З огляду на ряд обставин, в тому числі
економічних та соціально-культурних, процес книговидання в Україні переживає
кризові та не стабільні часи. Ви скажете
- яка то криза, якщо книгарні переповнені сучасними виданнями різних
жанрів. Але не всі знають, що боротьба за клієнта – автора відбувається або
шляхом обдурювання та гарних обіцянок, на які ведуться не досвідчені автори,
довіряючи власні кошти видавцям-шахраям ( саме на таких я натрапляла останні
три роки), або ж взагалі така боротьба відсутня, оскільки часто солідні видавництва
з доброю репутацією, не маючи наміру ризикувати та вкладати кошти в молодих не відомих,
не розкручених авторів, друкують твори добре знаних популярних письменників. Їх
можна зрозуміти. Але часто сценарій зовсім інший - видавництво створює собі хорошу рекламу, поширюючи її
серед місцевих друзів-авторів, обіцяє
замовнику якість наданих послуг, встановлює вартість видання, підписує з
автором договір і отримує завдаток, так би мовити аванс згідно кошторису. Проте
кошторис з’являється пізніше і у ньому вказана зовсім інша сума, ніж було
домовлено раніше, яка завищена у кілька разів. Але замовнику відступати назад
запізно, оскільки аванс вже заплачено. Так можна легко втрапити на гачок
видавців-шахраїв. Я вирішила написати свою історію, аби застерегти, попередити
усіх, хто має намір співпрацювати з видавцями чи поліграфічними підприємствами. Отож сценарій
зазвичай такий. Є літературний твір, написаний автором,є намір, який визрів аби
нарешті опублікувати власну книгу, є гроші, відкладені саме для цієї справи. І
тут найважчим виявляється вибір - кому довіритись, з яким видавництвом підписати
договір про виготовлення видавничої продукції, і чим пожертвувати – якістю
поліграфічної продукції, терміном виконання замовлення чи вартістю видання, яка значно відрізняється в кошторисах
усіх обраних видавництвах. Кілька разів я потрапляла в пастку з огляду на
недосвідченість та в звичку довіряти людям. Але книговидання – це теж бізнес і
ні про яку довіру чи дружбу мова не йде (якщо хочете спокійно спати – краще не
вестися на порожні обіцянки знайомих і товаришів). Треба чітко розуміти –
видавець хоче заробити гроші на вашій книзі (а також зробити собі рекламу та
гарну репутацію), а ви хочете отримати якісну продукцію вчасно.
Правило перше
– не довіряти випадковим знайомим, не вестись на рекламу видавництва і не
підписувати ніяких угод чи договорів, не побувавши безпосередньо у видавництві
і не перевіривши, чи воно дійсно існує легально, має відповідне свідоцтво суб’єкта
видавничої справи, володіє необхідним обладнанням, залучає до співпраці кваліфікованих
працівників з досвідом роботи тощо. Не соромтесь запитувати і вимагати оглянути
виготовлену раніше поліграфічну продукцію, познайомитись з людьми, які
візьмуться за виконання Вашого замовлення тощо. Варто перевірити на власні очі
все – від ліцензії (свідоцтва) права на видавничу діяльність до наявності
принтерів, паперу тощо. Моя історія почалась ще у 2011 році, коли у мене визрів
намір надрукувати свою третю збірку вибраних прозових та поетичних творів. Я
довго думала, радилась із компетентними у цій сфері людьми і нарешті відвідавши
черговий «Форум видавців» зупинила вибір на одному із найвідоміших видавництв
України. Назва видавництва, що символізує одне з чудес світу, справді виявилась
пізніше символічною. На жаль завдяки нашій співпраці ніякого чуда чи дива не
сталося, бо моя книжка так і не з’явилася на світ у тому видавництві. Дуже
серйозний пан Г., директор видавництва здавався на перший погляд надійною
людиною та викликав в мене довіру тим,
що до нього порадили звернутись знайомі та й назва його видавництва була відома
на всю країну. Видавництво друкувало знаних авторів, так би мовити еліту
української літератури. Пан Г. дуже делікатно і хитро уникав конкретних деталей
щодо місця знаходження видавництва, реквізитів, тому подивитись на справжню
творчу кухню нагоди не виявилось. Натомість пан Г. запропонував зустрітись в
кафе і підписати видавничу угоду. В тому кафе збирався місцевий бомонд, творча
інтелігенція і відомі представники української культури. Атмосфера закладу
сприяла моїй довірливій ейфорії і я спокійно підписала угоду передавши при
цьому завдаток, що складав чималу суму (30 відсотків від вартості).
Отож – правило друге
– не підписувати жодну угоду чи договір без остаточно підрахованого кошторису –
вартості видання, яке включає дизайн, макетування, редагування, верстку, надання платних номерів ISBN, друк
блоку та обкладинки тощо. Кошторис має бути
з підписом та печаткою, як і договір,в якому слід прописати усі обов’язки
сторін, форс мажорні обставини, майнові та не майнові права на книжку, умови
реалізації продукції, тобто таким чином слід захистити себе і в разі потреби ці документи стануть
порятунком і доказом у суді. Також варто почитати Закон України про видавничу
справу та про авторське право і суміжні права. Так Ви дізнаєтесь які права маж
видавець і які права маєте Ви як автор. Це допоможе грамотно скласти умови
договору і уникнути в подальшому непорозумінь.
Далі пан Г. зник разом
із завдатком та наданими мною матеріалами для друку, а я постійно дзвонила йому
на мобільний і питала, як просувається робота над моєю збіркою. Потім почала
їздити у сусідній обласний центр, де знаходилося так зване видавництво,
зустрічалась з дизайнером, який ніби то мав зробити макет обкладинки моєї
книжки, передала йому фото і він теж зник. Спілкування по телефону та по інтернету тривало майже пів року і тоді я
зрозуміла, що ніхто не збирається друкувати мою книгу.
Правило третє
– перевірити координати, адреси видавництва, не спілкуватися без свідків з
умовними видавцями чи працівниками видавництв.
Потім інші мої знайомі, з якими я випадково заговорила на цю
тему розповіли, що теж потрапили колись у пастку до цього ж видавця-афериста і
так поступово я дізнавалась правду і думала як повернути сплачені кошти. Пан Г. на дзвінки не відповідав і згодом мій
терпець обірвався. На щастя я зустріла спільного знайомого, впливового знатного
автора, якому пан Г. був винен теж кругленьку суму. Знайомий погодився
поговорити і пригрозити пану Г. аби той віддав мені гроші. Так ще пів року,
поділивши суму на кілька частин, пан Г. повертав мені на мою банківську карту
гроші. В кінці він вибачився, мовляв може колись все-таки у нас вийде вдала
співпраця. Так закінчилась перша серія драма з кримінальним підтекстом.
Друга частина сценарію,
за яким розгортались події, почалась вже
у моєму рідному місті. Я людина наполеглива, навіть вперта, тому не надруковану
книгу вирішила все таки надрукувати у іншому видавництві. Також довірившись
рекомендації знайомих, котрі раніше друкували свої книги у тому видавництві,
вирішила зекономити час і гроші і надрукувати книгу у місцевому поліграфічному
підприємстві «Тіповіт», з директором якого я була знайома раніше.
Правило четверте
– не шкодуйте часу і грошей, не шукайте легшого шляху, не обирайте видавництво
за принципом «у столицю не треба так далеко перти» та «це ж моє рідне місто, мої друзі,
хто ж мене тут «кине»…
Усі мої надії і
сподівання зазнали краху і цей процес був довготривалий і болючий, бо я вперта
і моя надія точно вмре остання.
Спочатку у видавництві
«Тіповіт» я підписала з його директором видавничу угоду, згідно якої через два
місяці мою надруковану збірку видавництво мало тиражувати і продавати а я в
свою чергу повинна була отримати відсотки від реалізації книжкової продукції.
Видавець отримав від мене кошти – завдаток на видання книги, проте кошторис оголосив усно, а документу з
підписом і печаткою не надав. Як Ви вже здогадуєтесь, у вказаний в угоді термін
книга не побачила світ. Ні обкладинка, ні верстка книги готові до друку не
були. Щотижня я змінювала власні плани і маршрути, виділяючи час , щоб зайти у ВПП «Тіповіт» і нагадати про
мою книгу. Видавець щоразу викручувався із ситуації і брехав, мовляв то світла
немає, то опалення не працює, то працівників з різних причин немає на роботі,
то фарба в принтері закінчилась…
Оскільки завдаток я заплатила, матеріали до друку надала, а видавець
обіцяв книгу надрукувати в найкоротший термін, знову ввівши мене в оману,
змусив мене підписати договір на виготовлення тієї ж книги. Також тоді він
надав мені підписаний кошторис, де сума була значно завищена і не відповідала
нашим попереднім домовленостям. Проте відступати було пізно і я погодилась.
Правило п’яте – не соромтесь попросити
договір та складений кошторис вартості
Вашого видання на кілька днів, тут слід проконсультуватись з юристом щодо
правильності складання тексту договору, можна навіть поцікавитися в Книжковій
палаті України чи такий договір відповідає нормам чинного законодавства. Також
слід порівняти вартість послуг видавництва, вказану в кошторисі з вартістю тих
самих послуг у інших видавництвах – якщо сума значно відрізняється (як у моєму
випадку), то видавець – шахрай і хоче здерти собі у кишеню Ваші гроші.
Моє очікування,
дзвінки, відвідини видавництва тривали ще кілька місяців, директор брав на роботу
щоразу нових працівниць без досвіду роботи, які, як виявила пізніше перевірка
податкової служби, куди я написала скаргу, не працювали на даному
поліграфічному підприємстві і не перебували з директором ВПП «Тіповіт» у
трудових відносинах. Також податкова інспекція в ході перевірки встановила, що
директор Вітенко В. І. працює на поліграфічному підприємстві «Тіповіт»
одноосібно. Хто мав виконувати підготовку до друку моєї збірки і кого директор
допустив до роботи над моєю книгою – залишається здогадатись.
Правило шосте
– не лінуйтесь заздалегідь дізнатись усю інформацію про видавництво та його
працівників, їх досвід роботи, кваліфікацію, трудові відносини з роботодавцем
тощо.
Ось так минав місяць за
місяцем, термін дії договору з видавництвом закінчився, а книг так і не було.
Аби хоч якось мене заспокоїти (замилити очі), видавець все ж підготував до
друку обкладинки збірки, друк яких замовив у Києві, бо видавництво як виявилося
згодом не володіло потрібним обладнанням для друку і було лише посередником. Пізніше
видавець надрукував 10 пробних
сигнальних примірників книги, які виявилися не якісними і не відповідали моєму
замовленню. Дизайнер, яка виконувала дизайн обкладинки примудрилася пропустити
букву в назві книги, що дублювалася іноземною мовою. Стороннім поглядом було видно,
що обкладинка підклеєна скотчем, сторінки книги обрізані криво, склеєні не
якісно. Блок книги розпадався в руках, кольорові фото у книзі містили
горизонтальні видимі полоси, що свідчило про не якісний друк на не справних
принтерах. Також читаючи текст, я не могла повірити, що після правок коректора,
у тексті залишилось безліч орфографічних помилок. Така собі солідна гонорова
панянка, філолог, викладач, не викликала сумніву у своїй компетентності. Я ж не
знала, що роботу коректора мені потрібно перевіряти, тобто за власні кошти я
мусіла сидіти і правити по новому за
коректором текст.
Правило сьоме
– не затверджуйте і не підписуйте до друку блок книги, обкладинку тощо, поки
самі не перевірите усе до коми і крапки після роботи коректора, дизайнера,
редактора….
Згодом видавець,
побачивши, що я не заплачу йому більше
ані копійки поки не отримаю готовий надрукований тираж книги,
придумав іншу аферу – звернутися до спонсорів від мого імені (тобто від
імені автора) аби ті профінансували видання книги. До цього процесу видавець
підключив своїх друзів зі спілки письменників, аби з їх допомогою отримати
спонсорські кошти обласного управління культури на видання моєї збірки. На мій подив гроші були виділені і видавець,
аби отримати одразу ці кошти, підписав наперед акт виконаних робіт , хоча книга
тоді ще навіть не була готова до друку.
Правило восьме
– звертайтеся до спонсорів лише особисто, якщо не хочете, аби видавець від
Вашого імені за Вашою спиною отримав спонсорські кошти і поклав їх собі до
кишені. Спонсорам можна писати листа, додавши копію кошторису, складеного
заздалегідь.
Ще кілька місяців
процес друку не зрушив з місця, ані замовлений мною тираж книги, ані тираж,
замовлений спонсором виготовлений не був і я запідозрила, що втрапила на гачок
афериста.
Правило дев’яте – запропонуйте видавцю мирову угоду – він повертає
Вам заплачені гроші, а Ви забуваєте як його звати, або ж натякніть, що напишете
заяву в міліцію (стаття 190 ККУ – шахрайство). Зазвичай це прискорює процес.
Або ж заздалегідь знайдіть хорошого адвоката, складіть позовну заяву до
суду і копію заяви покажіть видавцю,
мовляв - не повернеш гроші –
зустрінемось у суді.
У моєму випадку це не
спрацювало, видавець обрав довгий шлях тяганини в міліції та судах, намагався
мене залякати, але шляху назад немає. Тому бажаю пану Вітенку сили та витримки,
яка знадобиться йому для того, аби і надалі приховувати своє справжнє лице.
Проте сподіваюсь, написала я цю статтю не дарма і ошуканих замовників
поліграфічної продукції більше не буде.
Правило десяте
– можна купити собі новопасит, барбовал, еглоніл, але найкращі ліки – це віра,
тому вірте в себе і свої сили, вірте в судову систему, і найголовніше - вірте в
Бога, бо його суд завжди справедливий!
Моя історія ще не
закінчилась, справу незабаром розгляне Європейський суд з прав людини, бо в нас
не всі закони однаково працюють, судді
поняття не мають , що то за закон про авторське право та суміжні права, але
нехай з моєю допомогою потрохи
набираються досвіду. Бо власний досвід – безцінний.
Аліна Олійник
