Віталій Наконечний: Відчуваю в собі сили для здобуття вищих досягнень

У це довго не хотілося вірити, але все-таки довелося після недавно побаченого і почутого у старенькому спортивному залі ПК «Юність». Як не прикро, але з часу його здачі в експлуатацію ніхто тут нічого не зробив, щоб крізь великі щілини між стінами і віконними рамами, що будівельники не заробили, очевидно, поспішаючи своєчасно відрапортувати про виконану роботу, не продовжував безперешкодно заходити в приміщення холодний вітер. Не зігрієшся тут взимку і від ледь теплих батарей опалення. І ось саме в цьому спортзалі регулярно пропадав у дитинстві нині відомий калуський гімнаст Віталій Наконечний.

Як виявилося, юнак регулярно «працював» тут з п’ятилітнього віку до шостого класу, допоки тренер-викладач Ярослав Книщук не посприяв своєму перспективному вихованцеві поїхати до Києва та продовжити надалі навчання в Республіканському вищому училищі фізичної культури. Воно, це приміщення, завжди було і зараз залишається для Віталія найріднішим. Навіть під час короткотривалих відпусток, коли гімнаст приїжджає додому, а це буває, як правило, перед Новим роком, він завжди знаходить час прийти у спортзал ПК «Юність», щоб і якісь вправи відпрацювати на окремих приладах, і корисні поради почути від свого калуського тренера-наставника Ярослава Миколайовича. Тут і відбулася наша розмова тет-а-тет з майстром спорту України, членом чоловічої української збірної команди зі спортивної гімнастики, неодноразовим переможцем і призером всеукраїнських і міжнародних змагань 23-річним Віталієм Наконечним.

– Я майже годину спостерігав за твоїм, Віталію, тренуванням у залі і вже з перших хвилин занять здогадався, що ти сьогодні прийшов сюди не сам, а, очевидно, із знайомим товаришем, який теж непогано виконував деякі непрості елементи на брусах, перекладині... Чи, можливо, я помиляюся?

– Аніскільки. Зі мною насправді тут був мій давній друг Михайло Галюк. Він теж корінний калушанин, вихованець Ярослава Книщука, щоправда, на три роки старший від мене. Колись з Михайлом ми часто разом їздили на різні змагання зі спортивної гімнастики, разом вчилися у Києві. Мій друг – майстер спорту України, але вже кілька останніх років безпосередньо спортивною гімнастикою не займається. Сьогодні він з дружиною-москвичкою проживає в Англії, де працює в цирку. На новорічно-різдвяні свята Михайло взяв відпустку і приїхав до Калуша. Так ми тут й зустрілися.



– А Новий рік ти відсвяткував у рідному місті?

– Так, на щастя, в Калуші, що не завжди вдається. Однак повноцінної 24-денної відпустки цього разу не отримав. Невдовзі вимушений буду повернутися в Кончі-Заспу на навчально-спортивну базу, щоб готуватися до Кубка України зі спортивної гімнастики, що пройде у Києві 24-27 лютого 2010 року.



– Це будуть перші офіційні змагання для українських гімнастів у новому році?

– Так, але й надзвичайно важливі для кожного з нас. За підсумками Кубка України буде проведено попередній відбір кандидатів до чоловічої національної збірної України зі спортивної гімнастики для участі в особисто-командному чемпіонаті Європи, що проводитиметься в квітні в Англії. Я дуже мрію туди потрапити, бо ще жодного разу в змаганнях цього рівня участі не брав, хоча вже виступав на різних міжнародних турнірах, етапах Кубка світу, на трьох чемпіонатах світу. Також ще не доводилося мені захищати честь України на Олімпійських іграх. Тому намагатимусь у Лондон на Ігри-2012 потрапити, адже відчуваю в собі сили для здобуття вищих досягнень.

– Тобі вже знайоме це місто, бо у жовтні минулого року в британській столиці проходив чемпіонат світу, де змагалися найсильніші гімнасти планети. Через травми до Лондона не поїхали найдосвідченіші українські збірники Роман Зозуля і Валерій Гончаров. Натомість головний тренер нашої команди Юрій Куксенков довірив виступити на цих змаганнях молодим хлопцям, які все більше заявляють про себе як про потенційних лідерів збірної. Я маю на увазі бронзового призера Олімпіади-2008 Олександра Воробйова, бронзового призера чемпіонату Європи 2009 року Миколу Куксенкова, Олександра Якубовського і тебе. І ви, як на мене, довели, що можете боротися за медалі світового форуму.

– Єдину медаль (бронзову) здобув у Лондоні у вправах на кільцях Олександр. Мав хорошу можливість зачепитися за п’єдестал у багатоборстві й Микола, але у фіналі допустився помилки, через що посів шосте місце. Я виступив на чемпіонаті світу посередньо, бо несподівано захворів, але все-таки виконав свої вправи, незважаючи на фізичну слабість і підвищену температуру. З Лондона приїхав хворим, а буквально через кілька днів у Херсоні організували міжнародний турнір зі спортивної гімнастики пам’яті трагічно загиблого українського спортсмена Олександра Береша. До нього зовсім не готувався, але дуже хотів поїхати до Херсона і виступити на цих змаганнях, в яких теж ніколи участі не брав.

– Про успішний виступ Віталія Наконечного на цьому турнірі повідомлялося в багатьох ЗМІ. Ти, як тоді інформували друковані видання, Інтернет-сайти, став переможцем у багатоборстві, а також у вправах на коні-махи і перекладині.

– Своїм виступом у Херсоні я, звісно, був задоволений, особливо тим, що виборов перше місце в багатоборстві. У спортивній гімнастиці зараз ставка робиться саме на спортсменів-багатоборців. Вони є затребуваними практично на всіх європейських та світових змаганнях.

– А ти себе вважаєш багатоборцем?



– До певної міри так, хоча відверто зізнаюся, що мені легше і краще даються вправи на перекладині, коні-махи та брусах. Але над програмою багатоборства продовжую посилено працювати на тренуваннях, зборах перед відповідальними змаганнями. Ось тільки б не заважали цьому процесу старі травми та вдавалося б уникнути нових.

– Від отримання травм, особливо в спортивній гімнастиці, де потрібно постійно виконувати складні акробатичні стрибки, крутити сальто тощо, не застрахований ніхто.

– Це правда. Якби ви знали, що робилося в моїй душі, коли в 2007 році через травму ніяк не зумів допомогти колегам по збірній команді у важливих відбіркових змаганнях на Олімпіаду в Пекіні. Щоб потрапити туди командою, потрібно було ввійти до 12-ти найсильніших команд світу. Українські гімнасти посіли 13 місце і вимушені були змиритися з тим, що на Ігри-2008 до Китаю поїхали лише два спортсмени, які здобули ліцензії на виступи в окремих видах програми. Але наш Олександр Воробйов – молодець. Він виборов бронзову олімпійську медаль у вправах на своєму улюбленому снаряді – кільцях.

– Цього року вже слід думати про Олімпіаду-2012 в Лондоні, відбір збірних команд на яку проводиться за підсумками виступів на чемпіонаті світу. Коли саме такі змагання очікують українських гімнастів?

– У жовтні. А проходитиме цього разу чемпіонат світу в Нідерландах. Не сумніваюся, що завдання перед чоловічою національною збірною України буде поставлено максимальне – посісти місце не нижче 8-го, що дасть їй право взяти участь в лондонській Олімпіаді. Якщо цього результату не буде досягнуто, то українські гімнасти ще матимуть шанс вибороти командну ліцензію на Ігри-2012 на чемпіонаті світу в 2011 році, але в цих відповідальних змаганнях треба посісти як мінімум 4 місце. Здається, такі тепер запропонували нововведення в систему розподілу командних ліцензій на Олімпіаду. А щоб вибороти іменну ліцензію на участь в Іграх у Лондоні спортсменові потрібно на останньому чемпіонаті світу перед Олімпіадою стати призером цих змагань у багатоборстві чи окремому виді програми. Щоправда, і в такому випадку він може не потрапити на Олімпіаду, якщо там не буде спроможним виступити як мінімум на трьох гімнастичних снарядах. Тому реальність в спортивній гімнастиці сьогодні така, що ти вимушений прагнути бути хорошим багатоборцем, якщо хочеш домогтися певних успіхів на змаганнях найвищого рівня.

– У твоїй, Віталію, спортивній кар’єрі, яким був 2009 рік: вдалим чи не зовсім?

– Гадаю, що в більшій мірі успішним, бо брав участь в багатьох змаганнях і багато з того, про що мріяв, зумів досягти. Я став бронзовим призером чемпіонату України в багатоборстві, чемпіоном України у вправах на коні-махи та перекладині. На Всесвітній універсіаді у Бєлграді посів п’яте місце у вправах на перекладині. Але особливо вдалим для мене був останній квартал минулого року. Про міжнародний турнір пам’яті Олександра Береша, що відбувся наприкінці жовтня, я вже згадував. А ось у листопаді я привіз дві золоті медалі з міжнародного турніру зі спортивної гімнастики серії Гран-прі, який був організований у столиці Франції – Парижі. На цих змаганнях виборов перші місця у вправах на коні-махи і перекладині.

Ще одну престижну міжнародну нагороду здобув у грудні в американському місті Далас штату Техас. Тут у складі української збірної команди став переможцем міжнародного турніру зі спортивної гімнастики 14th Valeri Liukin Invitational 2009. До речі, Валерій Люкін – це відомий радянський гімнаст, дворазовий олімпійський чемпіон 1988 року в командній першості та у вправах на перекладині, чемпіон світу в командній першості (1987, 1991 рр.), абсолютний чемпіон Європи (1987 р.), перший виконавець потрійного сальто назад на міжнародних змаганнях (1987 р.), батько і тренер своєї дочки Анастасії – американської гімнастки, яка на останній Олімпіаді в Пекіні здобула кілька найвищих нагород.

Друге місце на цьому міжнародному турнірі у США посіла збірна Японії, а з третім результатом завершила змагання збірна Кореї.

– Склад чоловічої національної збірної України зі спортивної гімнастики постійно оновлюється. Хтось прибуває в команду, хтось вибуває. А ти особисто з якого року постійно виступаєш за українську збірну та перебуваєш в її основі?

– Сьогодні в основі нашої збірної нараховується 14 гімнастів. Я влився до її складу в 2006 році, після того як наприкінці 2005 року мене вперше запросили взяти участь у навчально-тренувальних зборах команди. Відтоді разом тренуюся з українськими збірниками, проживаю в готелі навчально-спортивної бази в Кончі-Заспі, захищаю честь України на змаганнях різних рівнів.



– З ким з українських гімнастів підтримуєш найбільш дружні стосунки?

– Всі хлопці цікаві по-своєму, але найбільше здружився з Олександром Якубовським. З ним переважно і проживаю у двомісній кімнаті готелю.

– А кого з гімнастів вважаєш своїм кумиром, на кого хотів би, можливо, чимось бути схожим?

– Кожен гімнаст повинен бути самим собою, однак все-таки інколи щось в когось хочеться запозичити, особливо з хороших якостей спортсмена. В цьому плані прикладом для мене є Роман Зозуля. Дуже імпонує його трудолюбивість, наполегливість. Це людина з серйозним характером і великим спортивним досвідом.



– Чому на всеукраїнських змаганнях ти переважно виступаєш за команду Запорізької області, а не за Івано-Франківщину?

– У Запоріжжі я прописаний, там вчився в національному технічному університеті на факультеті фізичного виховання, який закінчив у 2008 році, тому й виступав за цю область, але паралельно здобуті мною очки раніше зараховувалися у залік Івано-Франківської області. Тепер таку практику відмінили, і спортсмен не може приносити однакову кількість очок у скарбничку двох областей. Їх в кращому випадку можуть порівну розподілити між двома командами, що ні для кого не є вигідним варіантом. Хоча якщо б спортивне керівництво Івано-Франківської області було зацікавлене в моїх "послугах", то, думаю, зуміло б якось позитивно вирішити це питання в Українській федерації спортивної гімнастики.

Що стосується Кубку України, де змагаються команди фізкультурно-спортивних товариств, то на цих змаганнях я виступаю за товариство "Україна".



– Про те, чим будеш займатися після завершення спортивної кар’єри, ще не задумувався?

– На здоров’я поки що не скаржуся, хоча вже переніс дві операції, свої фізичні кондиції за останній час теж ніби наростив, тому наразі залишати спортивну гімнастику не збираюся. Думаю, що в цьому виді спорту мої найкращі досягнення ще попереду.

А коли доведеться залишати кар’єру спортсмена, тоді й буду вирішувати, чим зайнятися. Все залежатиме від того, якого рівня досягну в спортивній гімнастиці.



– Дякую тобі за відверту розмову і бажаю здійснення всіх найзаповітніших мрій.

– Буду щасливий, якщо це побажання стане реальністю.

Розмову вів Василь Ткачук