Україна не Росія, Івано-Франківськ не Калуш. Наближаються місцеві вибори
Українську владу все не покидають
мрії про запровадження в державі демократії слов`янського типу (чогось схожого
на російський демократо-авторитаризм). Після перших спроб запровадження цензури
і досить активного відстоювання журналістами своїх прав, влада почала шукати
інших способів зміни режиму в державі.
Першим серйозним кроком для досягнення цієї
мети став новий виборчий закон. Його прийняття стало ще одним доказом слабкості
опозиції, яка не спромоглася (вдругепісля Харківських угод) відстояти свої інтереси. Крім того варто
відзначити владних політтехнологів, які використали інший законопроект, а саме
– про референдум, як "червону ганчірку для бика", що являлася ширмою
для прийняття виборчого закону.
Опозиція
боячись можливого проведення через референдум змін до конституції відносно
повноважень президента почала "спускати всіх собак" саме на цей
проект закону, тим самим дала змогу у відносній тиші прийняти нові виборчі
правила. І в цей самий момент влада показала народу "демократичність"
відносин у коаліції, коли сама провалила закон про референдум, який їй і не був
потрібен. З дня внесення даного законопроекту юристи і політологи заговорили
про його безглуздість, оскільки значно легше було зробити подання до
Конституційного Суду щодо конституційності політреформи 2004 року, і вже там
вирішувати питання, чим влада і скористалася. Опозиція була обіграна двічі.
Вона отримала нищівного удару перед місцевими виборами. Варто зазначити, що
українська влада зрозуміла – Україна не Росія, і тому діє значно
"тонше" і "технічніше" ніж цього можна було очікувати.
Також у скрутне становище
поставлені керівники місцевих громадських організацій (часто лідери симпатій
серед населення на посаду мера), які тепер змушені пов`язувати себе з
політичними партіями, що часто може негативно впливати на їхні рейтинги.
Проблеми отримали і майбутні кандидати на посаду міського голови, які планували
на виборах йти від новостворених партій.
Якщо розглядати ситуацію в місті
Івано-Франківську, то шукати виходу з такої ситуації серед перспективних
кандидатів прийдеться Юрію Солов`ю та Ігореві Насалику. І якщо пан Юрій
останнім часом затих і за деякими даними шукає собі в партнери партію, яка могла
би його висунути на посаду мера, то Ігор Степанович постійно збільшує свою
присутність в ЗМІ, виступаючи з різними, часто на грані фантастики, заявами. Складається
враження, що очільник Української партії не розуміє, що Івано-Франківськ не
Калуш; що за допомогою тільки популізму стати мером обласного
центру неможливо.
Серед інших можливих кандидатів
на посаду Івано-Франківського міського голови хотілося б також виділити Віктора
Анушкевичуса, Олександра Сича та Павла Андрусяка. Оскільки усі вони орієнтовані
на різний електорат, то на виборах багато буде залежати від явки того чи іншого
сегменту виборців.
Так "Європейський мер
європейського міста" буде сподіватися на такий собі "місцевий
адмінресурс". Тобто на своїх підлеглих, які мають бажання зберегти свої
посади, та на окремих підприємців, котрі активно користувалися допомогою
Віктора Андрюсовича. Про рейтинг нинішнього мера серед простого населення
говорити не приходиться.
Свободівець Олександр Сич в
основному покладатиметься на націоналістично налаштованих жителів міста, а
серед інших виборців його шанси не є високими.
Представник Єдиного Центру Павло
Андрусяк, який донедавна залишався в тіні, як учасник"Революції на граніті" має шанси
заручитися підтримкою як серед своїх ровесників, котрі пам`ятають ті події, так
і активного студенства нашого часу та інтелігенції.
Отже, на даний момент
єдинозрозумілим є те, що майбутні місцеві вибори як в Івано-Франківську, так і
по всій державі, будуть найскладнішими за часів незалежної України як з
процедурних, так і з технологічних причин.
