Згідно закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-VI корупцію є використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки, пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка, пропозиція чи надання неправомірної вигоди відповідній особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей;
З самого визначення даного поняття в законодавстві випливає, що наші посадовці абсолютно не винні у виникненні такого явища, як корупція, просто не зовсім чесні та несправедливі громадяни майже насильно схиляють їх до отримання хабара.
В той же час викликає подив, що згідно Податкового кодексу України, з отриманих хабарів необхідно платити податок на доходи. Отже, давання хабара в нашій державі перетворилося на майже офіційний додатковий державний збір, аналог оплати за виконання посадовцями (службовцями) своїх обов’язків. Отримав хабара, сплатив податки, тобто фактично поділився своїми доходами з державою, і вже чесний громадянин.
Тому й не дивно, що в нашій державі нікуди без «додаткової оплати послуг державних чиновників» піти не можливо. Проте держава активно підтримує загальне враження про чесність та безкорисливість наших державних посадовців (службовців), приймаючи все більше законів, які ніби - то покращують ситуацію в країні, полегшують життя її громадян, та головне, направлені на боротьбу з корупцію, але, як-то кажуть, маємо те, що маємо.
01.01.2011 р. вступив в силу новий закон «Про засади запобігання та протидії корупції», проте даний закон в багатьох положеннях був невигідним для української «еліти» і вже 05.01.2011 р. він втратив чинність. Мабуть це один із найкоротших строків дії закону. Після чого настав один з найкращих часів для наших чиновників, адже аж до 01.06.2011р. в нашій державі фактично не було корупції, точніше не було закону, який би передбачив, що ж це таке.
І це в той час, коли за словами президента, корупція в Україні це системне явище, вона руйнує нашу країну і принижує кожного її громадянина, із-за чого, простий громадянин змушений оберігати свої інтереси на основі тіньових відносин...
...Як зазначив президент, нині корупція стала загрозою для конституційних прав громадян...
...Вимагаю від правоохоронного сектора і від нашого суддівського корпусу неухильного дотримання закону, чесності при розслідуванні справ і при винесенні судових вироків...(дані з Українського політичного блоку – все про політику)
Хоча не довго наша влада раділа і вже 07.04.2011 р. був прийнятий новий закон «Про засади запобігання і протидії корупції», який вступив в силу 01.06.2011 р. Фактично даний закон нічим не відрізняється від попередньої редакції, тому, знову ж таки, незрозуміло, який був сенс у відміні попереднього закону.
Якщо ж розглядати поняття корупції з практичної точку зору, то мабуть кожен з наших громадян хоча б раз в життя стикався з бюрократичною тяганиною, яка досить швидко зникає після надання певної суми «фінансової допомоги» чиновнику, а подекуди вони прямо кажуть, що безкоштовно працювати не збираються. Мабуть для чиновників заробітна плата оплатою вже не вважається.
Ось один з яскравих прикладів нашої бюрократії. Громадська організація “Ідейна варта”, яка відстоює права громадян, звернулася зі зверненням про порушення прав студенів до ряду державних органів, в тому числі:
Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (МОН) – щодо незаконного збирання грошових коштів на ремонт гуртожитку, штрафів, які жодним чином не документуються, незаконної експлуатації праці студентів (обов’язків ремонт студентами санвузлів та блоків, проходження практичних відпрацювань у гуртожитку), проживання в гуртожитку сторонніх осіб.
Київської міської СЕС – щодо недотримання гуртожитком одного з провідних ВУЗів України температурного режиму в зимовий час;
ГУМВС України у місті Києві – щодо відкриття кримінальної справи у зв’язку за статтею 364 ККУ (зловживання владою або службовим становищем) та ст. 365 ККУ (перевищення влади або службового становища).
МОН, розглядаючи звернення, проігнорувало більшу половину питань, які були висвітлені в зверненні, зосереджуюсь, мабуть, лише на тому, на що вони могла дати більш – менш правдоподібну відповідь. Наприклад, на питання: «У зв’язку з чим студенти, яких в обов’язковому порядку виселяють з гуртожитку на літні канікули повинні платити орендну плату за цей час?» відповідь МОН не дало, хоча мені, як юристу, цікаво було б дізнатися, з яких це пір Цивільний кодекс України, а саме положення про оренду житла, перестали поширюватись на гуртожитки наших ВУЗів.
У відповідь на запитання про незаконне стягнення зі студентів грошових коштів на ремонт гуртожитку, МОН чомусь розповів про поломані студентами меблі та про необхідність компенсації їх вартості, тобто притягнення до матеріальної відповідальності. На перший погляд, ніби – то і відповідь компетентна, в запиті ж не пояснювалось на ремонт чого стягуються кошти (поломаних меблів чи ще чогось), проте кожен, хто хоч раз жив у студентському гуртожитку чудово розуміє, що зовсім не за поломані меблі збираються кошти, та й нові на дані кошти не купуються. Стає цікаво, а чи бачила перевірка з МОН ці нові меблі, куплені на студентські кошти?
Знову ж таки, про стягнення штрафів перевірка МОН нічого не зазначила, та й не дивно, у звернені ж чітко було зазначено, що стягнення не задокументовані, тобто жодних квитанцій, касових чеків, прибуткових касових ордерів чи інших аналогічних документів не оформлюється. А відсутність зазначених документів, мабуть, для МОН означає і відсутність даних дій з боку адміністрації гуртожитку, то ж навіщо взагалі розглядати дане питання?! В той же час, хіба повинне МОН знати про те, що стягнення штрафів як адміністративна санкція може застосовуватись лише уповноваженими державними органами, до яких адміністрація гуртожитку явно не відноситься?!
Проте не варто недооцінювати наших державних чиновників, при розгляді даного запиту, вони винайшли новий метод перевірки фактів – анонімне опитування. А чого б і ні? Ніби – то і перевірку зробили, і статистику відповідей порахували, і висновки зробили, а головне, і перевірити їх правдивість неможливо. Проте, здається, що якщо хтось спробує звернутись з аналогічним документом (анонімним опитуванням) як доказом наявності правопорушень в МОН, останній відразу ж змінить свою точку зору щодо даного питання.
Відповідь Київської міської СЕС просто вражає свою оригінальністю. Перевіряючи запит про недотримання температурного режиму в лютому 2012 р., СЕС встановила, що в вересні – жовтні 2011 р. температурний режим дотримувався. Звісно, хіба може щось змінитись за цей період, в Україні ж температура стабільна протягом всього року?! В той же час, СЕС навіть не звернуло увагу на те, що для об’єктивного та повного розгляду звернення, передбаченого ЗУ «Про звернення громадян», СЕС зобов’язана була провести позапланову перевірку з метою виявлення фактичних обставин справи.
ГУМВС України у місті Києві також знайшло чудовий вихід з даної ситуації: написали про відсутність складу злочину і все, а Ви вже самі здогадуйтесь, яким чином вони це перевірили.
В той же час, жодна з інстанцій, які перевіряли звернення, не запросила пояснення від осіб, які, згідно даних в запиті, безпосередньо скаржились на порушення своїх прав. Мабуть наші чиновники вже навчились думки читати і без пояснень чудово розуміють, що саме скаржники хотіли сказати і що в зазначеній інформації є об’єктивними даними, а що суб’єктивним перекручуванням ситуації.
І який висновок напрошується сам собою: халатність службових осіб, бюрократія (формально ж відповідь надавалась), незнання чи невиконання своїх трудових обов’язків, чи все ж таки отримання хабара? Висновок кожен може зробити сам…
Майсюра Оксана Іванівна
Заступник голови МГО "Ідейна варта"