розробці
Олеської ділянки. Ні, обласна рада лише відмовила в погодженні тексту (проекту)
Угоди, розробленому і підготовленому конкретними корупційними чиновниками
тимчасового уряду. Без залучення до урядової Міжвідомчої комісії жодного
представника двох галицьких областей, з повним ігноруванням усіх 138
конструктивних пропозицій поданих Робочою групою утвореної рішенням сесії
Івано-Франківської обласної ради ( склад понад 50 осіб).
Друга, найголовніша ілюзія, що ця Угода — саме про видобуток сланцевого газу!
Ні! Це угода про захоплення та видобуток всіх корисних копалин “Олеської” площі
(половини території Івано-Франківської області та значної частини Львівської
області), в тім числі вуглеводнів, і сланцевого газу — теж!
А тепер, все по порядку.
Текст проекту даної угоди містить в собі, на момент розгляду та ухвалення, цілу
низку грубих нехтувань та протиріч фундаментальним вимогам Конституції України,
Земельному кодексу, Водному кодексу, Закону України “Про надра”... за які
повинні б відповісти Генеральна прокуратура, СБУ, РНБО, Адміністрація
Президента, Уряд в кінці-кінців та Азаров зокрема. Як, його “пАпЄрЄднік”!
1. Відсутня обов’язкова Державна екологічна експертиза (ст.11 ЗУ “Про розподіл
продукції”
2. Пункт 39 Угоди: “Відмова від імунітету держави”.
“Держава відмовляється від імунітету виключно для цілей цієї Угоди. Така
відмова поширюється на всі судові рішення, рішення міжнародних комерційних
арбітражів, рішення у провадженнях щодо попереднього забезпечення позову, а
також виконання рішень судових та арбітражних органів”. (стор. 123). Прошу всіх
захисників такої антиукраїнської антидержавної норми “сланцевої” Угоди, назвати
мені хоча б одну конкретну країну в світі, яка б видобуваючи газ чи нафту, або
інші корисні копалини, за власної ініціативою, з піною у рота, домагалася
ПРоштовхування такої норми в даній Угоді? Уряди, якої з цих держав, “ТАКЕ”
ініціювали, що б не “сіли” потім за грати: США, Велика Британія, Росія,
Норвегія, Саудівська Аравія, ОАЄ, Катар, Бахрейн, Венесуела, Мексика?
3. Встановлене п.28.1., та 30.3. проекту Угоди право Інвестора без квот
продавати за кордон всі 100% видобутих вуглеводнів, що належать Інвестору,
разом з квотою держави України. Правда, в п.28.2. існує віртуальний механізм
подачі письмової заявки Уряду на право отримання своєї частки не коштами, а
натуральними вуглеводнями, лише через 180 днів.
4. Розділ 1.1. однозначно говорить, що під термінами “Видобуті вуглеводні”
(стор.5); “Вуглеводні” (стор.6); “Договірна ділянка” (стор.7); “Дозволи”
(стор.7); а також весь зміст розділів 2.1.; 2.2.; 2.3.; 2.4. - А), С), G)
(стор.20-21), а також п. 3.3., що “Договірна ділянка включає всі осадові
поклади, що залягають в межах її периметра та обмежені за глибиною (і) 10 000
(десятьма тисячами) метрів від поверхні, або (її) геологічним фундаментом,
залежно від того, що досягається раніше”, розуміються абсолютно всі(!)
вуглеводні, незалежно від глибини їх залягання. Тобто, це в першу чергу,
традиційний газ, конденсат, сира нафта, а також можливі поклади сланцевих
газів!
5. Розділи: 3.4.; 3.5. говорять самі за себе: ”Тією мірою, якою здійснення
операцій з вуглеводнями істотно і негативним чином впливає на діяльність
будь-яких третіх осіб-надрокористувачів, які мають спеціальні дозволи на
користування іншими видами корисних копалин та/або гірничі відводи, що
знаходяться в межах Договірної ділянки, застосовується положення Розділу 16.1.”
А враховуючі зміст розділу 16.1. та 16.4. якими передбачено, по суті, “силовий
примус” до “добровільно-ПРимусового” викупу Оператором, або судове рішення
Держави, про відчуження у третіх осіб-надрокористувачів або
осіб-землекористувачів, землі та надр, в інтересах Інвестора: “Якщо для
здійснення Операцій з вуглеводнями стає необхідним використання в України
будь-якої земельної ділянки, що належить на праві власності третім особам,
Оператор повинен(!) намагатися досягнути домовленості з такими третіми особами.
Якщо таку домовленість неможливо досягнути, Оператор повинен повідомити про це
Державу. Після отримання такого повідомлення набуття права власності на ці
земельні ділянки здійснюються Державою відповідно до законодавства України.
Держава повинна...” і далі розписується “чисто-“Донбаський”” традиційний і
перевірений з “лихих 90-х” спосіб вирішення подібних “рейдерсько-кидаловських”
механізмів вирішення ПРоблем.
6. Тепер щодо площі. Територія Івано-Франківської області складає 13,9 тис.
км.кв. А, Договірна площа, в межах області складає 6324 км.кв. Тобто, 45,49 %.
Стає доведеним фактом, що вся земельна ділянка загальною площею 6324 кв.км., по
всьому периметру в середені, і за додатковим запитом Інвестора — за межами
заявленого периметру Договірної ділянки — ВСІ НАДРА (окрім різних видів вугілля
— згідно розділу 18.1.(M)), від нульового рівня “0” до -10 000 м., в глибину,
переходять у повне розпорядження Інвестора на всі(!!!) копалини, на понад 50
років, з правом подальшої пролангації Угоди на додатковий термін.
7. Від моменту дії Угоди, жоден СПД з нафто-газового бізнесу НЕ матиме права
видобувати жодні вуглеводні на Договірній ділянці, що включає в себе територію
11 районів області, з площею 6324 км.кв. Деякі райони підпадають під “Договірну
ділянку” на: 100, 90, 80 % (відсотків) від своєї площі. На даній території
жоден інший СПД - НЕ зможе безперешкодно, без санкції Інвестора та його
погодження видобувати і розробляти всі інші корисні копалини області, що
входять в сферу інтересів Інвестора: шутр, гравій, пісок, глину, крейду, вапно,
інше... і найголовніше — ВОДУ (в межах Договірної ділянки), а ВОДУ і за межами
Договірної ділянки, у випадку відповідних інтересів та заявок Інвестора на
додаткові водні ресурси. Які уряд негайно зобов’язаний задовольнити. Запаси
води на території області, яка повністю співпадає з територією Олеського
родовища, сягає 70 % всіх запасів водних ресурсів Прикарпаття. Лише один
монополіст-Інвестор отримує виняткове ексклюзивне право на розроблення копалин
на ньому, гірничий відвід та ліцензію! І ця перспектива - на 50 років мінімум!
Оскаржити нічого НЕ можливо (Розділ 39).
8. Пункт 18.1. (J) прямо передбачає силовий та збройний захист Інвестора від
можливих гіпотетичних протестів та акцій непокори місцевого населення області:
“Забезпечення збереження громадського порядку в межах і за межами Договірної
ділянки у разі необхідності, відповідно до законодавства України”. Перспектива
— громадянської війни?
9. Пункт 18.1. (M) фактично узаконює рейдерське захоплення чужих надр та
земельних ділянок третіх осіб СПД: “Сприяти в отриманні Інвестором та/або
Оператором згоди на проведення робіт у межах гірничого відводу, наданого іншому
надрокористувачу, крім гірничих відводів для видобутку кам’яного та бурого
вугілля, антрациту та залізних металічних руд, у разі отримання Інвестором
та/або Оператором відмови такого надрокористувача за умови, що одночасне
користування надрами кількома надрокористувачами в межах одного гірничого
відводу не створить загрози життю і здоров’ю людей і не завдасть шкоди надрам
та/або промисловим об’єктам, розміщеним у межах зазначеного гірничого відводу”.
В Угоді взагалі не передбачене і повністю відсутнє дзеркально зворотне право
інших надрокористувачів (СПД) в отриманні права на розробку копалин з ділянок,
які входять у межі “Договірної ділянки”. З наведеного свідчить, що протягом
понад 50 років, на території у половину області, ні “Нафтогаз”, ні “Укрнафта”,
ніхто інший, більше НЕ зможе видобувати вуглеводні, на нових родовищах, а інші
не зможуть ще й видобувати все інше (шутр, гравій, пісок, глину, крейду, вапно,
тощо і ВОДУ)! А в будь-який момент, Інвестор зможе забрати/відібрати будь-яку і
будь-чию свердловину, кар’єр, площу, родовище... за допомогою репресивного
апарату Держави. Оскаржити цю норму в Україні не можливо, бо діє розділ 39
“Відмова від імунітету держави”! Їдьте скаржитися на Інвестора (“Шеврон” і всіх
інших “інвесторів”) у Стокгольмський арбітражний суд! Лондон! Нью-Йорк!
10. Пункт 18.1. (N) та 18.4. передбачає автоматичне, у 30 денний термін,
повернення Державою Україна експортного ПДВ при вивезенні (реалізації)
Інвестором вуглеводнів. З усім переліком санкцій, нарахування державі Україна
пені та іншого: “Здійснювати бюджетне відшкодування ПДВ відповідно до розділу
31.1. (F). Тобто, уряд на 50 років ПРирік державу Україна на обов’язкове
відшкодування з Державного бюджету, з грошей платників податків, - ПДВ
Інвестору, при перетині вуглеводнів державного кордону (експортне ПДВ).
11. Угода взагалі НЕ передбачає жодного реального (окрім символічного, “на
власний розсуд Інвестора” в межах від 500 тис. доларів на рік до 1,0 млн.
доларів на рік, на все “Олеське” родовище — 2 області) фінансового, ресурсного,
соціального компенсатора територіальним громадам області, від реалізації даного
проекту. Угода не містить та не передбачає жодних преференцій в отриманні
областю жодних вуглеводнів, фінансової компенсації або забезпечення власних
потреб області в дешевих енергоносіях-вуглеводнів (наприклад, по собівартості,
плюс + 10 % рентабельності). Зате, Інвестор вилучає і використовує, продає на
власний розсуд третім особам (в Угоді не існує заборони) всі супутні корисні
копалини, які на його погляд, йому потрібні: шутр, гравій, пісок, глину, інше,
і воду... на всі 50 років.
12. В Угоді відсутня норма фінансової допомоги області в межах 10 % відсотків
від видобутих вуглеводнів. Угода є недоторкана. А озвучена спонтанна
“обіцянка-цяцянка” Міністра палива та енергетики Едуарда Ставницького, про нібито
згоду надати області 10 % “прибуткової продукції”, в обмін на погодження
обласною радою даної Угоди, не має жодного юридично-правового підтвердження в
самій Угоді. Не було й отримано відповіді, з чиєї саме долі (квоти) будуть
надані області ці 10 % “прибуткової продукції” вуглеводнів чи грошей. Щоб
проект дійшов до стадії отримання реальної “прибуткової продукції” повинно
пройти років з десять, за оптимістичними прогнозами. А те, що “прибутковості”
буде обмаль, то це не ілюзія, а голий прагматизм. Те, що не з “Шевронівської”
(82 %) квоти, це зрозуміло. А доля України всього 18 %. Все це — блеф і
відверта брехня. Як і неможливо потім скасувати погодження ради, у випадку невиконання
урядом своїх нелегітимних зобов’язань та обіцянок.
13. Погоджений радою проект Угоди НЕ можливо потім денонсувати
(скасувати/відкликати), на підставі Рішення Конституційного Суду України від 16
квітня 2009 року № 7-рп/2009, а саме: “ ненормативні правові акти органу
місцевого самоврядування (якими є Івано-Франківська або Львівська обласні ради
— коментар Ю.Р.) є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом
їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого
самоврядування”.
14. Угоду та дії Інвестора НЕ можливо оскаржити в судах України, на підставі
розділу 39 даної угоди “Відмова від імунітету держави”.
15. Погодження даної Угоди нанесе виключним економічним та національним
інтересам Держави Україна колосальних втрат та збитків, небезпеку екологічного
та техногенного лиха, моральних та політичних втрат. З ПРиходом ТАКОГО
Інвестора, в область більше не зайде жодний інший інвестор, протягом
пів-століття мінімум!
16. Реалізація даної угоди може принести і гарантувати хоча б якусь енергетичну
незалежність державі, якщо б усі 100 % вуглеводнів реалізовувались виключно на
внутрішньому ринку!
17. При 100 % реалізації Інвестором вуглеводнів закордон, всі 100% її дебету
попадуть винятково у власність і повне розпорядження Росії, Кремля, Газпрому,
Путіна! Який, потім продовжить продавати цей газ Україні, прикарпатцям, по ціні
500-700 доларів США, з відповідним супутнім політичним та економічним тиском.
Тому, що “Шеврон”/Інвестор продадуть газ будь-якому покупцю, який викладе
найбільшу ринкову ціну за газ. А в Росії достатньо ресурсу і бажання добавити
до максимальної ринкової вартості українського сланцевого газу свою виняткову
дельту, у + плюс 5-10 доларів за кожну 1000 м.куб. газу. Окрім того, Росія
контролює трубу (ГТС) в усіх Східноєвропейських країнах. Тому, обійти Росію,
без власних труб, НЕ можливо! А в цій пікантній ситуації, Росія своєго НЕ
втратить! Реалізовувати газ закордоном (в обхід Росії) можливо, лише тим
країнам, які мають з територією України сумісну власну ГТС, непідконтрольну
Росії! Але, не виключено, що Росія через підставні фірми-дочки Газпрому, в
обман уряду України, або традиційної зради уряду України (як у випадку подання
судових позовів проти самої себе, держави України, в корупційній історії з 12
млрд. м.куб. газу Фірташа, та “випадкового програшу” справи у Стокгольмському
арбітражному суді; або, як у випадку з подачею судової вимоги уряду Азарова,
щодо стягнення з держави України 400 млн.доларів США “боргу” Юлії Тимошенко
перед МО РФ), зможе укласти довготривалий контракт на викуп усього дебету, 100
% українських вуглеводнів, на термін 20-30-50 років!
18. Тоді, що отримає держава Україна та її народ? Яку, економічну та
енергетичну незалежність гарантує видобуток сланцевого газу, за такою Угодою?
Будь хто, на місці Путіна, в інтересах своєї Російської Імперії, діяв би проти
України виключна за таким сценарієм!
Депутат Івано-Франківської обласної ради,
голова постійної комісії з питань
соціально-економічного розвитку,
управління комунальною власністю,
розвитку малого та середнього бізнесу Юрій Романюк
22 серпня 2013р.
