За інформацією комісії з підготовки виборів ректора Івано-Франківського медуніверситету завтра, в п’ятницю, 8 квітня, відбудеться голосування за нового ректора навчального закладу.
Кандидатами на цю посаду є: Любомир Глушко – проректор, нині виконуючий обов’язки ректора університету, Василь Попович – професор, завідувач кафедрою ЛОР та Микола Рожко – професор, завідувач кафедрою стоматології.
«Малакава» раніше публікувала розмову з Миколою Рожком. Сьогодні ж наш кореспондент поспілкувався з іншим кандидатом на посаду ректора – Василем Поповичем.
– Василю Івановичу, розкажіть загалом про своє бачення – куди стратегічно повен рухатися і як розвиватися Івано-Франківський мед університет?
Нам треба рухатися в Європу. Необхідно реформуватися під європейські стандарти.
Ті знання, які отримують студенти в Івано-Франківському медуніверситеті – це серйозні знання. Наші лікарі, що їдуть за кордон, за умови знання мов, досить успішно там працюють та набувають визнання.
Але, для європейських ВУЗів ми не є «зрозумілими», бо методики подачі знань в Європі і в Україні відрізняються. І тому для оптимізації навчального процесу я пропоную створити європейську систему дослідницьких інститутів, які будуть функціонувати в рамках університету як дослідницького ВУЗу.
Це не будуть науково-дослідні інститути, задачею яких є занурюватися глибоко в науку. Завданням дослідницького інституту в рамках дослідницького ВУЗу є – створити систему, в якій дослідницька робота стане основою навчання. Зараз студенти пасивно сприймають те, що їм говорять викладачі. А структура дослідницького ВУЗу передбачає активну участь студента в процесі навчання.
– Які саме дослідження будуть проводитися студентами в процесі навчання? Чи є вже якісь напрацювання?
Наше життя давало нам вже кілька прикладів. Наприклад, якщо ми згадаємо епідемію грипу в минулому році, то співпраця між університетом: студентами і викладачами з практичною охороною здоров’я області показала, що ми виявили всі проблеми і швидко запропонували відповідні методи лікування. І реально в тих умовах Івано-Франківськ тоді показав найкращі показники, ми врятували масу людських життів не тільки в області, але ми швидко роздали наші методики лікування по всій Україні.
І от цей процес і є дослідженням – студенти разом з викладачами займалися вивченням характеристик інфекцій, її клінічних проявів, розробкою методик лікування.
І для студентів, і для викладачів це був процес дослідження, в якому приймали участь практикуючі працівники охорони здоров’я. І, повірте мені, що студенти, які приймали в цьому процесі участь, - вони навчилися «на все життя». Тепер вони точно знають, що таке епідемія грипу і як правильно з нею боротися. А якби вони ці знання отримували в звичних, «класичних» умовах, то якість знань була б іншою.
Ще один приклад – наша співпраця після повені, під час ліквідації її наслідків. Університет тоді разом з практичною охороною здоров’я не допустив розвитку епідемій після того, як під час повені були затоплені джерела водопостачання, було порушено постачання продуктів, але ми разом з обласним управлінням охорони здоров’я втримали ситуацію під контролем і не допустили тих великих проблем з епідеміями, які могли бути.
Це є яскраві приклади, але це фактично була робота в «екстремальних умовах». А наше завдання полягає в тому, щоб таку роботу робити планово, щоб вона була щоденною і тоді ми виконаємо європейські вимоги до процесу навчання. Ми також наблизимо практичну охорону здоров’я до університету.
В нас, університету і управління охорони здоров’я немає причин для протистояння. Ми працюємо в межах одного міністерства, але ми отримуємо фінансування з різних джерел, тому в нас немає причин перетягувати ковдру на себе. І в нас є одна мета – охорона здоров’я мешканців нашого краю.
– А як будуть працювати організаційно ці дослідницькі структури вашого ВУЗу?
В рамках створення дослідницького ВУЗу пропонується створити Наглядову раду під керівництвом ректора і начальника обласного управління охорони здоров’я.
В цю Наглядову раду також увійшли б головні лікарі провідних базових медичних закладів, а також директори дослідницьких інститутів, які будуть створені в університеті. І це дозволить об’єднати зусилля в реальному повсякденному житті, а не тільки в екстремальних умовах.
Це буде нормальна планова робота. Ось це і є принцип «дослідницького ВУЗу». І в цих умовах студенти будуть отримувати знання за європейськими методиками. І тоді ми зможемо ввійти в європейський і світовий освітній простір.
– При зміні керівництва в будь-якій організації колектив завжди насторожений – куди буде «мести мітла» нового керівництва, чого від нього чекати? Чи відчувається це в медуніверситеті напередодні виборів ректора?
Я маю переконання, що колектив медичного університету – це є колектив-переможець. Цей колектив добився звання Національного університету.
І завдання нового керівника полягатиме в тому, щоб максимально зберегти цей колектив і направити його на досягнення наступної високої мети – рівня дослідницького університету.
Звичайно, що до тих вимог, до яких прагнемо досягти, управління університету буде і трішки реорганізоване. В управління, безперечно, увіллються молоді прогресивні професори, які є визнані в світі. Але жодним чином не в «ущерб» старій команді. Це буде жодним чином не «революція», а природній еволюційний процес.
– Ви говорите про дослідницькі структури, що будуть створені в університеті. А можете конкретизувати, що саме вони будуть досліджувати?
Буде створено кілька дослідницьких інститутів. І провідні фахівці, які сформували певні наукові напрямки, і будуть очолювати ці інститути.
Це будуть: інститут стоматології, інститут сімейної медицини, інститут сучасних хірургічних технологій, інститут страхової медицини, інститут фармації, інститут експериментальних біологічних моделей та інші. І тому і старі та досвідчені кадри будуть витребувані і будуть розвивати ті напрямки, в яких вони мають визнані досягнення.
– Часто добрі плани не реалізуються через відсутність ресурсів, зокрема – фінансування. Звідки ви плануєте взяти гроші на таку кардинальну реорганізацію структури та методик навчання в університеті?
Досвід європейських, американських колег демонструє, що такий шлях є економічно доцільним. Скажімо бюджет дослідницького університету того ж Гарвардського університету складає 2,5 мільярди доларів. А державне бюджетне фінансування в цій сумі складає близько 25-30 відсотків.
І тому наше завдання в фінансуванні нашої діяльності має дві головні складові: перше – оптимізувати витрати, друге – заробляти гроші.
– Як саме?
Перше. Ми повинні навчитися залучати гроші різного роду фондів – грантові кошти.
Для прикладу – вчора в мерії Івано-Франківську відбулася зустріч з представниками Ради Європи по питанню збереження культурної спадщини. Враховуючи, що корпуси медуніверситету фактично створюють історичний фон міста, та що багато корпусів є пам’ятками архітектури, то налагодження співпраці з фондами, які опікуються збереженням пам’яток, дозволить нам зменшити використання власних коштів на утримання і ремонти корпусів.
Далі – участь в екологічних програмах. Приклад – Калуш отримав близько 800 мільйонів гривень на екологічні програми. І наша діяльність в цих програмах, як дослідницького ВУЗу, дозволила б проводити дослідження та давати відповідні рекомендації.
І таких варіантів оптимізації наших витрат є достатньо.
А тепер щодо заробляння грошей.
Найперше, і саме головне – наші дослідницькі інститути будуть заробляти гроші на українських і міжнародних дослідженнях ефективності ліків і медичної продукції. Саме тут є широке поле діяльності Інституту експериментальних біологічних моделей.
– А що це таке – «експериментальні біологічні моделі», як їх можна продавати? Бо мені, як не фахівцю, не зовсім зрозуміло як ви плануєте продавати якісь віртуальні речі, такі як «моделі»?
Поясню. Колись для того, щоб ефективність ліків чи якогось лікувального процесу, в клінічних дослідженнях використовуватись експериментальні тварини або і люди. Зараз нормами етичного міжнародного законодавства це заборонено. Заборонено навіть в дослідницьких цілях оперувати собак в плані якихось гострих експериментів.
Зараз проводяться дослідження саме на так званих «біологічних моделях». Особливо ранні дослідження. І той, хто володіє методиками біологічного моделювання, той фактично має можливість заробляти великі кошти. Коли, скажімо, фармацевтичні компанії синтезують нові препарати, то спочатку всі ці ліки «обкатуються» на саме біологічних моделях.
І якщо б ми були першою в Україні такою дослідницькою структурою, то ми б могли брати на себе багато таких замовлень.
– А що саме може бути предметом дослідження в таких випадках?
Взагалі, будь-який виріб медичного призначення, починаючи, умовно кажучи, від клізми і закінчуючи складним найсучаснішим медикаментом, має пройти апробацію в умовах таких структур з наступною рекомендацією використання його в Україні. І дослідницький ВУЗ якраз би цим займався і заробляв би на цій діяльності великі гроші.
– А чи просто вийти на цей ринок? Чи треба якось сертифікувати цю діяльність?
Так. Але зараз ця діяльність є законодавчо затвердженою в нашому Українському законодавстві. Тому нам не треба починати «з нуля», прецедент є. І нам потрібно буде тільки, можливо, адаптувати його до наших умов.
Другий шлях заробляння грошей – участь в страховій медицині. Те, що буде страхова медицина впроваджена в Україні немає сумнівів. І наш університет міг би бути регіональним оператором Фонду обов’язкового медичного страхування з розробкою всіх нормативних документів та розробкою схем лікування, які будуть рекомендовані страховим компаніям.
І таким чином ми могли б не тільки заробляти на цьому гроші, а й бути «законодавцями» на цьому полі.
Продаж експериментальних біологічних моделей, їх тиражування на основі оформлених прав на інтелектуальну власність – ще одне джерело доходів дослідницьких інститутів.
І така діяльність буде базуватися на розвитку власної клінічної бази. А розвиток клініки можливий за рахунок грошей, які підуть із страхової медицини. І роль клініки в цьому процесі важко переоцінити.
– А чи існує в світі така система клінік при навчальних закладах? Який їх досвід?
Кілька прикладів. Чи хтось знає про існування Стокгольмського медичного університету? Мало хто, тільки фахівці. А про існування Каролінського госпіталю при цьому університеті знає дуже багато медиків. Бо ця клініка дає експертизу тих матеріалів, які подаються в Нобелівський комітет. Не університет, а саме клініка.
Хтось чув про Нью-Йоркський медуніверситет? Мало. А от про знамениту клініку Мейо при цьому університеті знають всі медики, бо вона визначає світові тенденції розвитку науковоємних медичних технологій в світі.
Аналогічно в Європі ще один приклад – Берлінський медуніверситет і університетська клініка Шаріте, яка знаменита на весь світ.
– Ну про клініку Шаріте відомо у нас найбільше – з радянського фільму «Сімнадцять миттєвостей весни», - вона в ньому згадується…
:) Так. Але Шаріте відома і своїми дослідженнями в галузі медицини. Авторитет університету, який має свою клінічну базу – незаперечний. І ми в даному випадку маємо виграшну позицію, бо Львів, Тернопіль, Чернівці не мають власних клінік. А у нас в університеті – є.
Також ми можемо заробляти гроші на продукції нових медичних технологій, які будуть розроблятися клінікою.
Дослідницькі інститути будуть працювати також в рамках державних цільових програм, які фінансуються з позапланових бюджетних надходжень. І в цьому ми маємо великі перспективи.
– А які саме ці програми, яке їх спрямування?
Зараз облдержадміністрації поданий мій проект державної цільової програми «Розвитку високо наукових медичних технологій в рамках розвитку місцевої рекреаційно-туристичної інфраструктури».
…І ось ці всі джерела дозволять нам вивільнити власні кошти, які ми отримуємо по лінії бюджетного фінансування. Їх ми зможемо підняти зарплати до «достойного» рівня. Ми зможемо вкладати гроші в розвиток інформаційних технологій, в програми підтримки молодих вчених. Ми зможемо фінансувати програми для вирішення житлових питань наших працівників. Для початку – здамо наш житловий будинок, який вже кілька років «здається».
Ще одне джерело фінансування – це інвестиційні проекти в об’єкти нашої інфраструктури. Для прикладу – наш спорткомплекс давно вже не відповідає сучасним вимогам. І створення інвестиційної програми з якимось інвестором дозволить довести його сучасного рівня.
Те ж саме – розвиток нашої виробничо-навчальної бази в Яремчі. Ще – у нас фармакологічний факультет має дослідницьке поле, на якому ми фактично зараз вирощуємо пшеницю. Можна залучити якусь фармацевтичну фірму, яка потребує рослинної сировини.
– Ви сказали, що наша система освіти є незрозумілою для Європи? Пропонований вами комплекс заходів наблизить наших лікарів «до Європи»?
Безперечно. Всі ці зміни зроблять нас зрозумілими для Європи, для європейського освітнього простору. Тоді студенти з Європи поїдуть до нас. У нас є всі для цього передумови. Чому? Бо на додипломному етапі освіти ми маємо право вчити студентів в клініках.
За кордоном на цьому етапі вчать на манекенах. І відповідно люди, які прагнуть стати добрими лікарями, поїдуть до нас на клінічний етап навчання – третій, четвертий, п’ятий курси, щоб навчатися в клініці. Таким чином ми станемо привабливими для європейської освіти.
– Василю Івановичу, багато суперечок зараз точиться навколо доцільності впровадження приватної медицини в Україні. Яке ваше ставлення до таких перспектив охорони здоров’я?
Ще двадцять років тому, щоб якісно протезувати зуб, та й навіть поставити якісну пломбу, люди чекали в черзі «майже все життя».
І ми є очевидцями того, що не розширяючи кількості державних поліклінік, за рахунок тільки розвитку приватного напрямку в стоматології була знята проблема стоматологічного здоров’я.
Практично в кожному найменшому місті є стоматологічна клініка, забезпечена якісними матеріалами, сучасним обладнанням і високим рівнем роботи.
Тобто стоматологія для населення перестала бути проблемою.
Вона стала щасливим винятком із правил в нашій медицині. І, розвиваючи таким самим шляхом інші галузі, ми можемо вирішити багато проблем в них.
– А які ще галузі є перспективними для розвитку приватних практик?
Скажімо, до приватних практик галузь добре надається сімейна медицина. В Європі ця галузь дуже розвинена.
І чому цим шляхом не може піти хірург і терапевт? Але цей процес не можна пустити самопливом. І роль університету в цих процесах має бути визначальною.